Широкого поширення, особливо в засобах масової інформації, отримав вислів «Історія нічому не вчить». Це категорично суперечить і всьому досвіду історії, і її осмисленню у свідомості найбільших діячів науки та культури. Свого часу Цицерон висловив формулу, яку повторювали в усіх навчальних закладах: «Історія — учителька життя». Справа в тому, що історія створює біографії людей; вона вписується у долі людей, створює соціальні ролі, які виконує людина. І тому вона розгортається не тільки на міжнародній соціально- економічній або воєнній арені. Вона «згортається» і в особистості людей. Історія має не тільки геополітичний та економічний аспект, але й персоналістичний, особистiсний аспект. Вона має значення того внутрішнього досвіду, який відкладається у людських долях, у житті кожної окремої людини.
Тому історія є не тільки у вигляді всесвітньої історії, але й у вигляді життєвої траєкторії кожної особистості, у вигляді того особистiсного сприйняття історії, яке дозволяє людині знайти своє місце в історичному процесі. От якщо підійти до історії з позиції того особистiсного досвіду і особистiсного сприйняття, то ми повинні сказати, що існує стільки форм «розгорнення» історії, скільки існує людей. І тому надзвичайно важливо показати (в цьому напрямі працювала дуже відома французька група «Анналів»), як історія сприймається окремою людиною; показати ті параметри персонального, особистiсного досвіду, які й складають, по суті, багатогранну мозаїку історичного процесу.
Саме в цьому значенні дуже важливо показати можливість не тільки офіціозного системно-загального викладу історії, але викладення її з погляду особистiсного сприйняття людей. Ось така історія й буде тією, так би мовити, живою панорамою, тим «театром людського життя», якою вона, по суті, виступає.
У радянські часи було 3 — 4 тисячі соціальних ролей, на Заході зараз 70 тисяч ролей, які людина може виконувати (батько, мати, вчитель, журналіст, токар, менеджер...) Усе це — соціальні ролі. Їх створює, підкреслюю, історія. І скажімо, у Середні віки була зовсім невелика кількість ролей (ремісники, купці, полководці, кондотьєри, духовний клір...), можливо, кілька десятків.
Чому є незламним тяжіння істориків до маніфестації історичного процесу військово-політичних подій? Так, вони дійсно на передньому плані історії. Але тільки лише до них історія не зводиться. Історія є і біографією людського духу, вона є і судом над людством, вона є і способом порятунку людства, вона ж — і форма відтворювання людини в її утилітарній, економічній діяльності, форма зв’язку з Універсумом. Якщо ми зведемо історію тільки до військово-політичних подій, то з цього боку вона дійсно мало чому вчить. Війни, як правило, безперервні, тому кров нікого не хвилює. Це вірно. Мабуть, звідси джерело цієї, невірної по суті, думки, що «історія нічому не вчить».
