Успіх — це здатність рухатися від однієї помилки до іншої без втрати ентузіазму.
Коли один із перших біографів ФДР — президента Франкліна Делано Рузвельта — зустрівся з ним, то поскаржився, що писати про президента США складніше, ніж про Наполеона, Бісмарка, Гете чи Болівара. «Вас важче оцінювати — ви живете». Рузвельт розсміявся: «У такому випадкові я пропоную: почекайте сто років!». Так довго чекати не довелося. Від книг про Рузвельта і його реформ тріщать полиці, але інтерес до нього не лише не слабшає, а навпаки, посилюється в міру того, як світ охоплює економічна й фінансова криза.
ЗЛІТ
Десь у середині XVII ст. голландець Ніколас ван Рузвельт ступив на берег Нового Світу. Його старший син Ніколас-Іоанн (Джон) став родоначальником гілки роду, яка дала Америці президента Теодора Рузвельта. Молодший син — Яків (Джеймс) поклав початок іншій гілці, з якої вийшов другий великий президент — Франклін Рузвельт.
Батько Франкліна зробив маєток на видобутку вугілля та прокладці залізниць. Овдовівши у віці 52 років, Джеймс Рузвельт одружився з Сарою Делано, якій було 26. Наречена принесла посаг у мільйон доларів. Гроші — величезні. Тоді заробіток 10 доларів на тиждень вважався дуже пристойним. Будучи заступником військово-морського міністра, ФДР отримував п’ять тисяч доларів на рік. У січні 1882 р. в родині сталася важлива подія — народився син. Його назвали Франкліном на честь недавно померлого брата Сари.
Дитинство майбутнього президента минуло в родинному маєтку Гайд-парк у ста кілометрах від Нью-Йорка. До 14 років він діставав лише домашню освіту, встигнувши вивчити німецьку та французьку мови. З 10 років записки матері писалися лише німецькою. 1944 р. на церемонії передачі Франції есмінця президент виголосив промову французькою мовою, продемонструвавши добру вимову. Генерал де Голль понад годину розмовляв без перекладача з Рузвельтом взимку 1943 р. Щоправда це не додало їм взаємної симпатії. Знання іноземних мов виділяло ФДР із ряду багатьох американських президентів, які часто не відзначалися достатньою письменністю. За легендою, сьомий президент США Ендрю Джексон ставив на документах свій підпис зі скороченням О.К. повністю впевнений, що це відповідає першим літерам слів all correct — згоден. Кажуть, що саме звідти пішло знамените американське okay.
Незабаром після народження сина батьки купили невелику ділянку на канадському острівці Кампобелло. На березі холодного бурхливого океану було побудовано літній будиночок. Коли Франкліну виповнилося 9 років, батько купив яхту «Half Moon» (Півмісяць), першу з серії родинних яхт. У 16 років Франклін став власником власної яхти «New Moon» (Молодий Місяць). На ній він обстежував численні бухточки, вивчив капризні течії, припливи та відпливи примхливих вод затоки Фанді. Ці знання знадобляться йому, коли він стане заступником військово-морського міністра. Море стало його пристрастю на все життя.
Справжнім джерелом знань було читання. Але поряд із Кіплінгом і Марком Твеном юний Франклін виявив ранній потяг і до суто дорослої літератури. У вельми юному віці улюбленим читанням був серйозний науково-популярний часопис «Scientific American», схожий на «Науку и жизнь». Іншим джерелом розвитку були мандрівки. До 14 років ФДР здійснив уже вісім мандрівок до Європи, знайомлячись із Англією, Німеччиною, Францією, Італією, Голландією. 1891 р. він шість тижнів навчався в німецькій школі. Мандрівки не обмежувалися океанськими вояжами. У Джеймса Рузвельта був власний залізничний вагон, і разом із сином вони їздили Америкою.
