У кожної книжки — своя доля, як і у людини. Роман «1984», створений через три роки після закінчення Другої світової війни не дуже відомим тоді навіть у межах Великої Британії письменником, публіцистом і соціальним мислителем Еріком Блейром (1903 — 1950; з 1933 року виступав у пресі під творчим псевдонімом Джордж Оруелл), спершу майже не був помічений критикою і читачем. Багатьом здався дивним і незвичайним жанр книжки (антитоталітарна соціальна фантастика; дія перенесена автором у майбутнє, у передостаннє десятиріччя ХХ століття, а 1984 рік, винесений у заголовок, — це «обернений» дзеркально 1948 рік, коли було написано та опубліковано твір), її стиль, жахливий похмурий колорит. Але після смерті Оруелла в січні 1950 року роман отримав на Заході широку популярність, був визнаний «класикою жанру», перекладений всіма основними європейськими мовами — ще один яскравий приклад запізнілої, посмертної слави... У СРСР «1984» був суворо заборонений, як «махрова антисовєтчина» (за зберігання та розповсюдження роману передбачався чималий строк ув’язнення!), дозвіл на його публікацію було дано лише в перебудовному 1990 році.
Отже, Джордж Оруелл спробував у своєму романі створити образ страхітливого тоталітарного суспільства майбутнього, суспільства, яке, на його погляд, неминуче виникне в масштабах земної кулі, якщо сталінські та гітлерівські «моделі» побудови майбутньої (попри всі їхні відмінності, які автор добре розумів), не дай Бог, переважатимуть на планеті. Але оскільки глибоко зрозуміти світогляд Оруелла дуже важко без знання основних віх його життєвого шляху, спробуємо хоч би коротко означити їх.
Виріс майбутній письменник у Бенгалії, тодішній англійській колонії, в сім’ї поважного чиновника британської адміністрації. Юний Ерік Блейр досить рано зіткнувся з соціальною несправедливістю, убогістю і горем; можливо, саме це стало спонукальним мотивом стрімкого зростання його інтересу до політики. Завважимо, що політичні погляди видатного англійця, — хоча саме він блискуче зрозумів психологію тоталітаризму «в розрізі» та показав, в чому його суть і загадка, — були завжди безумовно лівими; до кінця життя Оруелл прираховував себе до соціалістів, голосував за Лейбористську партію, підкреслював свою повагу до принципів людської солідарності та справедливого суспільства. У передмові до видання українського перекладу своєї повісті «Скотний двір» (1949 р.) Оруелл писав: «Ніщо так не сприяло спотворенню початкових соціалістичних ідей, як віра, нібито нинішня Росія є зразком соціалізму, а тому будь-яку акцію її правителів треба сприймати як належне, якщо не як приклад для наслідування. Ось чому останні десять років я переконаний, що необхідно розвіяти міф про Радянський Союз, якщо ми прагнемо відродити соціалістичний рух».
Безумовно, саме це завдання — розвінчати сталіністський міф — виконував і роман «1984» (хоча це — тільки зовнішній, явно поверхневий «шар» твору; про більш глибокі узагальнення автора поговоримо нижче). Що таке сталінізм Оруелл виразно побачив і зрозумів у 1937 році, але не в Москві, а в Іспанії, куди його відправили як кореспондента лівої англійської преси освітлювати боротьбу з фашизмом. Побачивши безжалісні розстріли десятків тисяч «інакомислячих» у лівореспубліканському таборі, Оруелл багато чого усвідомив глибше, аніж більшість його сучасників. Згодом він писав: «І до Іспанії, і пізніше я був і залишився прихильником демократичного соціалізму; але до 1937 року я ставив акцент на другій частині цієї формули («соціалізм»), а після 1937 — на першій». Багато ровесників Оруелла здійснили аналогічну еволюцію, але саме він зумів зазирнути в провалля тоталітарної безодні, результатом чого й з’явився роман «1984». До речі, він же одним із перших ввів в обіг і сам термін «тоталітаризм».
Уже в 1940 році в статті «Згадуючи війну в Іспанії» Оруелл писав: «Тоталітаризм знищує можливість злагоди, що спирається на те, що всі люди належать до одного і того ж біологічного виду (через рік був Бабин Яр! — І.С. ). Нацистська доктрина особливо наполегливо заперечує існування цього виду єдності. Скажімо, немає просто науки. Є «німецька наука», «єврейська наука» тощо. Усі такі міркування кінцевою метою мають виправдання страхітливого порядку, за якого Вождь або правляча кліка визначають не тільки майбутнє, а й минуле. Якщо Вождь заявляє, що події «ніколи не було», отже, її не було (схоплена сама суть сталінізму. — І.С. ). Якщо він думає, що двічі по два — п’ять, отже, так і є. Реальність цієї перспективи лякає мене більше, ніж бомби — адже перспектива не вигадана, якщо пригадати, що нам довелося спостерігати протягом останніх кількох років».
Дивовижні слова! Оруелл побачив ті «зерна дракона», з яких виріс страхітливий світ, зображений у романі «1984». Уважно вдивімося в цей світ — адже це наше минуле (дай Бог, щоб лише минуле!). Дуже цікаво, що дія роману відбувається не в Москві, Азії або Америці, а в Лондоні (!), майже рідному для автора. Отже, світ у 1984 році, за Оруеллом, поділений між трьома диктаторськими наддержавами: Океанією (де, власне, й розгортається сюжет; нею залізною рукою управляє великий вождь — Старший Брат), Євразією та Остазією. Усі ці диктаторські держави безперервно воюють одна з одною; приблизно в 1960 році Земля пережила ядерну війну, лише стисло згадану Оруеллом. У результаті в Океанії затвердився «новий», справді небачений ще у світі порядок, заснований не лише на вельми жорстоких політичних репресіях, а й на абсолютному контролі над душами людей.
