1677 рік. Руїна. Гетьманщина розділена по Дніпру між Московським царством та Річчю Посполитою. На Лівобережжі під пильним оком царя править Іван Самойлович, а Правобережною Україною керує наказний гетьман Остап Гоголь — пращур одного з класиків української літератури. Українська Православна церква починає втрачати свою незалежність, Москва вводить цензуру українських церковних книг, і, що найстрашніше, козаки змушені воювати один проти одного в інтересах різних держав (Чигиринські походи, 1647—1678 рр.). У таких надскладних для України умовах, здається, немає надії не те що на державний суверенітет, а навіть на міжнародне визнання окремішності й самобутності українського народу.
Однак цього ж року французький посол в Османській імперії вступає в словесний двобій із польським дипломатом стосовно географічного поняття «Україна». Польський представник Ґнінський стверджував, що це лише прикордоння, а маркіз де Нуатель був певний: Україна — велика країна. І тут постає питання: чому француз вперто захищав чужий поневолений народ, дарма що його опонент представляв країну-колонізатора? А тому, що де Нуатель, разом з усією Європою, уважно читав тогочасний бестселер — твір свого співвітчизника Гійома де Боплана — «Опис України».
Гійом Левассер де Боплан, який також володів титулом де Рок, походив зі знатної дворянської родини, що осіла в Нормандії. Народився він, імовірно, у 1600 році в Дьєппі. Батько його був знаним математиком, картографом, гідрографом, океанським лоцманом і автором декількох наукових трактатів. Певно, Боплан-старший, розуміючи важливість освіти, намагався передати свої знання та вміння синові, який охоче підтримував батькові захоплення.
У зрілому віці Гійом став військовим, але політичні заворушення у Франції спонукали тридцятирічного капітана артилерії продовжити свою справу на чужині. В 1630 році він прибув до Речі Посполитої на запрошення Сигізмунда ІІІ Вази як військовий інженер і служив польській короні довгих 17 років. Кар’єра Боплана розвивалася стрімко, і вже в 1637 році він став придворним короля, а згодом отримав королівський привілей на публікацію своїх карт.
Немає сумніву, що Боплан був дуже талановитою і здібною людиною. Різнобічність його зацікавлень і занять не може не дивувати: він брав участь у масштабних військових кампаніях польської армії, розробляв карти, зводив численні замки та фортеці на території сучасної України і збирав інформацію про населення, традиції, флору та фауну цього краю.
Очевидно, довготривале перебування Боплана на українській землі передусім було пов’язано з інженерною справою. Щорічне збільшення впливу Османської імперії, яка просувала свої кордони все далі, не давало спокою правителям Речі Посполитої. Польська держава потребувала захисту від постійних нападів ворогів, тому не шкодувала коштів для розбудови цілої мережі фортифікацій на своїх південних кордонах. За проектами Боплана були споруджені укріплення у Барі, Бродах, Кременчуці та на підступах до Кам’янця. Також авторству інженера належить відома Кодацька фортеця, яка, на жаль, не збереглася до наших часів, й одна з найкрасивіших архітектурних перлин України — Підгорецький замок. До того ж варто відмітити чималі заслуги француза у заселенні обширних, мало залюднених степів України. У своєму «Описі України» він згадував: «Я заклав основи більше п’ятдесяти значних слобід, що стали начебто колоніями, з яких за короткий час утворилося понад тисячу сіл унаслідок росту кількості нових поселень».
Незважаючи на те, що світ дізнався про Гійома де Боплана в першу чергу як автора «Опису України», його картографічна діяльність заслуговує аж ніяк не на меншу увагу та шану. Підшукуючи в Україні зручні для укріплень місця, француз поступово збирав топографічні матеріали для карт цього регіону і врешті-решт склав їх більше двадцяти. Скоріше за все у Боплана було декілька помічників-інформаторів, бо на картах і в «Описі України» він змальовує деякі місця, яких особисто не бачив, наприклад, Крим та Північне Причорномор’я. Але цікаво, що карти Боплана дійсно активно використовували у період так званої Руїни, і вчені мають беззаперечне підтвердження цьому факту. В ХІХ ст. у Меджибізькій фортеці зберігалися шматки мап України, зношених від постійного вживання. Тобто абсолютно обґрунтовано напрошується висновок, що роботи Боплана були своєрідними гугл-картами минулих століть.
Протягом свого життя француз створив чималу кількість мап Речі Посполитої, Нормандії, Бретані й навіть план порту Картахена, що розташований на території нинішньої Колумбії. Втім, якраз карти України — Генеральна та Спеціальна — стали новим словом у європейській картографії ХVII ст. На них уперше була реально відображена територія України на основі чітких математичних вимірів, власноруч зроблених картографом, що дозволяло в майбутньому зреформувати карту Європи. Сьогодні оригінальні карти Боплана, присвячені нашій країні, є дуже рідкісними і зберігаються в 16 бібліотеках, розташованих у 14 містах восьми держав Європи.
