40 років тому, 15 жовтня 1959 року, в Мюнхені пострілом агента КДБ СРСР Богдана Сташинського було обірвано життя Степана Бандери — голови проводу ОУН(Б), одного з визначних лідерів українського національно-визвольного руху 1930—1950 років. Ставлення до ОУН та її лідерів було і є неоднозначним. Сьогодні «День» провів опитування в різних регіонах України з метою з'ясувати, як змінилося за вісім років незалежності (чи змінилося взагалі) ставлення до ролі Степана Бандери в новітній історії України.
Володимир ЩЕРБАТЮК, кандидат історичних наук, Київ:
— Моєму поколінню істориків пощастило, оскільки злам тоталітарної радянської системи і становлення та розвиток державної незалежності України дозволив нам пізнавати історію із заборонених раніше архівних матеріалів, а також тісніше співпрацювати з науковцями на міжнародному рівні. У таких умовах особа Степана Бандери розкрилася значно ширше, а оцінка його ролі та значення у новітній історії України стала об'єктивнішою. До того ж я мав нагоду аналізувати політичну діяльність С. Бандери після кількагодинного спілкування з його онуком Степаном, який працює в Україні. На мою думку, сьогоднішня можливість пізнати С. Бандеру є важливою умовою для розуміння історичних подій на теренах України першої половини і середини ХХ століття, що робить сприйняття нашої недавньої історії науково виваженим.
Андрій ГАЛУЩАК, завідувач юридичним відділом Івано- Франківського міськвиконкому:
— Постать Степана Бандери непроста і неоднозначна. Це людина, ім'ям якої було названо в радянські часи національний рух спротиву більшовизму, причому рух не тільки український. «Бандерівець» звучало як називне ім'я для того, хто не бажав перетворитися на гвинтик соцрадянської системи, зберігаючи натомість національний дух і традиції, що просто природньо для нормальної людини. Водночас С.Бандера є і символом самої України. В його долі і постаті — уся українська ментальність: будучи беззаперечним лідером визвольного руху, він так і не зміг об'єднати усі його сили заради утвердження омріяної ним Держави. Це, мабуть, трагедія нашої нації.
Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО, літературознавець і поет, Харків:
— Моє ставлення до Степана Бандери за роки незалежності не змінилося. Просто я став його краще розуміти. Його теорію революції за життя мало хто розумів. Пізніше взагалі перестали розуміти. Тепер, коли КУН зійшовся на так званих паритетних засадах із тим режимом, з яким усе життя змагався Бандера, він ще глибше став мені зрозумілим. Бандера був одним із тих, хто умів сказати «ні». Він гідний нащадок Дмитра Донцова. Тепер таких немає. І його нинішні правонаступники своїм компромісним існуванням на цьому світі лише ганьблять його ідею. Похибки правонаступників Бандери, як на мене, нічого не додають до його образу, не змінюють його — вони лише поглиблюють розуміння цієї людини. І він на цьому тлі висвітлюється ще більш виразно та радикально.
Олег ПОЛЯНСЬКИЙ, кандидат історичних наук, Тернопіль:
— В історії національно- визвольних змагань українського народу є постаті, чиїми іменами називають епохи. Напередодні, під час і після Другої Світової війни боротьба нашого народу за незалежність пов'язана саме з іменем Степана Бандери. На мою думку, Бандера є нашим національним героєм. З відстані часу сьогодні ми намагаємося проаналізувати його теоретичну спадщину і практичну діяльність. Незважаючи на поразку національного руху, який був зумовлений багатьма причинами, про історичні заслуги того чи іншого діяча судять не з того чого він не зробив, а по тому, що він таки зробив для становлення і розбудови Української Самостійної Соборної Держави.
Тарас СУПРУН, економіст, Кривий Ріг:
— Не змінилося. Як сформувалася у мене в дитинстві думка, що «Степан Бандера — ворог народу», так і до сьогодні. У школі нас переконували, що це аксіома, а ніякої нової літератури, яка б ширше розповіла про нього, як про особистість і про його внесок в історію України, я не читав.
Володимир МАНЖУРА, філософ, викладач Запорізького державного університету:
— Радикально моє ставлення до особистості Степана Бандери не змінилися. Воно стало, можливо, не таким різко негативним. Відпала однозначна оцінка — «бандит, який, окрім особистих амбіцій нічого в собі не ніс». Дещо стало зрозуміліше, не так різко лягли тіні «біле-чорне», та радикальної переоцінки все-таки не сталося. Нічого видатного, що могло б вирішити проблеми нашої нації, я думаю, йому не вдалося б здійснити. Хоча відданість ідеалу й Україні у цієї людини на лице. В нього було щире бажання служити, та хотіти й могти — це різні речі. Взагалі, ця особистість мене не дуже цікавить, тому що я не помітив у ньому чогось такого, з чого можна було б винести якийсь глибокий урок.
Дмитро ПРОХОРОВИЧ, пенсіонер, Суми:
— Ні, не змінилося. Я до Степана Бандери ставився і ставлюся із повагою, як до людини, яка була віддана своїй справі, своїм переконанням. Та його націоналістичних ідей я, як і раніше, не поділяю.
