Однак є дані, що суперечать такому уявленню. По-перше, це переказ самих скіфів, за яким їхні предки прийшли у Північне Причорномор’я за тисячу років до скіфського походу Дарія, тобто за 1500 років до н.е. По-друге, Геродот повідомляє про те, що єгипетський фараон Сесостріс, якого ототожнюють із Рамзесом II (1290—1224 рр. до н.е.), підкорив скіфів і встановив на їхній території аж до Фракії пам’ятні стели, що збереглися там до часів її відвідування Геродотом у V столітті до н.е. Додатковим свідченням підкорення скіфів Сесострісом є викладена Геродотом розмова Дарія з єгипетським жерцем, який сказав йому, що він не перевершив Сесостріса, оскільки на відміну від нього не зміг підкорити скіфів.
Ймовірно історики не надали належного значення цим повідомленням. Вони не знаходили причин, за якими фараону Сесострісу варто б було йти на «край світу», яким була Скіфія навіть для греків. Прихід у Північне Причорномор’я (VII ст. до н.э.) скіфів-номадів і вигнання ними кіммерійців є встановленим історичним фактом. Однак вони не звернули уваги на те, що Геродот повідомляв не про прихід у VII-му столітті до н.е. скіфів взагалі, яких було чотири племені (кочовики, осілі, орачі та царські скіфи, які вважали всіх інших своїми підданими), а тільки скіфів-кочовиків.
Можна припустити, що єгиптян, скіфів і кіммерійців ще до відомих подій пов’язували певні непрості відносини, а їхня історія розвивалася за якимось більш складним сценарієм. Юстин стверджував: «Скіфське плем’я завжди вважалося найдавнішим; проте, між скіфами та єгиптянами довгий час тривала суперечка щодо древності племені». Скіфи, яких перси та індуси називали саками, дійсно були стародавнім плем’ям. Саків згадують у древньому ведичному джерелі, в Законах Ману, як кшатріїв, які нехтували своїми священними обов’язками (дотримуватися порядку всередині арійського суспільства та захищати його від зовнішніх ворогів) і пішли «на вільні хліби». Навіщо служити, підкоряючись брамінам, якщо за допомогою зброї можна здобути все, що забажаєш? (На фарсі саки означає втікачі, а в Росії, Україні та Білорусії саками або «сачками» називають людей, які ухиляються від своїх обов’язків).
Відомо, що на зламі XVII- XVIII ст. до н.е. Єгипет завоювали гіксоси, яких єгиптяни вважали «царями пастухів». Можливо, гіксоси — це гіг саки, тобто «вищі саки» — прототип «царських скіфів». Гіксоси оселилися в Нижньому Єгипті, де заснували свою столицю — Аваріс. Найбільшої могутності вони досягли за царя Хіана. Гіксоси вперше запровадили в Єгипті конярство та колісний транспорт, спростили єгипетську писемність, створивши алфавітний письмо. Можливо, вони також запровадили в Єгипті ринкові відносини (до ХVII ст. до н.е. продукцію між громадянами Єгипту розподіляли). Але панування інородців завжди обтяжливе для підкорених. Визвольна війна єгиптян проти гіксосів почалася в XVI ст. до н.е. за Камоса і завершилася за фараона Яхмоса I. У 1535 р. до н.е. було захоплено Аваріс. Гіксоси відступили на схід до Палестини.
Частина гіксосів, відома за арабськими переказами як амалекіти-шасу, осіла в Палестині, і згодом її асимілювали араби, які зберегли переказ про їхнє колишнє панування в Єгипті. У Біблії їх згадують як прадавній народ — амаликян. Інша частина гіксосів, які не здобули своєї землі, мабуть, певний час поневірялася Близьким Сходом, займаючись торгівлею, потім пішла далі, у Східну Європу, діставшись на зламі XVI-XV ст. до н.е. Північного Причорномор’я. Тут вони також займалися торгівлею та вели мандрівний образ життя, за що їх прозвали скитами, у грецькій транскрипції — скіфами. Але торговці одночасно мали бути й воїнами, щоб охороняти свої товари. А як сказав Мао Цзедун, «гвинтівка народжує владу». Гроші, втім, також. Скіфи почали царювати над іншими насельниками цієї землі, створивши, можливо, першу в Європі імперію, яку греки назвали Скифією. Дісталися скіфи також Середньої Азії (там їх називали саки).
Розквіт Єгипту після вигнання гіксосів настав у XIII ст. до н.е. за фараона Сесостріса. Він підкорив своїй владі царства Близького Сходу, але на цьому не зупинився. Геродот повідомляє, що «...Сесостріс пройшов материк, поки не перейшов з Азії в Європу і не розбив скіфів і фракійців. Я думаю, що далі скіфів і фракійців єгипетське військо не заходило, бо на їхній землі встановлено ті ж самі стели, а далі вони не зустрічаються. Звідси він повернув і пішов назад, а потім опинився на річці Фасис. Я не можу сказати точно, чи то сам цар Сесостріс, відокремивши частину свого війська, залишив її тут для поселення у цій країні, чи то деякі з воїнів, втомившись від поневірянь, осіли тут по Фасису».
З огляду на вищевикладене стає зрозуміло, навіщо знадобилося фараону забиратися світ за очі та підкоряти кочовиків-скіфів, з яких через їх спосіб життя важко було щось взяти, та ще й залишати на далекій чужині частину свого війська.
Фараон хотів убезпечити Єгипет від можливого повторного вторгнення спадкоємців гіксосів. Для цього недостатньо було перемогти в битві. Необхідно було встановити в Скіфії свою владу. З цією метою Сесостріс і залишив частину свого війська, мабуть, не тільки в Колхіді (сучасна Грузія), на виході зі Скіфії, але й в її центрі, у Причорномор’ї. Таким чином, єгипетські воїни позбавили влади скіфів, і самі почали керувати їхньою поліетнічною країною. Частина скіфів, які не побажали підкоритися єгиптянам, втекла у Середню Азію.
Закінчення див. на наступній сторінці «Історія та «Я»