У п’ять років Франклін Рузвельт уперше в житті ввійшов до Овального кабінету Білого дому. Президент Гровер Клівленд чекав на його батька, щоб запропонувати йому пост амбасадора в Нідерландах. Прощаючись, Клівленд погладив дитину по голівці й сказав молодшому Рузвельту дуже щирим тоном: «У мене дивне побажання. Нехай ти ніколи не будеш президентом Сполучених Штатів». Хлопчик промовчав.
Продовження освіти проходило в привілейованій школі в містечку ротон, а потім у Гарвардському університеті. Отримавши бал «трохи вищий за посередній», 1903 р. майбутня надія американського народу став бакалавром. Ступінь магістра мистецтв Франклін не отримав. Закохався. У свою далеку родичку Елеонору, з якою був давно знайомий. Із нею він одружився в березні 1905 р. Попрощавшись із Гарвардом, ФДР вступив до юридичної школи Колумбійського університету, яку закінчив 1907 р. Диплома юриста не отримав — просто вирішив не складати іспитів, пройшовши випробування в нью-йоркській колегії юристів. Трудова діяльність почалася в юридичній фірмі «Картер, Ледіард і Мелбурн» молодшим клерком-практикантом без виплати заробітної платні.
На юридичній ниві особливих лаврів молодий чоловік не здобув. Тому зайнявся політикою. І досить успішно. Саме тоді він міцно зв’язав себе з Демократичною партією. 1910 р. провів першу свою виборчу кампанію і був обраний до сенату штату Нью-Йорк. На президентських виборах 1912 р. забезпечив підтримку кандидатури Вудро Вільсона, що принесло призначення на пост заступника військово-морського міністра.
Енергія Рузвельта знайшла вихід. Військовий флот США багато чим йому зобов’язаний. Одночасно ретельно вивчалися вашингтонські коридори влади, встановлювалися взаємовідносини з впливовими сенаторами та конгресменами. Прийшла й повага професіоналів. Рузвельт неодноразово брав на себе командування військовими кораблями і показав уміння проводити швидкохідні есмінці за складних умов. Заступник міністра добре знав молодих офіцерів — Вільяма Легі, Вільяма Гелсі, арольда Старка. Всі вони в адміральських званнях командували американським флотом у роки Другої світової війни. Рузвельт вважався перспективним політиком і в 1920 р. балотувався на пост віце-президента разом із губернатором штату Огайо Дж. Коксом. Вибори демократи програли, але політична кар’єра тривала, хоча одна подія мало не призвела до її кінця.
На початку серпня 1921 р. під час риболовлі на яхті біля Кампобелло Рузвельт утратив рівновагу й упав у холодну воду. Довго не міг оговтатися, все тіло стрясав дрож. Наступного дня Франклін із синами гасив лісову пожежу. Похитуючись від утоми після важкої боротьби з вогнем, він вирішив підбадьоритися купанням у холодній воді. До вечора відмовили ноги. Призначене лікування не принесло полегшення, наприкінці серпня лікарі поставили діагноз — поліомієліт. На ті часи — невиліковна хвороба. Рузвельт був у відчаї, але досить скоро втішив себе думкою, що провидіння залишило його в живих для ще невідомої мети.
1928 р. всупереч порадам рідних і близьких працівників Рузвельт балотувався на пост губернатора штату Нью-Йорк. На той час, та й зараз, багато в чому це ключовий штат країни. Недаремно його називали «імперський штат». Із 16 президентів після громадянської війни 1861-1865 рр. дев’ятеро було губернаторами цього штату. Рішення доволі сміливе. І річ не лише в стані здоров’я. Демократична партія перебувала в стані розколу, республіканці домінували в політичному житті країни, в тому числі й у штаті Нью-Йорк. Виборчу кампанію було проведено блискуче. На президентських виборах демократи зазнали нищівної поразки, вони перемогли лише в штаті Нью-Йорк.
