Люди не хочуть жити вічно. Люди просто не хочуть умирати.
Станіслав ЛЕМ
Наше життя із плином історичного часу все більше уподібнюється до незграбного виру нісенітниці, якій ми самі надаємо внутрішнього змісту. «Нісенітниця — рушійна сила історії», — писав Станіслав Лем. Суб’єктивність світу — в наших наївнощах. І тільки одиниці можуть усвідомлювати закони розвою світу, протинаючи у власній свідомості космічні простори неземного розуму.
Станіслав Лем народився в Україні, у Львові, в родині лікаря Самуїла Лема. Львів на все життя залишиться для Станіслава «казковим польським Львовом». Львів — це перший космічний вимір С. Лема, його перша подорож у світ позаземного, фантастичного. Під час тих подорожей С. Лем усвідомлював свій внутрішній світ, бачив космос самотньої людини, яка щодня кружеляла над дивовижним містом у пошуках одвічної самості... Таким було місто до 1941 року... Те, що сталося під час совєтської влади, вже не належить до біографії С. Лема, є неприйнятним внутрішньо, — це вже не «його» Львів, а інший, історично чужий простір. Під час навчання у Львівському університеті молодий Лем замислюється над природою й вимірами людської свідомості та законами Всесвіту. Він усе життя прагнув до космосу й у цьому прагненні завше був самотнім. Лише у власних візіях, виходячи на орбіти космічного розуму, знаходив себе... «Немає страшнішого покарання ніж самотня вічність». Усе життя С. Лема є парадоксальним. Виглядає, наче Хтось наперед визначив хід його мікроісторії на тлі буреломних історичних подій. Лем розумів суть, але весь час утікав від визнання Того, хто скеровує його долю...
Самотньо втікав у Всесвіт, адже Земля була занадто незрозумілою. Для С. Лема «людство — це сума наших дефектів, недоліків, нашої недосконалості, це те, чим ми хочемо бути, але нам «успішно» не вдається: не можемо, не вміємо, це діра між ідеалами й реалізацією». Таким було світобачення Лема... Але, хоч як це дивно, в нашому світі все має свій «земний» фінал...
Ось і немає С. Лема...
А з ним — і цілої філософської системи, й категорій іронічного позаземного мислення... Усе життя Лем стверджував: «Потрібно бути собою. Завжди собою, щосили собою, нехай буде важко: ніколи не проживати чужі життя». Станіслав Лем — це складова гуманітарної аури планети. Лема вважають одним із кращих, якщо не найкращим письменником, який працював у жанрі наукової фантастики й який ніколи й рядка не написав англійською. У цьому полягала принципова позиція Лема щодо мови та її ролі в суспільстві. Для Лема мова була мікроскопом, в якому можна побачити майбутнє.
Також Станіслав Лем писав, що «мова — то нервова система культури». Якщо подивитися на засоби художнього увиразнення, то в творах Лема немає жодного зайвого слова. Кожен епітет має неповторне значення або навіть неповторний відтінок. У такій мові криється розуміння майбутнього — унікального, єдино можливого. Лем розумів небезпеку мововбивства, знав, до чого може призвести політика злиття мов та витворення спільного «піджину» на кшталт совєтської новомови.
Згодом С. Лем дуже обережно ставився до засилля англіцизмів та американізмів. Мова — це неповторна картина світу, тож недбале ставлення до неї — перша ознака блокування власної історичної перспективи, модель свідомого самовбивства. Лем бачив, що людство втрачає «рідну мову», натомість штучно утворюється прагматична мова спілкування та комунікації. Такою мовою десятиліття тому була совєтська, а сьогодні є англійська. Але генетичне підґрунтя в такій новомові розщеплене. Як наслідок — виникає покоління комунікативних машин, роботів-зомбі, не здатних бачити історичну перспективу, не здатних почути себе. Історію закодовано саме в мові, а новомови — лише політичний муляж. Наслідки мовної експансії та лінґвоциду С. Лем майстерно передав у мовленні головних персонажів — тих, хто вижив після «нової останньої» світової катастрофи... Код культури — це зайва річ у майбутньому людства. Потрібні чіткі схеми, бо Людина майбутнього в творах Лема — це біологізована механічна система. Невже С. Лем не помилився?
