Останнім часом інтерес громадськості до Великої Північної війни та її вирішальної битви, яка відбулася біля Полтави 27 червня 1709 р., значно виріс. Вирішальну роль у цьому зіграли національні та зарубіжні засоби масової інформації. Так під час візиту Президента Російської Федерації до Києва серед питань, які він обговорював зі своїм українським колегою, було й питання про святкування 300-річчя битви. Для Полтави це має особливе значення, оскільки місту має приймати багато гостей, які, напевно, захочуть відвідати місце, де сталася подія, яка стала поворотною точкою в європейській історії XVIII сторіччя. Це непроста місія, якщо брати до уваги, наскільки суперечливі оцінки викликає як сама битва, так і діяльність окремих її учасників. Досить пригадати фільми Юрія Ільєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» та Олега Ряскова «Слуга государєв», які набрали широкого розголосу, масу статей у газетах та інтернет-виданнях, присвячених цій темі. За таких непростих умов лише зважений і делікатний підхід до організації всього, що буде пов’язане з 300-річчям Полтавської битви, дозволить залишити дату 27 червня 2009 року в нашій історії не залитою фарбою (неважливо, якого кольору) і не заплямованою конфліктами будь-якого роду.
Автор цих рядків, цілком розуміючи те, наскільки відрізняються оцінки, як самої битви, так і її наслідків у російській, українській, шведській і польській історіографіях, хотів би просто розповісти читачам про погляди на подію, яка наближається, висловлені його друзями- істориками зі скандинавських країн. До речі, дуже часто саме нерозуміння (або небажання розуміти) скандинавську ментальність значно утруднювало реалізацію спільних культурних і комерційних проектів. Примітною особливістю цієї самої скандинавської ментальності є абсолютна повага партнера та бажання уникнути виникнення якої б то не було конфліктної ситуації. Шведи не люблять грандіозних проектів, у яких нічого не зрозуміло, але люблять крок за кроком планувати й виконувати нехай невеликі, але конкретні зобов’язання. Працівник посольства Швеції в Москві Костянтин Іванов написав дуже корисну для розуміння психології скандинавів книгу «Все, що вам надо знать про Швецию», яку можна порадити всім, хто бажає налагодити плідну співпрацю з нащадками безстрашних вікінгів, які мешкають нині на півночі Європи.
Першим моїм співрозмовником був генерал шведської армії у відставці Ейнар Літ (Einar Lyth). Він здобув освіту в декількох військових академіях європейських країн, посідав високі пости в шведській армії, брав активну участь у формуванні зовнішньої політики Швеції за часів холодної війни. Великий любитель військової історії, Ейнар Літ активно бере участь у роботі шведського товариства військової історії (Svenskt Militarhistoriskt Bibliotek — SMB), друкує статті з питань військової історії. На питання про те, як йому бачиться дата 27 червня 2009 року, він сказав, що, передусім, він категорично проти пишного торжества та костюмованої вистави на полі битви, де все ще лежить близько 6000 шведських воїнів, над місцем останнього спочинку яких немає могильного кургану з хрестом. Він активний прихильник проведення міжнародної наукової конференції, де замість порожніх доповідей, які вже стали популярними, і являють собою компіляцію давно відомих фактів, було б наведено нові дані, знайдені в архівах Росії, України та інших країнах Європи, а також їхня інтерпретація. Швеція могла б узяти участь у виданні книг про Велику Північну війну, щоденників безпосередніх учасників битви, старовинних архівних документів із перекладом декількома мовами, мап і подібного. Сам генерал, до речі, вже багато разів відвідував Полтаву, добре знає поле битви і його пам’ятники. Одна з проблем, про яку постійно говорить Ейнар Літ, — це низький рівень знання іноземних мов на Україні, що сильно обмежує можливості живого, безпосереднього спілкування не лише з істориками, але й з офіційними особами. Певний дискомфорт відчувають іноземні гості Полтави, коли вони бачать у музеях пояснення лише українською чи російською мовами. Та й сама військова історія, як на Україні, так і в Скандинавії цікава переважно тим, кому за п’ятдесят. З гіркотою та досадою говорив шведський генерал про наше безсилля перемогти сміттєві звалища навіть у національному історико-культурному заповіднику «Полі Полтавської битви», куди їдуть гості з різних країн світу. Ще 1911 року декілька шведських офіцерів після відвідання Полтави подали рапорт до Генерального Штабу з пропозицією найняти декілька місцевих мешканців, щоб наглядати за пам’ятником загиблим шведам у Полтаві, оскільки міська влада не може вирішити цю проблему самостійно...
