Найефективнішою зброєю в боротьбі з будь-яким ворогом військові спеціалісти вважають так звані психологічно-інформаційні війни. Вони велися між різними народами й країнами ще з давніх-давен. На території Центральної та Східної Європи їх започаткував славетний гетьман Богдан Хмельницький, переконаний директор Науково-дослідного інституту козацтва при Інституті історії України НАН України Тарас ЧУХЛІБ. Саме великий Богдан створив потужну розвідувальну службу в козацькому війську. Завдяки дезінформації Хмельницький часто сіяв серед своїх супротивників невпевненість у власних силах та панічні настрої. Методи психологічної війни козацький гетьман використав у багатьох битвах, особливо на початку Визвольної війни — грізного 1648 року.
ЗМУСИТИ ВОРОГА ТРЕМТІТИ ВІД СТРАХУ
Просто-таки блискуче Хмельницький застосував тактику психологічної війни на рідній Черкащині — у бойовищах 1648 року під Жовтими Водами та Корсунем. Козацький гетьман зумів перетягнути на свій бік реєстрових козаків. Шість полків досвідчених реєстровців «не зганьбили себе в пам’яті нащадків і перейшли на бік звитяжних січовиків», — як пише відомий історик Валерій Смолій. Становище обложених під Жовтими Водами жовнірів Стефана Потоцького стало просто-таки катастрофічним.
Того ж дня, 2 травня, батько останнього, коронний гетьман Речі Посполитої Миколай Потоцький отримав цю приголомшливу звістку. Раніше кинутися на виручку улюбленому синові він не міг, оскільки до карального війська ще не прибули підкріплення від князя Ієремії Вишневецького та інших польських магнатів. Корогви мляво збиралися під Черкасами, й тільки швидкий підхід полків польного гетьмана Мартина Калиновського підштовхнув старого Потоцького до активних дій.
На чолі п’яти тисяч відбірних жовнірів обидва гетьмани вирушили до Чигирина, а потім форсували річку Тясмин і зупинилися обозом у полі. Згодом до них приєдналися ще дві тисячі вояків. За словами шляхтича Бєлхацького, коронний гетьман «бажав тим іти на допомогу і врятувати їх від облоги, очікуючи на допомогу панів, які не дуже поспішали».
Страшна новина про повстання реєстровців справила гнітюче враження на керівництво каральної армії. Полковник Корицький у листі до сандомирського воєводи Домініка Заславського відверто визнавав: «...наші проти них не втримаються і всі загинуть із сином його милості пана краківського (Миколая Потоцького), який уже тепер може співати заупокійної...».
А невгамовний Хмельницький, якому за всяку ціну потрібно було розгромити коронну армію, інакше підняте ним повстання закінчилося б на палях, завдав Потоцькому ще одного потужного психологічного удару. Козацький гетьман через своїх розвідників буквально закидав ворожий табір відомостями про прихід в Україну 40-тисячної татарської орди. «Мабуть, саме ці значно перебільшені дані про чисельність татар в Україні сковували дії коронного гетьмана й стримували його від того, щоб послати частину війська або вирушити самому на допомогу Стефанові, що, врешті-решт, згубно вплинуло на всю його каральну операцію», — переконані відомі дослідники Хмельниччини Валерій Смолій та Валерій Степанков.
Просто-таки паралізуючий страх, душевні вагання й категоричне небажання більшості його офіцерів іти на виручку обложеним під Жовтими Водами змусили Миколая Потоцького відступити до Черкас, де знервована коронна армія даремно очікувала на підмогу князя Вишневецького.
Розгромивши 6 травня Стефана Потоцького, Хмельницький не гаяв даремно часу й кинувся назустріч основним польським силам. Під Криловим та Чигирином до козацького війська влилося майже дві тисячі повстанців. 13 травня козаки перейшли Тясмин поблизу сьогоднішньої Сміли й розташувалися табором.
А в цей час розгублений Миколай Потоцький, повністю втративши ініціативу, почав ухилятися від бою і вже задовго до безпосередньої битви зазнав психологічної поразки, вважає Тарас Чухліб. У тривожному листі до примаса Польщі коронний гетьман сповіщав про загрозу «страшної війни», скаржився, що йому «не вистачає ні голови, ні розуму придумати, як з такою малою кількістю війська його королівської милості вчинити опір».
Дізнавшись про прибуття Хмельницького з татарами, Потоцький відступив до Корсуня й зупинився обозом за містом. Тут ляхів і наздогнали передові козацькі сотні під проводом Максима Кривоноса.
До речі, успіху під Корсунем Військо Запорозьке значною мірою завдячує подвигу козака Микити ґалаґана (дехто із сучасних істориків вважає, що справжнє прізвище героя було Бут). Він пожертвував собою, добровільно віддавшись у руки ляхів, щоб ввести ворога в оману. Поляки навіть уявити не могли, що жива людина здатна витримати такі страшні тортури, й нарешті повірили старому запорожцю. А той вперто твердив, що козаків у Хмельницького понад 20 тисяч і ще 47 тисяч татар прийшло на підмогу.