Оруелл, можливо, першим зрозумів, що тоталітаризм — це не «зла гримаса історії», а соціальний пристрій абсолютно особливого типу, зі своєю диявольською прихованою логікою. Зовсім невипадково в світі Оруелла кожен, абсолютно кожен крок будь-якої людини, хоч де б вона знаходилася і чим би займалася, фіксують новітні прилади — телеекрани, що працюють і на введення, і на виведення інформації. Зовсім не випадково людям у вікна (всім людям!) регулярно зазирає вертоліт із поліцейським патрулем. На всіх будинках, в усіх установах вивішені портрети вождя (Старшого Брата), і люди (або ті істоти, які колись були людьми), дивлячись на це «грубе, але по-чоловічому привабливе обличчя» (точна формула Оруелла!), справді відчувають усією своєю суттю: «Старший Брат бачить тебе». Завжди.
Оруелл, який вважав, що «недогматичність мислення — перша умова свободи», бачив корінь тоталітарної диктатури не в останню чергу й у «страху інтелектуалів перед справжньою свободою». У 1940 році письменник водночас заявив, що для частини англійської інтелектуальної еліти «чистка, поголовне стеження, масові страти, особливі наради тощо — речі дуже незнайомі, щоб відчувати страх. Ці люди примиряться з будь-яким тоталітаризмом, адже власний досвід навчив їх тільки ліберальним поняттям і нормам» (ця думка Оруелла припала тоді декому дуже не до смаку!). Автор «1984», який вважав себе, до речі, учнем Джонатана Свіфта, не втомлювався повторювати: «вільна людина покладається не на переважаючу віру, а на здоровий глузд»! І тоді йому не страшна жодна всюдисуща «поліція думок», виведена в романі Оруелла. Поліція, яка нещадно карає за «думкозлочин» (слово, спеціально створене автором) або навіть за «обличчязлочин» (недозволений, не оптимістично- спокійний вираз обличчя). За все це людину катують у Міністерстві любові (саме так, на думку Оруелла, має іменуватися гестапо кінця ХХ століття; а є ще Міністерство миру, що готує агресії та захоплення, Міністерство достатку, яке переконує убогий народ, що він живе як ніколи багато, і Міністерство правди — про нього йтиметься далі), а потім навіть не знищують, а розпилюють — і вона начебто взагалі ніколи не існувала.
Зате Старший Брат, який бачить кожен твій крок, — існував завжди. Люди майже не пам’ятають часу «до революції», коли Старшого Брата ще не було. Для цього (дуже важлива теза Оруелла!) треба позбавити народ його історії, його національної пам’яті. Для цього пропагандисти з Міністерства правди, тисячі й тисячі чиновників вирізають із газет місячної, річної, 20-річної давності навіть найменші згадки про діячів «внутрішньої партії», які потрапили в немилість (цікаво: єдина існуюча партія ділиться в Оруелла на «партію зовнішню», де багато простих людей, зомбованих «ковтачів лозунгів», і «партію внутрішню», дуже вузьке коло осіб на чолі зі Старшим Братом — вони все вирішують) — і цих людей також немає і ніколи не було, вони також «розпиляні».
Оруелл, який збагнув саму суть тоталітаризму, знав, про що писав. Не випадково один із головних катів у романі О’Брайєн (зовсім не фанатик-чекіст у шкірянці, а дуже освічена людина, яка весь час інтелігентним жестом поправляє свої окуляри!), котрий катує головного героя роману Уїнстона, відверто визнає: «Хто управляє минулим, той управляє майбутнім; хто управляє сьогоденням, той управляє минулим». І ще: «Партія завжди може запустити руку в минуле і сказати про ту або іншу подію, що її ніколи не було. А це жахливіше за тортури або смерть». Звідси вже рукою подати до знаменитих партійних лозунгів Оруелла: «Війна — це мир»; «Свобода — це рабство» і «Незнання — сила»!
Об’єктивна, правдива історія була не просто важлива для Оруелла — він вважав її «критерієм автентичності існування». Якщо така історія ще не знищена — вона допомагає особистості розірвати ту загальну зв’язаність страхом (коли людина служить владі вже не за страх, а за совість!), в якій і полягає таємниця тоталітаризму. І тільки тоді вільна особистість розуміє, що за красивими гаслами про світле майбутнє ховається нещадна, звіряча, як паща динозавра, суть: «Мета репресій — репресії. Мета тортур — тортури. Мета влади — влада». І жодних «високих» цілей у партії немає.
Оруелл знав: щоб зламати ту голку, на кінці якої — смерть тоталітарного Кощія, треба перемогти в собі страх. Володіти здоровим глуздом і знати, що двічі по два — завжди чотири (хоча Вождь стверджує: п’ять!). І ще: кохати; не випадково кохання до юної Джулії рятівне для Уїнстона, і не випадково природна, фізична любов чоловіка та жінки (і шлюб не за наказом партії, а з любові!) вельми жорстоко карається Старшим Братом.
Несвободу не компенсують «ситістю» — сама несвобода неминуче веде до рабства, зомбування та убогості (в жахливому світі Оруеллівської Океанії — просто до розрухи). Будемо вдячні великому англійському письменнику, який знав цю істину.
