За останні 30 років про Пакт Молотова-Ріббентропа (він же Московський Пакт, він же Пакт Сталін-Гітлер) написано і сказано стільки, що, здається, вже неможливо щось додати. Проте, попри все, не лише у масовій свідомості, а й в інтелектуальному середовищі продовжують існувати лакуни та міфи, які спотворюють адекватне бачення тодішніх подій та їхнього резонансу. Тому варто ще раз, бодай пунктирно, згадати факти, пов’язані з цим Пактом.
Найперше згадаймо, що тісна (і здебільшого таємна) військово-політична співпраця СРСР і Німеччини (тоді ще демократичної) розпочалася 1923 року. Ця співпраця дала змогу Червоній армії істотно поліпшити свою боєздатність завдяки спільній підготовці командирів усіх рівнів на території обох держав, отриманню найновіших технологій для ВПК і зразків бойової техніки. На додачу і для Берліна, і для Москви серед головних ворогів була друга Річ Посполита, обкраяти чи навіть знищити яку мріяли і ті, й інші. 1932 року здалося, що мрія близька до здійснення. Різко загострилися відносини між Річчю Посполитою і Німеччиною. Дійшло до того, що 15 червня 1932 року на рейд Данцига, який був у спільному володінні Польщі й Німеччини, увійшов польський есмінець «Вихор», який мав наказ відкрити вогонь по місту у разі невиконання польських вимог. У відповідь у бойову готовність приводиться Рейхсвер, а Червона армія, яка провела часткову мобілізацію, висувається до польського кордону. Під виглядом навчань у відкрите море виходить Балтійський флот. Влітку 1932 року всім резидентурам радянської розвідки її керівник Артузов розсилає циркуляр про підготовку до діяльності в умовах війни. Проте переділ Речі Посполитої тоді не відбувся — Берлін дуже боявся появи мільйонної Червоної армії на німецьких кордонах, адже вона могла рушити далі, за підтримки потужних парамілітарних формувань КПН, і таки «напоїти червоних коней зі Шпреє та Рейну». А самотужки Сталін воювати побоявся, пам’ятаючи катастрофічну поразку 1920 року.
Видається, саме тоді Сталін остаточно розчаровується в демократичній Німеччині, йому вигідний тоталітарний лідер на її чолі: найкраще — Тельман, бо він кремлівська маріонетка, але й Гітлер нічого; обидва вони розірвуть Версальські угоди і займуться ремілітаризацією Німеччини, а там рано чи пізно німецькі війська під червоними прапорами — або з серпом і молотом, або зі свастикою — рушать і на захід, бо і КПН, і НСДАП в основі своїй мали ненависть до демократії, і на схід, відвойовувати у поляків «старовинні німецькі землі». А без союзу з СРСР у такій непростій справі не обійтися...
І ще одна річ, яку обов’язково слід згадати: наприкінці 1920-х Кремль бере курс на так звану «революцію ззовні», яку принесуть у Європу, Азію, Африку й Америку багнети Червоної армії. Перша спроба розпочати таку революцію 1929 року операцією з «радянізації» Маньчжурії, а потім усього Китаю не вдалася — надто мало було танків, надто повільно вони рухалися і слабко були озброєні. Відтак у середині 1930-х Червона армія вже мала на озброєнні тисячі швидкохідних танків і винищувачів, сотні важких бомбардувальників. А в 1938—1939 роках число танків істотно перевищило десятитисячну межу...