Жанр творів письменника літературознавці визначали як наукову фантастику. Але цікаво, що сам автор хотів дистанціюватися від цього поняття. Твори Лема орієнтовані на філософські й етичні аспекти поступу людської цивілізації. Письменник увесь час перебував у пошуку нових знань. Він шукав причину й наслідки розвитку світу... І себе у світі... У філософському трактаті «Сума технології» С. Лем написав: «Якнайкращий засіб проти невігластва — нові знання... раніше практика випереджала теорію, наразі ж теорія зобов’язана провидіти обрії практики, бо саме через невігластво людству доведеться розплачуватись у майбутньому... Життєво важливою є інформація про закони науково-технічного розвитку, але не інформація про календар відкриттів і винаходів, а інформація про їхнє джерело, генератор, суть». С. Лем стверджував: «Те, ЩО ми думаємо, завжди не таке складне, як те, ЧИМ ми думаємо».
1948 року письменник розпочав працювати над романом «Шпиталь Трансфігурації», який не «пропустила» комуністична цензура. І не дивно, адже С. Лем дозволив собі вийти за межі канону соцреалізму. У щоденниках письменник згадував, що роман «піддавали жахливим катуванням, кількість критичних рецензій збільшувалася щогодини, і в кожній з них роман називали декадентським і контрреволюційним (така вже іронія долі!). «Шпиталь Трансфігурації» вважали неправильним з ідеологічного погляду». Таким уже перевернутим є світ: людство визнало те, що не визнавала ідеологічно «правильна» система.
1950 року Станіслав Лем мав знакову зустріч для подальшого життя: в Будинку письменницької співдружності в Закопане він познайомився із представником видавництва Czytelnik Жерзі Панські... Ж. Панські поцікавився, чи зміг би Лем написати книгу в жанрі фантастики. Лем миттєво відповів: «Авжеж». Навіть не уявляючи, про що буде книжка, він написав назву: «Астронавти». С. Лем був готовий до цієї подорожі у світ власної свідомості, але тоді він ще й не здогадувався про своє призначення на цій землі. І не дивно — весь свій час Лем «спалював» у роздумах про космос. Тепер він, нарешті, має можливість поділитися досвідом.
Лем писав твори «на космічній швидкості». Того, що він бачив, дуже часто не бачили інші. Так, наприклад, було з Тарковським під час роботи над екранізацією «Солярісу». С. Лем згадував у щоденнику: «Тарковський хотів показати, що космос — дуже осоружний і неприємний, а на Землі — дивовижно. Але я ж писав і думав зовсім по-іншому...» «Соляріс» — не тільки роман про неможливість порозуміння з інопланетним розумом та недосконалість науки, а й про безпорадність людини як психічної системи, обтяженої біографією, фобіями та підсвідомими некерованими інстинктивними бажаннями. Людина, навіть перебуваючи в далекому космосі, не може позбутися нищівного голосу пам’яті й увесь час переживає психологічну драму. Як ми можемо зрозуміти інше, якщо не здатні збагнути себе, дійти згоди із власним сумлінням? Чи маємо право вирушати в космос, не розв’язавши банальних земних проблем, не зрозумівши себе?
Станіслав Лем сформував власну систему наукової фантастики як жанру. Але в цьому новаторстві криється система самої філософії майбутнього. Лем майстерно визначив перспективу розвитку людства на Землі, але всередині він захоплювався космосом, жив у координатах власного футурологічного мислення. А земний світ постійно розчаровував. Так уже склалося, що письменники не розуміли його позицій, не визнавали філософської системи та жанрових новацій. Спочатку ідеологічна система змушувала С. Лема перероблювати цілі сюжетні лінії, пізніше його виключали з письменницьких асоціацій наукових фантастів, бо він хотів розхитати заскорузлість, що там панувала.
