(Закінчення. Початок читайте у «Дні», №120-121)
Правою рукою анабеїм була казнадар-бекеч. Цю відповідальну посаду — скарбника гарему — посідала шанована жінка ханського будинку. Відома ще одна посада при ханському гаремі, за ієрархією, одразу за анабеїм — це улу-хані. Вона так само, як і валіде, мала свій дохід зі своїх земель і, по суті, могла за потреби замінювати анабеїм.
Мешканки гарему мали право за своїм бажанням бути присутніми на урочистостях, які відбувалися в Диван-хані (Залі Ради). Над верхніми дверима головної Зали й сьогодні можна побачити забраний ґратами навісний балкончик зі стрільчастими арками. Саме сюди часто навідувалися мешканки гарему. Вони стежили за тим, що відбувається, але самі залишалися невидимими для сторонніх очей. Жіноча половина ханської родини вподобала й відому Соколину башту. Із її оглядового майданчика вони спостерігали за заходами, що відбувалися на головній площі перед палацом. Спеціально для них запрошували комедіантів та скоморохів, що розважали дам своїми репризами. Вони також мали право спостерігати за військовими навчаннями, що тривали у дворі палацу. Дружини ханів за своїм бажанням могли у будь-який час залишити Бахчисарай і виїхати до своїх заміських резиденцій.
Представниці будинку Гераїв активно займалися благодійністю. На свої кошти будували фонтани-чешме, заїжджі двори, лазні, мектеби і, звичайно, мечеті. Так, у другій половині XVII століття донька кримського хана Мурада Герая I Хатідже ханим побудувала власним коштом у Керчі мечеть. Замовником Тахтали-Джамі, зведеної 1707 року, була донька кримського хана Селіма Герая I Бек-султан-ханим, а на кошти всіма шанованої дами часів Криму Герая-хана — Діляри Бікеч — було зведено Ешиль-Джамі. Їхній приклад наслідували й інші знатні та багаті панянки ханства.
КРИМСЬКОТАТАРСЬКА РОДИНА В ХVІІІ ст.
Ханські діти (принци та принцеси, їх прийнято було називати султани) жили разом із матерями на жіночій половині. І якщо принцеси залишалися поруч з матір’ю до заміжжя, то принци вже у віці семи років залишали матерів і няньок, щоб за старою традицією розпочати навчання. Інколи вони отримували освіту в сім’ї, але найчастіше їх відсилали до Кабарди, де вони жили в будинку свого аталика (наставника). Поверталися вони до лона своєї родини вже дорослими чоловіками.
Важливо відзначити, що чоловіки з ханського роду Гераїв не одружувалися з простолюдинками. У ханській родині це вважалося мезальянсом, принизливим для кримського правителя, і тим паче, для його дітей, народжених у такому шлюбі. Тому дружинами хана ставали дівчата зі знатних кримськотатарських династій, рівних за походженням ханському роду. Частіше це були доньки ширинських беїв. Не рідкістю були шлюби й зі знатними черкесками, але виключно з роду Бесленей. Принцам діставалися наречені з найкращих домів ханства, виховані в традиційному дусі, що володіють почуттям власної гідності.
Не були рідкістю випадки, коли хани брали за дружин своїх далеких родичок. Так, дружина хана Бахадіра Герая Ханзаде-ханим була донькою хана Бору Газі Герая. Вона мала тонку натуру і, як батько, складала вірші. Про трепетне кохання між нею і ханом переповідали легенди.
Окрім цього, існував тюркський шлюбний звичай — левірат, за яким удова померлого хана або принца могла одружитися вдруге з родичем свого покійного чоловіка. Наприклад, дружина загиблого принца Ахмеда Герая Ширин-Бек побралася з його молодшим братом Саадет Герая, коли той став ханом, а дружина принца Мубарека Герая вдруге одружилася з Мухаммедом Гераєм ханом, а після його смерті — із Саадетом Гераєм ханом. І такі випадки були непоодинокі. Що ж до принцес із роду Гераїв, то їх видавали заміж виключно за беїв та високопоставлених осіб держави, а інколи і за султанів Османської імперії. Відомо, що доньку Менглі Герая хана Айше Хафса ханим було видано заміж за майбутнього султана Селіма I Явуза.
Представниці будинку Гераїв мали значну свободу в оселі свого чоловіка, до речі, останньому віднині доводилося забути про другу дружину. Розлучатися із принцесами суворо заборонялося. А ось ханські доньки мали повне право з дозволу батька розлучитися з чоловіком, який не влаштовував їх, і вдруге вийти заміж. За ханську доньку давали велике придане і влаштовували пишне свято з нагоди її весілля. Місто прикрашали арками, прапорами, вночі в небі спалахували феєрверки, а в гаремі відбувалися святкування на честь нареченої. Можливо, найяскравішою частиною весілля був вечір хни. Такою була традиція наносити візерунки хною на нігті й пальці нареченої. Після того, як вечір хни закінчувався, гостей проводжали до палацу, щоб вони могли взяти участь у святковій і урочистій процесії, що супроводжувала наречену до будинку жениха. Там її зустрічав майбутній чоловік. Тут гостей пригощали, і після вечірньої молитви вони залишали оселю жениха, узявши із собою отримані від нього подарунки.