У цей час Гітлер приходить до влади у Німеччині й розпочинає швидке її озброєння, формує численну регулярну армію — Вермахт — на основі кадрів Рейхсверу. 12—13 березня 1938 року Німеччина здійснила аншлюс Австрії та націлилася на Чехословаччину, в якій проживало понад три мільйони німецькомовних судетців, оголошених Берліном «співвітчизниками». До Німеччини приєдналися Угорщина, яка прагнула відтяти частину Закарпаття і Словаччини, та Річ Посполита, що хотіла забрати Тешинську область. Всупереч досі існуючим міфам, Чехословаччина не здалася без бою — вона придушила заколот судето-німецьких нацистів і відбила наступ «Судетского німецького добровольчого корпусу», сформованого з добірних есесівців. Але війну виграло відомство Геббельса, яке розгорнуло шалену пропагандистську кампанію; знімки «звірств чеської вояччини» та «розповіді зґвалтованих німецьких жінок» обійшли весь світ. І демократичний Захід капітулював. Союзники Чехословаччини Британія і Франція підписали Мюнхенську угоду, яка віддала Гітлеру всі території, де хоч 30—40% населення становили судетці. Це була ганебна зрада. Але зрадив Чехословаччину й СРСР, який був здатен самотужки воєнною силою захистити її. Це питання мало вивчене з суто об’єктивних причин. Не випадково, коли незалежний російський історик Марк Солонін звернувся в МЗС Росії з проханням допустити його до архівних документів, пов’язаних із цими сюжетами, йому відмовили й відправили до... публікацій брежнєвської доби. Є що приховувати, чи не так?
Загалом, за тиждень Сталін міг перекинути до Чехословаччини, влаштувавши постійно діючий повітряний міст, до 10 стрілецьких дивізій з гарматами і танкетками плюс цілу армаду важких та фронтових бомбардувальників під прикриттям кількох тисяч винищувачів. Тилове ж забезпечення цього війська чехи охоче узяли б на себе. Але... Сучасні дослідники стверджують, що дві доби у критичний момент посол у Москві й урядовці в Празі не могли зв’язатися ні з ким із керівників СРСР. Зв’язок «раптом» з’явився лише після підписання Мюнхенської угоди. А документи про цю «кухню» недоступні...
Отож можемо зробити висновок, що Сталін прагнув, щоб Гітлер у своїх агресивних діях зайшов якомога далі й одержав якнайбільшу базу для своєї агресії проти Британії, Франції та їхніх союзників (і це сталося: чверть танків Вермахту станом на 1940 рік була чеського виробництва). А разом із тим із березня 1939 року, ще до приєднання Чехії до Третього Рейху, Сталін подає Гітлеру недвозначні сигнали щодо зближення й укладання угоди. Із середини квітня починаються численні зустрічі радянського повіреного в Берліні Астахова з німецькими урядовцями, що готують підґрунтя для Пакту.
Далі домовленості виходять на фінішну пряму. «Правда» від 24 серпня лаконічно сповіщає: «23 серпня о 1-й годині дня в Москву прибув міністр закордонних справ Німеччини пан Йоахім фон Ріббентроп. О 3-й годині 30 хвилин дня відбулася перша бесіда голови Раднаркому і Наркомзаку СРСР тов. Молотова з міністром закордонних справ Німеччини паном фон Ріббентропом з питання про укладання пакту про ненапад. Бесіда проходила у присутності тов. Сталіна і німецького посла пана Шуленбурга і тривала близько 3-х годин. Після перерви о 10-й годині вечора бесіда була відновлена і закінчилася підписанням договору про ненапад». Про таємний протокол, що складав невід’ємну частину того, що увійшло до історії як Пакт Молотова-Ріббентропа, звісна річ, повідомлень не було. Але ще перед цим на сталінській дачі 19 серпня 1939 року зібралося політбюро ВКП(б). На ньому розглядалися питання, пов’язані з наступною війною. І Сталін чітко висловив настанову: війна нам потрібна. Світова. Обов’язково. Ось найважливіші фрагменти з цієї сталінської промови:
«Питання миру чи війни вступає у критичну для нас фазу. Якщо ми укладемо угоду про взаємодопомогу з Францією та Великою Британією, Німеччина відмовиться від Польщі і стане шукати «модус вівенді» з західними державами. Війна буде відвернена, але в подальшому події можуть прийняти небезпечний характер для СРСР. Якщо ми приймемо пропозиції Німеччини про укладання з нею пакту про ненапад, вона, звичайно, нападе на Польщу, і втручання Франції й Англії у цю війну стане неминучим. Західна Європа буде охоплена серйозними заворушенням і безпорядками. За цих умов у нас буде чимало шансів залишитися в стороні від конфлікту, і ми зможемо сподіватися на наш вигідний вступ у війну.
