Минулого року науковці Інституту історії України НАНУ спільно з Державною архівною службою України і Центральним державним історичним архівом опублікували дуже цінне джерело для дослідження мовної політики, що її провадив царський уряд в Україні. Книжка містить 800 сторінок і називається «Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного регулювання (1847 — 1914)». До збірника ввійшли численні архівні документи й матеріали, більшість яких оприлюднено вперше. Вони дають змогу значно повніше й детальніше висвітлити передумови й наслідки появи і функціонування Валуєвського циркуляру 1863 року й Емського указу 1876 року та низки інших заборонних актів щодо української мови і культури. Документи проливають світло і на опір русифікації, який чинила свідома частина українського суспільства.
Особливий інтерес у зв’язку з нинішнім 200-річним ювілеєм Шевченка становлять архівні документи 1914 року, більшість яких стосується подій, пов’язаних з імперською забороною вшанування 100-річного ювілею поета. Заборона збурила українську громадськість, спровокувавши гостре протистояння її із владою. Всупереч забороні в Києві та інших містах було проведено низку акцій із вшанування Великого Українця.
Збірник містить, зокрема цікавий документ, з якого можна довідатись, як реагувало на заборону ювілею Шевченка київське студентство у 1914 році. Події детально описані в секретному донесенні начальника Київського губернського жандармського управління О.Ф. Шределя директорові департаменту поліції С.П.Белецькому. Шредель повідомляє вищому поліційному керівництву, що 24 лютого 1914 року, напередодні 100-річчя від дня народження Шевченка, у всіх вищих навчальних закладах Києва були розкидані прокламації Коаліційної ради вищих навчальних закладів із закликом до страйку, призначеного на 25 лютого. Прокламації було написано на трьох мовах — російській, українській (у термінології донесення — малоросійській) і польській.
25 лютого, повідомляє Шредель, більшість студентів не прийшли на лекції в університет св. Володимира і в Політехнічний інститут. Не відбулися навчання також на Політехнічних курсах Пермінова та на Вищих жіночих курсах.
Головні події розгорнулися в приміщенні Комерційного інституту (нині в цьому будинку міститься Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова). Зранку туди почали сходитися студенти. Усього поліція зареєструвала понад 1800 чоловік. Натовп студентів почав співати «Вічная пам’ять» і розкидати прокламації. Адміністрація інституту викликала наряд поліції, частина студентів розбіглася, декого переписали й відпустили.
Одночасно біля Володимирського собору почала збиратися демонстрація, й наряд поліції рушив туди. Групу студентів заарештували.
Молодь вищих навчальних закладів зранку почала гуртуватися й біля Софійського собору. Студенти звернулися до духовенства з проханням відправити панахиду по Шевченкові, але їм було в цьому відмовлено.
Демонстрація, проте, продовжувала розгортатися. Вдень молодь почала сходитися до Оперного театру, звідки попрямувала Володимирською вулицею до Софійського собору. Біля пам’ятника св. Ірини демонстрантів зупинив поліцейський наряд. У натовпі час від часу лунав спів «Вічная пам’ять», але кожного разу наряд поліції намагався це припинити, при цьому тих, хто співав, заарештовували.
Акція протесту проти заборони вшанування 100-річчя Шевченка тривала до третьої години дня. З Володимирської вулиці демонстранти перейшли на Прорізну, Пушкінську, Фундуклеївську (нині Богдана Хмельницького), а потім — на Хрещатик.
Студентам довелося витримати протистояння не лише з поліцією, а й із київською чорносотенною організацією «Двоголовий орел». Близько третьої години на Хрещатику з’явилися члени цього товариства на чолі з його головою Голубєвим. Зі співом «Спаси, Господи, люди твоя...» і гімну Російської імперії «Боже, царя храни!» вони дійшли до пам’ятника Столипіну, що був споруджений на нинішньому майдані Незалежності. Тут Голубєв підняв над натовпом національний прапор, але поліція відібрала в нього його і відтіснила чорносотенців до будівлі Міської думи, звідки вони по Софійській вулиці пішли до пам’ятника Богданові Хмельницькому, де Голубєв виголосив промову. Далі члени товариства рушили Володимирською вулицею до Оперного театру. Дорогою в одному з магазинів вони придбали портрет імператора, винесли його на вулицю і проспівали гімн Російської імперії. Але подальшій ході «Двоголового орла» перешкодила поліція.
Наступного дня, 26 лютого, багато молодих людей зібралися на Великій Васильківській біля нового костелу, де вони звернулися до настоятеля з проханням відправити панахиду по Шевченкові, але й тут отримали відмову.
На місце зібрання прибув наряд поліції й козаків, які відтіснили молодь до Троїцького народного дому, звідки натовп попрямував до Маріїнсько-Благовіщенської вулиці (нині вул. Саксаганського), де почав співати «Вічная пам’ять», але співи перервала поліція. Сюди ж підійшов Голубєв із нечисленними соратниками з «Двоголового орла», які затягли своє — «Спаси, Господи, люди твоя...» і «Боже, царя храни». Демонстранти відповіли на це своїм співом і свистом. Невдовзі між студентами і чорносотенцями відбулася бійка, яку перепинила поліція. Проте пізніше група Голубєва знову побилася з демонстрантами вже на вулиці Пушкінській, причому демонстранти вирвали в нього прапор і порвали його.
27 лютого, завершує опис подій Шредель, у місті вже було спокійно.
До цього варто додати, що 9 лютого Голубєв у статті, опублікованій у друкованому органі «Двоголового орла», звинуватив київського губернатора Суковкіна в пособництві сепаратистам, назвавши виступи студентської молоді на вшанування Шевченка «изменнической демонстрацией жидо-мазепинцев».
Описані в архівному джерелі події показали, що всі зусилля царського уряду, всі заборонні заходи, спрямовані на створення «великого триєдиного російського народу», не досягли мети. На початок ХХ століття український рух до національного суверенітету і демократичних свобод уже перетворився на потужну суспільну силу. На біду, подальшому його розгортанню перешкодила Перша світова війна.