Пітер Енглунд (Peter Englund), мабуть, — один із найбільш популярних шведських істориків і письменників, майже всі книги якого стають бестселерами. Його книгу «Полтава. Історія загибелі однієї армії» вже перекладено англійською та російською мовами. Зараз, при активній підтримці Шведського інституту (Svenska Institutet) завершується підготовка до видання українського перекладу цієї книги. На відміну від інших версій, в українській буде представлено багато графічного матеріалу, що зробить книгу привабливою для численної читацької аудиторії. Автор має намір відвідати Україну й бути присутнім на презентації книги. Крім того, Пітер Енглунд надає велику підтримку групі шведських військових археологів на чолі з Бу Кнаррстремом (Bo Knarrstrom), які в рамках проекту «Полтава — 300» протягом 2007 — 2009р.р. проводитимуть комплексне археологічне обстеження поля Полтавської битви із застосуванням сучасних технологій. Це дозволить встановити точне розташування на місцевості редутів і укріпленого табору російської армії, основних місць поховань воїнів Карла XII. Пітер Енглунд вважає, що таке дослідження дозволить також відповісти на багато які питання щодо стану шведської армії під час битви, характеру поранень, отриманих від вогнепальної та холодної зброї, і подібного. Документи розкопок 1911 року, що зберігаються у військовому архіві Стокгольма, дозволять точно ідентифікувати головні місця масових поховань шведських воїнів на полі Полтавської битви. Потім, вважає Пітер Енглунд, можна подумати про залучення шведських бізнесменів для зведення пам’ятника на цьому місці.
Пер-Андерс Лундстрем (Per- Anders Lundstrom) — директор товариства військової історії Швеції (SMB), яке об’єднує в своїх лавах близько 40000 членів. Для країни, населення якої ледь перевищує 8 мільйонів, ця цифра є досить великою. Почесним членом товариства є король Швеції Карл XVI Густав. Товариство ставить собі на меті популяризацію військової історії в Швеції, видання книг історичної тематики, проведення книжкових ярмарків і презентацій. Сам директор товариства має три вищих освіти: в галузі менеджменту, історії та юриспруденції. Він, на відміну від попереднього співрозмовника, передусім бізнесмен, причому типовий шведський бізнесмен. Він ніколи не пускається в авантюри, старається все прорахувати наперед і передбачити всі можливі перешкоди та проблеми. Всі ідеї, пов’язані зі створенням туристичної інфраструктури на полі битви із залученням шведського капіталу, він називає утопічними. Це, вважає Пер-Андерс Лундстрем, має бути повністю справою органів місцевого самоврядування, які, у свою чергу, повинні залучати до посильної участі в таких проектах місцевих бізнесменів. Як людина, яка добре обізнана з історією України та Полтавської битви, він вважає, що потрібно приділити велику увагу питанням облаштування могильного кургану на тому місці, де під час розкопок 1911 року було виявлено найбільшу братську могилу воїнів Карла XII. При цьому він вважає, що шведський меморіал повинен бути спроектований з урахуванням національних традицій. На території самої Швеції є багато братських могил воїнів, які, як правило, дуже скромні, але завжди добре доглянуті. Шведи не люблять помпезних пам’ятників, віддаючи перевагу курганам із гранітними обелісками або хрестами, де багато диких квітів і завжди акуратно підстрижена трава. Пер-Андерс Лундстрем дотримується того погляду, що такий меморіал потрібно відкривати досить скромно, без урочистих церемоній. Декілька років назад шведська кампанія «Tetra Pak Ukraine» виконала ремонт пам’ятника загиблим шведам біля села Побиванка та прилеглої до нього алеї. Все було зроблено акуратно й швидко, без пишних презентацій і прес-конференцій. Так працюють шведи: менше слів — більше діла. Товариство військової історії Швеції передало в подарунок музею Полтавської битви багато цікавих експонатів і зараз готує до видання дві книги російського та українського істориків, присвячених Полтавській битві та битві при Лісній. Окрім того, спільно з видавництвом «Efron och Dotter» товариство військової історії Швеції фінансує проект «Полтава-300», який повинен пролити світло на багато спірних питань, пов’язаних iз Полтавською битвою.
На закінчення хотілося б іще раз підкреслити, що все пов’язане з 300-річчям Полтавської битви сприйматиметься як свого роду лакмусовий папірець, який відображає, наскільки Україна готова до цивілізованого входження до великої родини європейських народів. Тут важливо дотримуватися принципів «не зашкодь» і «сім разів відміряй — один раз відріж». У зв’язку з цим знання й повага до погляду наших скандинавських друзів може виявитися далеко не зайвим.
