Ми ще за часів Тараса Шевченка розвиваємо традицію знущально-хамського
ставлення до власної історії. «Раби, підніжки, грязь Москви, варшавськеє
сміття — ваші пани, ясновельможниє гетьмани», — радісно декламуємо ми ще
зі шкільної лави. І сучасні підручники історії також просякнуті антиукраїнським
духом, зображуючи історію України як історію суцільних поразок і невдач.
Проте в інтересах усіх здорових сил нашого суспільства — відтворити справжню
історію України як історію досягнень і перемог. Адже народи-невдахи зникають
з арени історії або втрачають основну частину своїх земель. Ми ж — найбільша
після Росії за територією держава Європи, кожний десятий європеєць — українець.
Таким чином, перемог в історії нашої Батьківщини було набагато більше,
аніж поразок.
Найбільшою мірою вражаюче брехливий міф української історії
— міф про споконвічну миролюбність українців і про те, що Україна тільки
те й робила, що «страждала» і «стогнала» під п'ятою тих чи інших іноземців.
Щоправда, при цьому чомусь виявлялося, що українці «завалили» Польщу (аж
два рази!), захопили в росіян Слобожанщину, в кримських татар — узагалі
все, неодноразово вщент спустошили Молдову, а Білорусь вважали частиною
України і норовили захопити за будь- якої зручної нагоди (за Свидригайла,
Наливайка, Хмельницького, Мазепи і 1918 року). Та й рівень життя в Україні
чомусь виявлявся незмінно вищим, ніж у головних пригноблювачів — росіян...
Я тут же чую цілий хор обурених критиків, що з гнівом відкидають
саму думку про те, що українці могли бути агресивними щодо своїх сусідів...
як абсолютно нормальний етнос Європи. Адже дуже просто: чим більший народ
сьогодні, тим агресивнішим щодо своїх сусідів він був у минулому (перевершував
їх або військовим духом, або культурою і працьовитістю, або всім одразу).
І всі нормальні народи цим пишаються, як іспанці пишаються конкістою проти
арабів та індіанців, росіяни — взяттям Казані та Єрмаком, чехи — походами
гуситів, а монголи — Чингісханом. Лише тільки українцям подобається уявляти
себе в історії суцільною пасивною масою... А ще дивуємося, чому це в України
негативний імідж у світі?
Щоб тебе поважали інші, треба для початку з повагою ставитися
до самого себе. Іноземці (в тому числі історики) часто переказують те,
що ми розповідаємо про себе самі.
Досі в зарубіжній і навіть вітчизняній політології панує
погляд на Україну як на якийсь пасивний страждальний об'єкт геополітики
(«багаті землі», за які йшла і йде боротьба тих чи інших зовнішніх сил).
А тим часом, протягом багатьох століть українці є найважливішим активним
суб'єктом геополітики, одним із вирішальних чинників світової історії.
На мій погляд, тема «Україна як суб'єкт геополітики» вже давно мала стати
стрижневою проблемою досліджень вітчизняних істориків.
Нам як народові є за що поважати своє минуле. А це означає,
що нам є на що спиратися, вибираючи собі гідне майбутнє.