Він двічі рятував Богдана Хмельницького від смертельної небезпеки й заплатив за це власним життям. Але історія несправедливо оминула його своєю увагою. І тільки тепер ми можемо дізнатися всю правду про цю людину. Козацький полковник Михайло Кричевський був одним із найвірніших соратників гетьмана Богдана Хмельницького. Все його свідоме життя пов’язане з Черкащиною, адже протягом багатьох років він командував Чигиринським полком реєстрового козацтва й захищав Середнє Подніпров’я від татарських грабіжницьких набігів.
КУМ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Справжнє його ім’я — Станіслав Михаль Кричевський. Він був чигиринським полковником і кумом Богдана Хмельницького. Ще в ті часи, коли майбутній гетьман служив простим сотником, полковник Кричевський врятував йому життя і зберіг для України цю талановиту й енергійну людину. Людину, яка зробила так неймовірно багато для своєї Батьківщини і вирвала український народ із польської неволі.
Як це трапилося? У 1647 році Богдан Хмельницький активно готував повстання проти поляків. Однак дехто з його прибічників злякався майбутнього кровопролиття. Полковий осавул Роман Пешта, який заздрив авторитету чигиринського сотника серед козаків і сам претендував на посаду гетьмана Війська Запорізького, не витримав першим. Він повідомив про підготовку повстання корсунського й чигиринського старосту Олександра Конєцпольського. Магнат доручив шляхтичу Адамові Радлінському заарештувати Хмельницького. Не гаючи часу, той подався до Бужина (містечко знаходилося на 20 верст північніше Чигирина), де перебував бунтівний сотник, схопив його й привіз до Крилова. Потім Хмельницького доправили до чигиринської в’язниці під нагляд полковника Кричевського. Тоді ж Пешта вигнав сім’ю Богдана з Чигирина, промовивши: «Вже коли й тепер Хмельницький живим лишиться, то можна повірити, що люди воскресають». Щоб відразу покінчити з бунтом ще в самому зародку, Олександр Конєцпольський наказав стратити Хмельницького. «Відтяти голову свавільнику!» — такий наказ отримав Станіслав Кричевський.
Відомі дослідники життя та діяльності видатного козацького гетьмана Валерій Смолій і Валерій Степанков так описали цю трагічну ситуацію: «За розпорядженням Кричевського його перевезли до чигиринської в’язниці. Кум арештанта, полковник не поспішав виконувати наказ Конєцпольського, тим більше що безпосередньо йому не підлягав. На страту потрібна була згода коронного гетьмана Миколая Потоцького...». Тим часом до полковника Кричевського з’явилися соратники Богдана Хмельницького з проханням відпустити його на поруки. Після цього сталася подія, яку подільський суддя Лукаш М’ясковський в одному із своїх листів охарактеризував так: «чигиринський полковник через кумівство відпустив на поруки Хмельницького». Ось так Богдану Хмельницькому було подароване життя, а Україні — видатного козацького вождя.
СТРАШНА НЕБЕЗПЕКА
Вдруге полковник Кричевський врятував не тільки Богдана Хмельницького, вже прославленого гетьмана, але й все Військо Запорізьке. Трапилося це влітку 1649 року. Над Україною шуміли вітри революції. Вчорашні раби, «хлопи» та «бидло», взялися за шаблі й самопали. Національне піднесення було просто неймовірним — плебеї взялися за зброю і стали вільним Військом Запорізьким. А для шляхти та магнатів настали чорні дні.
Але польський король Ян Казимир кинув одна за одною дві армії проти козаків. Залізний смерч упав на Волинь. Підрозділи коронної армії швидко просувалися вперед, вогнем і мечем караючи непокірних. Момент істини наближався. Хто — кого? Гетьман Богдан Хмельницький зібрав усі козацькі полки, дочекався кримського хана Іслам-Гірея — і кинувся навперейми польському війську. Під Збаражем союзники замкнули у щільному кільці оточення всю коронну армію. Та існувала страшна небезпека удару в спину. Литовський гетьман Радзивілл розпочав наступ на Україну з дрімучих лісів Білорусії. Якби вишколена й надзвичайно боєздатна литовська армія вирвалася в тил козацького війська, то народна революція захлинулася б у власній крові. За всяку ціну треба було зупинити просування панцирних корогв вглиб України!
Отримавши наказ гетьмана Хмельницького, 20 червня полковник Кричевський на чолі декількох козацьких полків вирушив на литовський фронт. А рівно через місяць коронну армію гетьмана Радзивілла дійсно зупинили в білоруських лісах поблизу міста Лоєва. Ціною крові багатьох тисяч козаків. А сам полковник, смертельно поранений, лежав у старому лісі неподалік покинутого козацького табору й дивився у бездонне нічне небо. Він проклинав себе за поразку. Поразку, яка була варта перемоги. Але про це полковник так і не дізнався.
ДЕНЬ КОЗАЦЬКОЇ СЛАВИ
Полковник Кричевський гнав козацьку армію без упину вперед. Литовців потрібно було затримати саме в лісах, не дати їм вирватися на простори Київщини. Поблизу Лоєва дві армії зіткнулися лобами. Момент істини настав! День 21 липня 1649 року — великий і трагічний день в історії української революції. День слави і звитяги козацької. Полковнику Кричевському вдалося непомітно дістатися до литовського табору і зайняти вигідне місце для наступу. Атака козацької кінноти стала несподіванкою для литовців. Та гетьман Радзивілл вчасно перегрупував свої сили і особисто повів у бій панцирні корогви.
Аналізуючи цю битву, історик Юрій Мицик зазначав, що ліве крило козацького війська поступово почало відрізати литовську кавалерію від табору. Здавалося, ще мить — і ворог не витримає, кинеться утікати. Але Радзивіллу пощастило. Зовсім випадково на полі бою з’явилися корогви гусарського полку, що поверталися з роз’їздів. Вони несподівано атакували з тилу козацьку кінноту — і тим самим врятували литовського гетьмана від поразки. Потрапивши під удар з двох боків, козаки відійшли до лісу. Настав перепочинок у битві. Але цей кривавий день ще не закінчився. Михайло Кричевський дуже швидко навів порядок у своїх полках. І знову пішов у наступ. Радзивілл кинув проти нього всі наявні сили — навіть резерву не залишилося. Спалахнула запекла січа, у якій полковник отримав страшні рани в голову та правий бік. Козаки підхопили його на руки і витягнули з гущі бою. Почало смеркатися. Супротивники розійшлися, не завершивши ратну справу. День 21 липня 1649 року вже не належав календарю. Він назавжди увійшов в історію на вістрях закривавлених козацьких та литовських шабель.
