Iудей Савл, заповзятливий гонитель християн, зустрівши на шляху до Дамаска самого Христа (вже після Його смерті та Воскресіння), став ревним проповідником християнської релігії і перетворився на Апостола Павла. 65 року він був, за наказом імператора Нерона, по-мученицьки вбитий у Римі. На сьогодні Апостола Павла шанують усі християни світу. Зазначимо також, що св. Павло і св. Петро — найбільш шановані серед дванадцяти апостолів. (В Україні вельми шанується також святий Андрій Первозванний).
Цього літа в Римі почалися урочистості, присвячені 2000-річчю з дня народження святого апостола Павла, який, за різними даними, народився чи в 6 чи 10 році після Різдва Христового. Дні Павла, за розпорядженням Папи Римського Бенедикта XVI, триватимуть із 28 червня 2008 року до 29 червня 2009 року — через відсутність точної дати народження апостола. Протягом року не лише в Римі та Італії, але й у багатьох інших країнах світу, де є католики, пройдуть сотні різних релігійних церемоній і світських заходів, пов’язаних із цією датою. Багато які з них носитимуть екуменічний характер — залучать до себе християн інших конфесій.
Уже сьогодні прочани багатьох країн світу прибувають до Рима, щоб вклониться гробниці апостола Павла, яку 2006 року було име повторно знайдено в церкві «Базиліка святого Павла поза стінами» в Римі. Урочистості відкрилися багатогодинним богослужінням у Базиліці, на яке прибули гості з багатьох країн світу.
ШЛЯХИ АПОСТОЛА
Як вважають дослідники, Апостол народився в містечку Тарсі Кілікійському (Мала Азія), в іудейській родині, яка мала римське громадянство. Носив іудейське ім’я Савл і римське — Павло. Вчився в Єрусалимі, чудово знав Старий Заповіт, володів грецькою мовою. Був не лише ревним прихильником іудаїзму, але й безжалісним гонителем християн. Але у віці приблизно 25 років Павло навернувся на християнство. Це сталося на шляху до Дамаска, куди його було послано задля того, щоб переслідувати християн. Коли Савл наближався до Дамаска, він почув голос, який говорив йому: «Савле, Савле! Що ти женеш Мене?». Павло впав на землю й відповів: «Хто Ти, Господи?». І отримав відповідь: «Я — Ісус, якого ти женеш, але важко йти проти рожен — встань, іди до міста і буде сказано тобі, що тобі потрібно зробити...»
Павло прийняв хрещення й декілька років провів на самоті й у молитвах. А потім вів невсипущу апостольську діяльність, мандруючи і засновуючи нові християнські громади в багатьох місцях Римської імперії. За що був ув’язнений у Єрусалимі у тюрмі; проте він, як римський громадянин, звернувся до цезаря й був висланий для розгляду до Рима. Мученицьку смерть прийняв, ймовірно, 67 року — під час страт Нерона (про це в «Діяннях апостолів» не згадується). Причиною страти апостола Павла нібито послужило навернення ним у християнство головного виночерпія імператора.
ПОРТРЕТ АПОСТОЛА
Стародавній переказ зберіг пам’ять про зовнішність апостола — апостол Павло був невеликого зросту й виглядав скоріше непоказно. Але той же переказ твердить, що вигляд його був вельми привабливий — особливо під час проповідей. Дослідники «Діянь Святих Апостолів» і «Послань» вважають, що він був людиною енергійною, невтомною, спроможною пережити важкі фізичні та етичні випробування. Деякі історики (сучасні) вважають, що Павло страждав від приступів падучої хвороби, хоча ніяких переконливих доказів цього немає.
У стосунках із паствою Павло іноді бував суворим і різким, особливо в полеміці. Відрізнявся також сміливістю, що виявлялося в критичні моменти, під час тривалих мандрівок. Так, одного разу, коли корабель, на якому він плив, потрапив у шторм, Павло зберіг холоднокровність і тим самим врятував від загибелі попутників.
В ОЧІКУВАННІ ПАРУСІЇ
Св. Павлу було притаманне почуття відповідальності за своїх учнів і за засновані ним громади. Більше того — він вважав себе «боржником» тих міст і країн, де мешканці ще не чули про Христа, не чекали Його приходу «у славі». Як і в усіх віруючих християн того часу, почуття близькості Приходу Христа набувало у Павла форми очікування швидкої Парусії («Явлення Господа в Славі наприкінці часів»). Тому він прагнув залучити якомога більше душ на рятівний шлях — до того, як Господь знову з’явиться світові для «Своїх останніх жнив». Заради цієї мети св. Павло не щадив себе, був суворим із віруючими й постійно прагнув їх освічувати. Апостол Павло вважається автором 13 послань, які збереглися; дослідники впевнені також у тому, що деякі (багато які?) його послання втрачено. Писав Павло частіше за все на «койне» — спільному діалекті елліністичної доби, але користувався також літературною мовою і вживав цитати з творів грецьких поетів.
НЕВДАЧА В АФІНАХ
Павло постійно мандрував, пішки і на суднах, досягаючи найвіддаленіших куточків ойкумени того часу. Він переслідував завжди одну й ту ж мету — проповідь християнства всім народам. Іноді це було зв’язане з великою небезпекою, іноді красномовство апостола не досягало мети, як це було, наприклад, у столиці еллінської культури — Афінах.
Як повідомляється в «Діяннях апостолів», прийшовши до Афін, Апостол був вражений кількістю «ідолів» (тепер ми називаємо цих ідолів «античною скульптурою»), які прикрашають це місто. Під час перебування там Павла, декілька філософів-епікурейців вступили з ним у дискусію і, в результаті, оцінили християнську філософію вельми зневажливо. А було так — цікаві греки привели Павла до ареопагу і сказали: «Чи можемо ми знати, яке нове вчення ти проповідуєш? Бо ми чуємо від тебе щось нечуване!». (Як повідомляє Євангеліє, афіняни більше за все любили «обговорювати й слухати щось нове».) Апостол Павло виклав їм учення Ісуса Христа і, зокрема, розповів про Воскресіння Сина Божого з мертвих. Проте коли елліни почули про «Воскресіння з мертвих», то одні з них стали кепкувати з Павла, а інші, більш ввічливі, говорили: «Послухаємо про це від тебе наступного разу!». І відходили від християнського оратора.
Ніхто з них і підозрювати не міг, що пройде час, і саме греки створять першу в історії землі християнську імперію — Греко-Візантійську, яка проіснує близько 1000 років.
Декілька цитат із «Послань святого Павла»:
«Не можна пробачити всяку людину, яка судить іншу, бо тим же судом, яким судиш іншого, засуджуєш себе, бо, судячи іншого, робиш те ж саме»
«Немає тут відмінності між Іудеєм і Елліном, бо один Господь у всіх, багатий для всіх, хто закликає Його...»
«Радійте з тими, що радіють, і плачте з тими, хто плаче...»
«Не будь переможений злом, але перемагай зло добром».
«Усе мені дозволене, але не все корисне; все мені дозволене, але ніщо не повинне володіти мною».
«Ніхто не шукай свого, але кожний — користь іншого!»