Почавши керувати в губернаторському палаці в крихітному містечку Олбані в обстановці, здавалося б, вічного «prosperity» (процвітання) Рузвельт дуже скоро зіткнувся з проблемами кризи, яка почалася, а потім перейшла у Велику депресію. Ознаки економічного безладу з’явилися ще 1927 р., але на них не звернули уваги. Всі хотіли грати на біржі й швидко збагачуватися. Фантастичні статки набувалися буквально за ніч. Ті, хто купив 1921 р. акції «Дженерал моторс» за 25 тис. доларів, до 1929 р. були вже мільйонерами. Процвітали фінансові піраміди. З’явився термін «newly rich» — новий багатій, скоробагатько, який означав людину, що набула своє майно шляхом спекуляцій. Аналогії з нашою дійсністю напрошуються самі собою. Аж до термінології.
Протверезіння настало 24 жовтня 1929 р., коли різко впали курси акцій. Криза охопила банківську систему, промисловість, сільське господарство. До 1932 р. промислове виробництво в США скоротилося загалом на 46%, а за окремими видами продукції значно більше: виробництво чавуну — на 79%, сталі — на 76%, автомобілів — на 80%. Для підтримки цін пшеницю та кукурудзу спалювали в топках паротягів, а молоко виливали в річки. Завалилося стягування податків і мерії міст виявилися неспроможними підтримувати міське господарство та систему освіти. Безробіття зросло з 3,2% 1929 р. до 24,9% 1933 р. 34 мільйони американців опинилися взагалі без засобів до існування.
Не можна сказати, що уряд не боровся з кризою. Мільйони доларів було витрачено на громадські роботи, будівництво мостів, у тому числі й знаменитого мосту через протоку Золоті ворота в Сан-Франциско, громадських будівель. Було скорочено податки, але на вістрі кризи ніякі заходи не допомагали, і найдіяльніший президент наткнувся б на межі своїх повноважень, а реформи Рузвельта було здійснено, коли найнижча точка депресії була вже позаду. Крім того, ФДР продовжив і значно посилив ряд заходів, зроблених ще адміністрацією Гувера.
Рузвельт був одним із небагатьох, хто зрозумів, що падіння виробництва відбувається всерйоз і надовго. Губернатор виступив за запровадження допомоги по безробіттю, за його ініціативи в штаті було ухвалено закон, який обмежує втручання судів у трудові суперечки. Дії вельми обмежені, але, на відміну від інших губернаторів, Рузвельт не сидів склавши руки, а діяв, нехай і в міру своїх можливостей. У виборчій кампанії 1930 р. уміло застосовується піар. Напередодні виборів на екрани вийшов один із перших звукових кінофільмів «Що зробив Рузвельт». Уміла кампанія та економічне становище, яке погіршується, послужили для того, щоб 1930 р. Рузвельт був переобраний губернатором штату Нью-Йорк величезною більшістю голосів.
Чим сильніше загострювалася криза, тим активнішим був Рузвельт. Для допомоги безробітним була організована TERA — Temporary Emergency Relief Administration — тимчасова надзвичайна адміністрація допомоги. Саме в TERA почав свою діяльність один із найближчих співробітників ФДР — Гаррі Гопкінс. TERA надала допомогу понад п’яти млн. мешканців штату і стала моделлю для майбутніх подібних організацій вже в масштабах усієї країни.
НА ВЕРШИНІ
Виконуючи обов’язки губернатора, Рузвельт готувався до сутички за пост президента. В усій країні стали виникати нові в американському політичному житті організації — «Друзі Рузвельта». Лише в штаті Массачусетс було понад 50 таких клубів. Як досвідчений політик Рузвельт розумів, що для перемоги потрібна продумана програма. Для її розробки було залучено групу відомих професорів Колумбійського університету. За ними закріпилася назва «мозкового тресту», яка потім увійшла до історії і тепер стала прозивною. Через передвиборні виступи Рузвельта червоною ниткою проходила думка: щоб вийти з кризи, необхідні докорінні зміни в керівництві країни. Він підкреслював, що веде боротьбу не з Республіканською партією, а з її керівниками, відповідальними за важке становище в країні. Ця тактика себе виправдала. У країні виникла ліга прогресивних республіканців «За Рузвельта». Вибори 8 листопада 1932 р. закінчилися тріумфом. Рузвельт отримав 22,8 млн. голосів, Гувер — 15,7 млн.