Досвід двадцяти останніх років засвідчує, що в мирний час неможливо мати в Європі комуністичний рух, сильний до такої міри, щоб більшовицька партія змогла б захопити владу. Диктатура цієї партії стає можливою тільки в результаті великої війни... Ми мусимо прийняти німецьку пропозицію і ввічливо відіслати назад англо-французьку місію. Першою перевагою, яку ми отримаємо, буде знищення Польщі до самих підступів до Варшави, включно з українською Галіцією.
Німеччина надає нам повну свободу дій у Прибалтійських країнах і не заперечує з приводу повернення Бессарабії СРСР. Вона готова поступитися нам в якості зони впливу Румунією, Болгарією та Угорщиною... Дотримуючись позиції нейтралітету і очікуючи свого часу, СРСР буде допомагати нинішній Німеччині, постачаючи її сировиною і продовольчими товарами. ...Наша допомога не повинна перевищувати певні розміри для того, щоб не підривати нашу економіку і не послабляти міць нашої армії.
У той самий час ми повинні вести активну комуністичну пропаганду, особливо в англо-французькому блоці і переважно у Франції... Ми знаємо, що це робота потребує чималих жертв, але наші французькі товариші не будуть сумніватися. Їхніми завданнями в першу чергу будуть розкладання і деморалізація армії та поліції... Якщо Німеччина переможе, вона вийде з війни надто виснаженою, щоб почати збройний конфлікт з СРСР якнайменше впродовж десяти років. Її основною турботою буде нагляд за переможеними Англією та Францією з метою завадити їхньому відновленню... Пізніше всі народи, що потрапили під «захист» переможної Німеччини, також стануть нашими союзниками. У нас буде широке поле діяльності для розвитку світової революції... В інтересах СРСР — Батьківщини трудящих, щоб війна розпочалася між Рейхом і капіталістичним англо-французьким блоком. Треба зробити все, щоб ця війна тривала якомога довше в цілях виснаження двох сторін». Ну, а далі можна буде вступити у війну у той момент, коли це дасть змогу розв’язати проблеми радянизації Європи, зазначив Сталін.
Ряд сучасних істориків вважає, що цей текст промови Сталіна — фальшивка, тим більше, що він збережений французькою мовою. Інші наполягають, що текст автентичний, адже він підтверджений багатьма наступними подіями (на зберігання в архів він надійшов восени 1939 року), а переклад з оригіналу свого часу був зроблений для керівників компартії Франції. Як на мене, справді йдеться про оригінальний виступ (чи переказ частини виступу) Сталіна, оскільки ціла низка схожих думок міститься у щоденнику керівника Комінтерну Георгія Димитрова, який записав сталінські міркування стосовно Пакту та подальших подій приблизно у той самий час — 7 вересня 1939 року: «Війна точиться між двома групами капіталістичних країн (бідні і багаті щодо колоній, сировини тощо). За переділ світу, за панування над світом! Ми не проти, щоб вони побилися добряче і послабили один одного. Непогано, якщо руками Німеччини було б розхитане становище найбагатших капіталістичних країн (особливо Англії). Гітлер, сам того не розуміючи і не бажаючи, розхитує, підриває капіталістичну систему. Пакт про ненапад до певної міри допомагає Німеччині. Наступний момент підштовхувати іншу сторону... Поділ капіталістичних держав на фашистські і демократичні втратив колишній сенс. Війна викликала корінний перелом... Що поганого було б, якби в результаті розгрому Польщі ми поширили соціалістичну систему на нові території і населення...»
Зауважмо, до початку «визвольного походу» Червоної армії ще 10 днів, ще танки Вермахту не підійшли до Варшави, а Сталін уже говорить про розгром і поділ «буржуазної фашистської Польщі» як про доконаний факт!