Злякане керівництво коронної армії вирішило негайно відступати, чого й добивався хитрий Хмельницький. Адже він добре знав, що за допомогою кримчаків швидко розгромить польський табір під час маршу. Це й трапилося у Гороховій Діброві, за десять верст від Корсуня.
У шаленій битві Потоцький рубався як простий жовнір і дістав три шабельні удари в голову, але міцний шолом врятував йому життя. Полонений козаками, коронний гетьман зі злою іронією, щоб дошкулити переможцеві, запитав Хмельницького: «Хлопе... чим же так зацному рицерству орд татарських заплатиш?», — бо саме кримчакам приписували успіх. На що одержав вичерпну відповідь: «Тобою... й іншими з тобою».
Під Пилявцями у вересні того ж року вдалими маневровими діями Хмельницький створив несприятливі умови для розташування оборонного табору польських військ. Це у свою чергу викликало невпевненість польського командування у своїх діях, яка поширилася й на простих жовнірів. Учасник тих подій писав у своєму щоденнику: «...У таборі ніякої дисципліни, ніякого авторитету вождів. Уночі після паролю стріляли, кричали, і ніхто за це не одержував догани, бо однаковий страх охоплював усіх, так що не було абсолютно ніякого порядку».
Гетьман очікував підходу союзників-татар і бойових дій проти поляків тривалий час не розпочинав. Зате підіслав до шляхтичів священика, який, «потрапивши в полон», твердив, не зважаючи на тортури, що прибуло 40-тисячне татарське військо, і цим «навів на поляків панічний жах». Насправді прийшло близько п’яти тисяч кримчаків.
Проте хитрий гетьман організував їм надзвичайно гучну зустріч: козаки салютували союзникам із гармат і мушкетів. Психологічний удар досяг мети — серед поляків поповзли страхітливі чутки. За словами галицького стольника Андрія М’ясковського, жовніри «страшенно перелякалися». Тоді «козацтво загордилося, запишалося, а безліч черні піднеслася духом».
А магнат Домінік Заславський, який одним із перших втік з-під Пилявців, пізніше згадував: «...у війську настала така байдужість, що деякі ніяк не хотіли битися: одні під приводом відсутності наказів від їхніх полковників, інші — під приводом нечисленності війська під корогвами, треті — не бажаючи битися без своїх ротмістрів, яких не було при корогвах». І вже коли розпочалася битва, ворог не витримав і побіг. У порожньому таборі козаки заволоділи багатими трофеями — усією артилерією та військовим обозом.
НАВІТЬ У ВАРШАВІ ТА МОСКВІ ПРАЦЮВАЛИ КОЗАЦЬКІ РОЗВІДНИКИ
Є згадки, що невдовзі після початку Визвольної війни козацькі розвідники діяли у Галичині й дійшли аж до Кракова. «В усі усюди ворожого стану, — зазначається в історичній хроніці, — заздалегідь були послані люди, які по крихітці збирали все про ворога і своєчасно доповідали сотникам та полковникам. Останні поспішали до самого Хмеля, тримаючи для такої нагоди при собі кращих коней...».
Засилання до противника «підставних» полонених відбувалося досить часто й стало важливим моментом психологічної війни козаків. Адже ворог не сподівався, що козацькі «язики», мужньо витримуючи жорстокі тортури, даватимуть наперед запрограмовані й вигідні для українців свідчення.
Ось як описує результати психологічного тиску Хмельницького польський шляхтич С. Освєнцім: «На самих лише язиків покладаючись, із яких ніколи жодної правди не могли одержати. І це справді було немаловажною причиною для частої зміни [ухвалених] на радах рішень. Бо коли один язик розповідав, що Хмельницький іде до нас, то ми дерев’яніли, вішали носи і подумували тут боронитися від нього; день-другий його не було видно і [новий] язик розповідав щось протилежне першому...».
Джерела засвідчують, що взимку 1651 року під загальним контролем гетьмана та безпосереднім керівництвом старшини Тарасенка козаки провели грандіозну розвідувальну операцію. До Корони Польської направили близько двох тисяч українських шпигунів, які збирали найрізноманітнішу інформацію, проводили диверсії та готували повстання. Також вони поширювали чутки про надзвичайну бойову міць армії Хмельницького і тим самим викликали панічний настрій серед місцевого населення. Більшість козацьких розвідників (до речі, серед них були й жінки) під час виконання цього важливого завдання вдавали з себе жебраків, калік, «пілігримів», мандрівних циркачів, кобзарів, в окремих випадках — священиків, прочан або ченців.
Керманичу Української держави вдалося створити агентурну мережу у Варшаві та столиці Великого князівства Литовського Вільно, яка вчасно поставляла необхідну політичну та військову інформацію. Після 1654 року розвідувальна служба Війська Запорізького провела блискучу операцію, внаслідок якої козацький розвідник Лук’ян Григорович (Литвин), який був професійним лікарем, влаштувався на роботу в Посольський приказ у Москві.
«Хмельницький застосовував силу лише тоді, коли вже хитрість виявляла безсилля, — писав французький хроніст про козацького гетьмана. — Серед козаків він мав такий авторитет, що легко знаходив людей, які ладні були загинути, аби втілити в життя задум полководця».