Хоча до часу вступу Рузвельта на посаду президента, тоді це відбувалося в березні наступного після виборів року, нижню точку кризи було вже пройдено, але становище в країні було дуже скрутним. У лютому 1933 р. закрилися банки в штаті Мічиган. Наступав економічний і фінансовий параліч. Але найстрашніше полягало вже у сфері психології. Переважна більшість американців не вірила в майбутнє і зі страхом чекала на нього. Народ, чий оптимізм і життєва стійкість увійшли в прислів’я, став стрімко втрачати ці риси.
У день інавгурації 4 березня 1933 р. погода була холодною. Біля будівлі Капітолію зібралося понад 100 тис. людей. Панував смуток, у натовпі майже ніхто не розмовляв. Прийнявши присягу, Рузвельт виголосив промову, слова якої стали історичними. «Дозвольте мені висловити тверду впевненість у тому, що єдиним, чого нам потрібно боятися, є страх, безіменний, нез’ясовний, нічим не виправданий страх, який паралізує зусилля, необхідні для перетворення відступу в наступ». У країни знову з’явилася надія.
«New Deal» — Новий курс (точніше Новий підхід) — цими словами називають у США роки перших двох термінів президента Рузвельта. Це не була спеціально розроблена програма з комплексом взаємопов’язаних заходів. У багатьох випадках адміністрація Рузвельта змушена була діяти терміново, як пожежна команда через вкрай важке становище. Новими були адміністративні та організаційні ухвали, яких раніше в Америці ніколи не застосовували. На спеціальній сесії конгресу 9 березня було ухвалено закон про банки, пройшла їх санація. Скасоване вільний обіг золотих доларів. Вони обмінювалися на паперові. За одну ніч було надруковано два млрд. доларів і передано до банківської системи. Було відновлено кредит.
Людям потрібна робота. Її дала CCC — Civil Conservation Corps — Громадянський корпус консервації природних ресурсів. У трудових таборах безробітні, переважно з молоді, отримували житло, одяг, харчування, медичне обслуговування та скромне грошове забезпечення, більша частина якого відсилалася сім’ям. Задачею ССС було запобігання ерозії рунтів, лісопосадки, очищення заповідників, парків. За 10 років через табори ССС пройшло понад три мільйона людей. FERA — Federal Emergency Relief Administration — Управління надзвичайної федеральної допомоги та CWA, що його змінило — Civil Work Administration — Управління громадських робіт під керівництвом Гаррі Гопкінса побудували 122 тис. громадських будівель, 77 тис. мостів та 285 аеропортів, проклали 1,2 млн. км нових доріг, 24 тис. км каналізації. Роботу отримали вчителі, художники, архітектори та письменники, чим Рузвельт завоював прошарок, який формує громадську думку для Нового курсу. Роботу з урахуванням членів сімей отримали 25—30 млн. людей.
На початку свого першого терміну Рузвельт діяв фактично в режимі надзвичайного стану, вирішуючи термінові проблеми. Єдиним виключенням було TVA — Tennessee Valley Authority — Управління гідроресурсів долини ріки Теннессі. Його з повним правом можна вважати першим екологічним масштабним проектом і в цьому ФДР був піонером. Басейн ріки Теннесі охоплює сім південних штатів. Через нещадну вирубку лісів ріка обміліла, ерозія рунту набула катастрофічного характеру. Це був забутий край, де фермери ледве животіли. На річці було побудовано 20 електростанцій, на берегах висаджено ліси, припинилася ерозія рунту, ріка стала судноплавною. Знову почали вирощувати бавовну і різко зріс рівень прибутків. Рузвельт дуже пишався результатами TVA, але повторити такий проект йому більше не вдалося.