Всесвітньо відомий український історик Ярослав Дашкевич писав: «Без перебільшення, саме він (Боплан. — Авт.) став фундатором знань про Україну: край, його людей, його картографічне обличчя. Поширення імені Україна на Заході в другій половині ХVII—XVIII ст. — його заслуга. Заслуга, про яку він не думав і яку не усвідомлював». Дійсно, спершу Боплан замислив свій «Опис України» лише як розгорнуту пояснювальну записку до карт. Але врешті, перетворившись на самостійний твір, ця праця принесла славу її автору та самій Україні.
29 березня 1647 року коронний гетьман Миколай Потоцький з невідомих причин припинив службу Боплана на наших теренах. Після звільнення француз виїхав з України і почав упорядковувати матеріал, зібраний за всі роки еміграції. Результатом його роботи стали численні публікації карт і, нарешті, книга, в якій Боплан описав свої багаторічні дослідження. Вона вийшла малим тиражем (100 примірників) у 1651 році в Руані й вельми оманливо називалася — «Опис країн Королівства Польщі, що міститься від кордонів Московії до меж Трансільванії». Насправді ж у творі містилися відомості про козаків і кримських татар, їхні звичаї, традиції та спосіб життя. Ця коротка робота із довгою назвою була лише «чернеткою» значно більшої за обсягом книги, тому Боплан завершив свій задум, і в 1660 році паризький книгар видав оновлену версію під назвою «Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн».
Праця Боплана стала сенсацією, адже в ті часи Європа кардинально змінювала своє ставлення до козаків і прагнула свіжого погляду очевидця подій в Україні. Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, активна участь козацтва в подіях Тридцятирічної війни й зростання могутності запорозьких козаків активізували інтерес західного читача до України та її жителів. Друге видання «Опису України» рекламували 1660 року на сторінках французького часопису Mercure de France під рубрикою «Цікаві книги», а за два роки найстаріший науково-літературний журнал Європи — Journal des Sзavans — високо оцінив роботу Боплана, назвавши «корисною книгою, яка трактує цікаві й не відомі досі речі». Твір перекладали й публікували всіма найпоширенішими європейськими мовами: латинською, голландською, іспанською, англійською, німецькою, польською та російською. Боплана читали король Людовік XIV та його міністр закордонних справ, засновники й перші члени Французької академії наук — Блонд, Буйо і Дюпуї, а також Вольтер, Декарт та імператор Наполеон.
Ніби більшого успіху годі було й сподіватися, але історія довела, що не військові, інженерні чи картографічні досягнення, а літературна спадщина принесла Боплану безсмертя й навіть породила терміни «бопланознавство» та «бопланіана». Адже декілька століть «Опис України» залишався найавторитетнішим джерелом, з якого Європа черпала знання про героїчну добу козаччини й Україну в цілому.
Звісно, сила-силенна наших відомих співвітчизників теж зверталася до «Опису України», і про них не можна не згадати в контексті впливу діяльності Гійома де Боплана на світ. Скажімо, гетьман-емігрант Пилип Орлик у 1730 році з Парижа писав до свого сина з проханням знайти для нього примірник «Опису». А Микола Гоголь, коли працював над першим варіантом своєї знаменитої повісті про козаків, використовував літописи та історичні твори, серед яких також була праця француза. Ба більше, Гоголь написав «Заметки при чтении «Описания Украины» Г.Боплана» і згадав Боплана в «Тарасі Бульбі» в особі французького інженера, щоправда, не подаючи його прізвища. Не оминули увагою творчість Боплана Пантелеймон Куліш, Михайло Драгоманов, Дмитро Донцов, Михайло Грушевський, Іван Крип’якевич та багато інших.
Відомо, що із зарубіжних авторів тільки Боплану вдалося зібрати навколо свого «Опису України» таку велику кількість українських перекладачів. І це не дивно, адже для нас твір є єдиним у своєму роді «літописом» з-під пера іноземця, котрий був сучасником козаків, мав змогу безпосередньо оцінити їхню діяльність, викрити ментальні вади нашого народу і подати неоціненно важливі відомості про минувшину України. Втім, на жаль, тривала заборона рідної мови змушувала наших учених перекладати Боплана російською. А водночас з тим, як українських науковців піддавали репресіям і нищили їхній доробок, в хрестоматії 1937—1939 років зухвало вставляли уривки з Боплана в розділи «Московська держава ХVII ст.» та «Російська держава XVIIст. і класова боротьба в ній».
Мабуть, тому, вивчаючи свою історію заново, українці мають звертатися до першоджерел, як-от до праці великого француза Гійома де Боплана. Бо, після прочитання «Опису України», де є чіткий поділ на «русинів, або козаків», і «московитів», на Україну і Московію, читач вже не зможе бути ошуканим ані міфами про один народ, ані підробками, ані пропагандою жодної з сусідніх держав, а особливо тієї, що пролягає на схід.
