Шановна редакція! В серії матеріалів, присвячених «Переяславській річниці», Ви дуже правильно ставите питання «чи не є таке відзначення викликом національній гідності українців»? Maйже похідною цього питання є «урядове рішення про відзначення 85-річниці від дня народження В.В. Щербицького». (4.08.2002). Роздумуючи над тими питаннями, я просто не можу зрозуміти — пощо уряд приймає «рішення», що вже викликають конфлікти в суспільстві, оскільки історично вони не виправдані. Більше того, вони ображають почуття особистої і національної гідності українця, який хоче пишатися минулим свого народу. «Роль держави — втілювати в життя національну ідею» пише Євген Марчук в своїй цікавій книжці «Україна: нова парадигма поступу» (стор. 54). Запропоновані святкування якраз протирічать українській національній ідеї як об’єднуючому чиннику українського суспільства.
Читаючи Ваші цікаві розмови «Що ми залишимо нащадкам?», розмови, які породжують багато нових думок про минуле українського народу, я прийшов до болючого висновку, що така визначна особистість, як академік П.Т. Тронько, що стільки зробив для збереження українських духовних пам’яток, виголосив (для мене потрясаючі) твердження, що «після Переяслава все пішло по іншому руслу. Єднання братів-народів відбулося; народ російський був нашим спасителем? Так. Мені здається, що замовчувати цього ми не можемо». («День», 13.08.2002).
Ні , мовчати не вільно. Треба щоб цілий світ знав, що ж принесло це «братерське» єднання українському народові. Говорячи конкретно, принесло воно наступне:
Указ Петра I у 1720 р. про заборону друкування українською мовою і вилучення текстів написаних українською мовою.
Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській Академії.
1775 р. — знищення Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
1847 р. — розгром Кирило-Мефодієвського братства та посилення переслідування української мови і культури.
1863 р. — Валуєвський циркуляр, яким заборонено видання книг українською мовою.
1876 р. — царський Емський указ про заборону ввезення українських книжок з інших країн. Заборонялось друкувати тексти українських пісень!
Список заборон українському народу жити своїм життям і творити свої національно-культурні цінності можна б продовжити. Зрештою, ту саму русифікаторську політику щодо українського народу втілював в життя, тільки вже іншими засобами, і В. Щербицький, який 30 січня 1979 року, відзначуючи 325-ліття Переяславського договору, сказав, що український і російський народи об’єднались в нерозривний союз. І ніби говорячи від імені українського народу, він сказав: « Так воно було, так воно є і так воно буде назавжди». Аж моторошно стає, коли подумаєш, що з тими запланованими святкуваннями ми неначе повертаємо до доби Щербицького. Добре, що Шевченко не з нами, бо він би з розпачу знову помер. Невже дійсно люди не читають Шевченкову «Розриту Могилу» або вірш «Стоїть в селі Суботові...»?!