ФДР робив ставку на спонтанність, могутню ініціативу, конкуренцію та суперництво як рушійну силу Нового курсу, а пізніше й військової економіки. Розщеплення влади нижче рівня президента відповідало практиці «divide et impera». Біограф Рузвельта А. Шлезінгер відзначав: «Його улюбленою технікою було визначати межі відповідальності неповно, залишати повноваження неясними, сфери відповідальності підлеглих — пересічними. В результаті ... часто виникала паніка і розчарування на оперативному рівні, але жоден інший метод не міг надійно забезпечити у величезній бюрократичній машині ... право остаточної думки за президентом».
Побутує думка, що Рузвельт своїм Новим курсом вивів країну з найглибшої кризи. Це не зовсім так. 1939 року в США залишалося 9,5 млн. безробітних, тобто 17,2 % робочої сили. Обсяг промислового виробництва так і не досягнув рівня 1929 р. За Рузвельта сталося значне старіння виробничого обладнання та житлового фонду країни. Питома вага металообробних станків, яким більше 10 років піднялася з 48% в 1930 р. до 67% в 1938 р. Тоннаж торгового флоту США впав у період з 1933 по 1939 рр. з 13,5 до 11,4 млн. т. Все це супроводжувалося дискваліфікацією робочої сили і втратою нею виробничих навичок. Остання обставина не могла радикально змінити і основне досягнення адміністрації Рузвельта — величезний об’єм громадських робіт. Вони дозволили дати заробіток багатьом безробітним, але не могли зробити головного — забезпечити промислове зростання. Програма громадських робіт мала не стільки економічну, скільки соціальну спрямованість — зниження безробіття і запобігання масовому безладдю. З депресії США вийшли не за Новим курсом, а завдяки створеній під керівництвом ФДР системі мобілізаційної перебудови економіки в роки Другої світової війни.
Вже до 1941 р. рівень промислового виробництва дорівнював показникам 1929 р., а в 1941—1945 рр. США досягли темпів промислового зростання, які до цього вважалися нереальними, — 16,9% на рік. За цей же період інвестиції у виробництво зросли на 65%, потужність електростанцій зросла на 75%, промислове виробництво подвоїлося. І все це було досягнуто не за рахунок зниження життєвого рівня населення. Навпаки, реальна заробітна плата за роки війни виросла на 50%, а споживання продовольства на душу населення збільшилося на 15—25%.
Підвищення життєвого рівня населення було досягнуто за гігантських масштабів випуску військової продукції. США вдалося практично всю ціну війни сплатити за рахунок економічного зростання. Фактично замість депресивної економіки була створена зовсім інша на основі новітніх технологій. 1942 року в країні було випущено 307 тис. станків, у 10 разів більше, ніж у 1938 р. і в 50 разів більше, ніж у 1933 р. Економічні втрати від виготовлення військової продукції компенсувалися революційним зростанням цивільної економіки, появі принципово нових галузей промисловості: атомної, електронної і повним перетворенням хімічної, авіаційної, автомобільної, суднобудування.
У розгортанні військової економіки повністю було використано досвід Нового курсу. Війна розширила і ускладнила роботу уряду. ФДР не почав перебудовувати старі відомства, а для розв’язання виникаючих проблем створював нові. За першу половину 1942 р. їх було створено понад 20. Для керівництва ними були потрібні досвідчені менеджери, їх знаходили серед капітанів американської індустрії. Власників заводів, газет, пароплавів, промислових і транспортних імперій було покликано під знамена. Так народився феномен «dollar-a-year men» — людей за долар на рік. Таку зарплату отримували фінансові та промислові королі на державній службі. І не тільки в промисловості. Аверелл Гарріман — банкір і власник однієї з найбільших залізничних компаній Union Pacific Railroad на посаді посла в СРСР був одним із «dollar-a-year men». Їх приклад цілком гідний наслідування нашими парламентаріями.