І не тільки щоденник Димитрова підтверджує автентичність цієї сталінської директивної промови, а й добуті восени того ж року румунською розвідкою (а Румунія на той час іще не була союзницею Німеччини) інструкції радянським дипломатичним представництвам на Балканах плюс надіслані анонімним чеським комуністом американському консулові у Празі теж восени 1939-го документи, які містили директиви Кремля підпільній КПЧ...
Сам же Пакт, навіть без таємних протоколів, містив положення, які робили СРСР союзником нацистської Німеччини. Ось вони:
«У разі, якщо одна з Договірних Сторін виявиться об’єктом воєнних дій з боку третьої держави, друга Договірна Сторона не буде в жодній формі підтримувати цю державу... Жодна з Договірних Сторін не буде брати участь у будь-якому угрупуванні держав, яке прямо чи опосередковано спрямоване проти другої сторони».
Тобто Німеччина могла у разі нападу на другу Річ Посполиту не боятися воєнної чи навіть політичної підтримки Польської держави з боку СРСР. Так само виключалися спільні дії проти Німеччини з боку Британії, Франції та Радянського Союзу. А оскільки політичній угоді передувала економічна, за якої СРСР брав на себе зобов’язання постачати Німеччину стратегічною сировиною, то Берлін міг не боятися, що спрацює стратегія «війни на виснаження», яка призвела до краху імперії Вільгельма ІІ у Першій світовій війні. Адже британські й французькі аналітики рекомендували своїм урядам у разі нападу Німеччини на Польщу негайно розпочинати війну, але не рватися вперед — адже німецький кордон прикритий укріпленою «лінією Зиґфріда». Отож хай польська армія, основні запаси і тили якої зосереджені на території Центральної Польщі, Західної Білорусі та Галичини, опирається, скільки може, а потім, з настанням осінніх дощів і заморозків, переходить до напівпартизанської війни. Німецька армія не має вдосталь ані пального, ані боєзапасів, ані стратегічної сировини. А тим часом британці та французи сталевою удавкою економічної блокади на морі (флоти західних союзників були готові до активних дій, і вони це довели впродовж зими 1939/40 років) та на суходолі стягнуть шию Рейху, який навесні 1940го сам запросить миру. Але підписання Пакту зруйнувало всі ці цілком слушні розрахунки.
За угодами, СРСР забезпечив Рейху не лише постачання збіжжям, цукром, сталлю, залізом, вугіллям, лісом, марганцем, нафтою, не лише транзит каучуку, а й дозволив використовувати морську базу (так звану «Базу Норд») на Півночі та Північний морський шлях у воєнних інтересах. І британсько-французький план знищення нацизму шляхом економічної блокади став нереальним. Радянські поставки дали можливість нацистам розгорнути потужну армію, забезпечену боєзапасом і пальним, здатну на рівних конкурувати з військами західних демократій, і при цьому промисловість Німеччини навіть не була переведена на режим воєнного часу, та й тил не голодував. Тобто без радянської допомоги успішне продовження Рейхом війни поза часові межі весни 1940 року було б абсолютно неможливим.
І насамкінець. Мюнхенська угода та Пакт Молотова-Ріббентропа — речі не зіставні. Так, Мюнхен — це зрада, ба більше — несусвітня дурість, внаслідок якої ті, хто прагнув миру ціною ганьби, одержали і війну, і ганьбу. Але задум британських і французьких лідерів полягав у тому, щоб відкупитися від Гітлера ціною частини Чехословаччини (тим більше, що той поклявся далі не йти — Судети, мовляв, фінальна точка возз’єднання німців у «тисячолітньому Рейху») і забезпечити мир у Європі «на цілі покоління». Натомість Пакт — то був документ, який санкціонував переділ Центрально-Східної Європи між двома тоталітарними імперіями і слугував війні — великій війні, яку свідомо готували «великі вожді» цих імперій.