1973 року Американське товариство наукових фантастів визнало літературні досягнення Лема, й майстер, нарешті, отримав пропозицію вступити до клубу. Проте досить швидко Лема звідти виключили за критичні висловлювання із приводу низького рівня американської наукової фантастики. І не дивно, адже Лем не вкладався в традиційні схеми письменницького життя, він постійно шукав і доповнював створене. Та й незрозумілою була позиція членів Science Fiction Writers of America... Приймають за літературні заслуги, виключають — за критику. Лем пізніше був членом Польської асоціації письменників і польського Пен-клубу. Словом, С. Лем — ціле явище, але дуже неоднозначне й складне. Знаю одне: світ і досі не відкрив для себе його бачення та філософії. І нам тільки здається, що ми розуміли цю людину...
Лем, наприклад, не заперечував Бога, але все життя був атеїстом. Можливо, письменник бачив власного Бога по- іншому: там, у Всесвіті, на безкінечних міжгалактичних обширах. Та, мабуть, письменник боявся це визнати... Психологічний спадок минулого заважав, і Лем це усвідомлював. Через це Станіслав Лем інколи з розпачем згадував утрачену можливість стати лікарем... Він розумів: головне — бути собою, тобто вміти почути себе крізь системні перепони на землі. Так, Лем блискуче долав бар’єри. І це — результат наполегливої праці в космосі свідомості.
Уже з «Діалогів» та «Зоряних щоденників» популярний жанр наукової фантастики набуває рис справжньої лемівської проблематики: пригоди в космосі перетворюються на пригоди людського розуму, замість захоплення — іронія та гротеск. До речі, напевно, саме гротеск єднає Лема з традиціями польської літератури. А постійна гра з літературними формами, гротескові стилізації, пародії й травестії, поєднані з глибокою філософською есеїстичністю, алегоричним образом світового лабіринту, витворили індивідуальний стиль Лема. Письменницька космологія руйнувала усталені канони звичайної, загальноприйнятої «наукової» фізики та астрономії. Лем бачив внутрішнім зором ту каузальність, що панує у світі (в космосі), й просто записував висновки. Натомість у буттєвому світі історичних реалій Лем не бачив виходу з постійних світових катастроф, які може спровокувати хвора свідомість однієї людини. «Світ може загинути випадково».
Катастрофічна екзистенційна філософія Лема знаходить різні художні форми. Письменник експериментує із суспільними й біологічними моделями, схемами розвитку цивілізації. Він наголошує на обмеженості людського пізнання, безкінечній нікчемності людини, згубному характері людського розуму. Проблематика творів Лема випливає з обмеженої природи людини й безкінечності Часу, Космосу, неможливості через власну суб’єктивність поринути в позаземні реалії та простори, побачити себе на відстані кількох тисяч років.
Реальність, на думку Лема, така, якою її бачить людина; світ — лише «функція випадку»: звичайні події та явища — це гра випадковостей, узагальнена в статистиці. Попри технічну силу, сучасна людина не може пізнати Космос, оскільки розглядає його з позиції власного розуму. А розум — система недосконала. Усе, що створює людина, весь світ її цінностей — герметично замкнений у власному колі. Чи здатна тоді людина взагалі зрозуміти навколишній світ, якщо до всього підходить зі своєю міркою «науковоподібних понять»? Змодельовані світи, суспільства, космічні кораблі, галактичні трафунки — вони не існують насправді, а є порожнечею. Але та незбагненна сила, завдяки якій вони впливають на нас, наповнює космічну порожнечу досконалістю, тобто сенсом. На жаль, цього внутрішнього сенсу бракує на Землі. На думку Лема, порожнеча досконала ще й тому, що вона тотальна, її «дикість», «ненормальність» — в її досконалості, протиставленій вічній недосконалості «нормальної» людини та її «нормального» розуму.
Лем установив дуже високу планку. Його не влаштовувало зробити «абияк»... Він відчував відповідальність перед Космосом. Життєве кредо С. Лема, напевно, може охарактеризувати його власна письменницька формула: «Якщо людина не може щось робити гарно, то не потрібно цього робити взагалі!» Небагато хто готовий дослухатися до цих слів...