Видатні організаторські здібності і політична воля Рузвельта виявилися не тільки в проведенні Нового курсу і мобілізації країни в роки війни. Йому довелося долати величезний опір буквально щокроку. Соціальні програми супроводжувалися обвинуваченнями в «повзучому соціалізмі», американська преса в своїй переважній більшості була налаштована проти президента і нещадно його критикувала. Майже 75% газет, а навіть маленьке американське містечко обов’язково мало хоча б одну газету, виступали проти президента.
Вихід із такого інформаційного становища було знайдено неординарний для Америки того часу. Радіо — ось самий простий і ефективний спосіб дійти до мільйонів американців. До речі, вже в 1939 р. почалося поширення телебачення, ним Рузвельт дуже цікавився, але засобом масової інформації воно стало тільки після Другої світової війни. Вже через тиждень після вступу на посаду президента ФДР виступив зі своєю радіопередачею, що набула широкої популярності, «fire-side chats» — бесіди біля каміна.
Камін дійсно був у одному з підвалів Білого дому, але практично не використовувався. Президент наказав розпалити в ньому вогонь, дружина Елеонора сиділа поряд і щось в’язала. В мільйонах будинків пролунав голос лідера країни. У слухачів з’явилося враження, що президент зайшов до них на чашку чаю, щоб розповісти про свої турботи. Найскладніші фінансові проблеми, що передбачають принаймні знання основ банківської справи, було подано на рівні доступному для розуміння простих людей. У середнього американця виникло відчуття, що з ним радяться з найважливіших питань долі країни і кожного її мешканця. Коли Рузвельт звертався до слухачів зі словами «друзі мої», неможливо було йому не вірити. Це відзначали не тільки його прихильники, але й опоненти. Бесіди біля каміна слухали понад 30 млн. американців, майже все доросле населення країни.
Починаючи зі своєї першої прес-конференції в березні 1933 р. ФДР відмінив вимогу щодо заздалегідь наданих запитань у письмовій формі. Журналісти могли задавати йому будь-які, навіть найгостріші запитання, чим він викликав симпатії навіть вороже налаштованих акул пера. Цим забезпечувалася увага преси, іноді на прес-конференціях було до 200 журналістів. Така форма проведення зустрічей з пресою стала традиційною, ніколи в подальшому американські президенти від неї не відступали.
Але цим президент не обмежився. За його правління набула поширення практика проведення «background» (задній план, фон) — неофіційних прес-конференцій, учасники яких не посилалися на нього як на джерело інформації. Особливої майстерності Рузвельт досяг у застосуванні «витоків інформації», які використовувалися для отримання реакції громадської думки на заходи влади. Також було дано дозвіл міністрам на проведення власних прес-конференцій. За час перебування в Білому домі ФДР дав понад 1000 прес-конференцій, які практично завжди закінчувалися оплесками задоволених журналістів. Фотографи газет завжди дотримувалися неписаної «джентльменської угоди», знімати паралізованого президента тільки до рівня грудей. Враховуючи норов американської преси, можна уявити, скільки скандальних фотографій могло бути опубліковано, якби фотографи і журналісти не ставилися до Рузвельта зі щирою повагою.
ФДР не боявся критики. Він визнавав свої помилки і дякував тим, хто вказував на методи їх подолання. Якось у президента вийшла гостра сутичка з начальником штабу американської армії генералом Дугласом Макартуром з питань військового будівництва. Дійшло до того, що завжди спокійний і витриманий Рузвельт крикнув: «Не сміти так розмовляти з президентом!». Макартур був упевнений, що має бути відставка. Але після закінчення його терміну перебування на посаді начальника штабу він отримав медаль і нове призначення на Філіппіни. Президент вручив її зі словами: «Дуглас, якщо почнеться війна, не чекай наказу про повернення. Я хочу, щоб ти командував моїми арміями!». Так і сталося. У роки війни Макартур був командуючим на Тихому океані.
Не пробачав великий президент тільки одного — зради.