Говорять, що світом правлять жінки. Додамо до цього: мудра жінка легко могла підпорядкувати собі чоловіка й стати сірим кардиналом, прибравши до своїх ніжних рук кермо влади, навіть якщо вона все життя перебувала за ажурним балконом ханського гарему.
На жаль, історики мало звертають увагу на роль представниць будинку Гераїв у політичному й громадському житті ханства. А даремно, без участі цих шанованих дам нічого не відбувалося навіть у патріархальній родині Гераїв.
Жінки з роду Гераїв активно брали участь у житті своєї країни, саме від їхнього настрою деколи залежали дипломатичні відносини Кримської держави з сусідніми державами. Посилаючись на джерела, що збереглися з історії Кримського ханства, де фігурують імена жінок ханського роду: кадіаскерські книги, документи кримсько-російських відносин, Литовської Метрики — можна відтворити картину тих далеких років і зробити висновок, що сьогодні дружини кримських ханів незаслужено забуті, і їм відведено роль другого плану.
Першою на сторінках посольських книг згадували Бараш-султан — дружину одного із синів засновника Кримського ханства Хаджі Герая, що втік до Московії, Айдера. Із листування хана Менглі Герая з Іваном III помітно, що 1483 року московський князь виступає як посередник між рідними братами Айдером та Менглі і просить останнього відпустити до Московії «Айдерову царицю» із сином, що залишилася в Криму. Невідомо, виконав би хан це прохання чи ні, але незабаром прийшла звістка, що сам Айдер помер у місті Вологда. І невістці довелося залишитися при кримському дворі.
Незабаром до неї приєдналася дружина старшого сина Хаджі Герая Нур-Девлета. Останній, як і Айдер, вів боротьбу з Менглі Гераєм за ханський трон. Зазнавши поразки, він пішов до московського князя, потім посів престол у Касимові. 1503 року Нур-Девлет помер, і цього разу Менглі Герай хан наказує московському князю надіслати йому прах старшого брата, щоб поховати в дюрбе батька. І незабаром, супроводжуючи останки чоловіка, до Криму прибула Юмадикова донька (так її називають джерела) разом зі своїм сином Сатилганом.
Із 1486 року в посольських книгах у зв’язку з передачею дарунків від московського двору кримському згадуються дружини самого хана Менглі Герая: цариця Заян-султан зі знатного татарського роду Седжеутів, Махдум-султан, ймовірно, з черкеського роду Бесленей, і найвідоміша в історії Криму старша дружина Менглі Герая Нур-султан. Перш, ніж стати старшою дружиною кримського хана, Нур-султан, донька ординського бея Тімура з роду Мангітів, по черзі була дружиною двох казанських ханів Халіля та Ібрагіма. В кінці 1486 року вдова вирушила до Криму, де на той час жили її батько й брати, що обіймали при дворі кримського хана високі посади. Саме під заступництвом батька вона мала провести решту своїх днів. Але доля розпорядилася інакше. Сам кримський хан зробив її своєю дружиною, звівши у ранг першої жінки ханства. Так почалося нове життя ногайської княжни у розкішному ханському палаці. Від попереднього шлюбу в Нур-султан було двоє синів. Вони — претенденти на казанський престол — залишалися під опікою московського царя, що змушувало кримську ханшу вести з Іваном III листування, сповнене турботи про своїх дітей і запевнень у тому, що вона дбає про дружбу між московським князем та кримським ханом.
Після смерті чоловіка 1515 року й приходу до влади ворожого Москві Мухаммеда Герая хана Нур-султан припиняє будь-які відносини з Москвою. Вона відходить від справ і передає на користь молодшого ханського сина Алпа Герая частину своїх доходів, а почесним місцем першої дами в державі поступається дружині свого пасинка Мухаммеда Герая Нурум-султан.
Мухаммед Герай хан був не першим чоловіком Нурум-султан, вона вже була заміжня за його молодшим братом принцом Мубареком Гераєм, який загинув, очевидно, ще до того, як Мухаммед став ханом. Від цього шлюбу в Нурум-султан був син Девлет Герай. Нурум-султан стає тронною дружиною Мухаммеда Герая, або головною жінкою ханського двору. Саме вона присікає всі спроби Московії зближуватися через неї з кримським ханом. Навпаки, її погляди спрямовані на Захід. Але її «ханство» тривало не так довго, як у свекрухи. За сім років Мухаммед Герай хан трагічно гине в поході під Хаджі Тарханом, і ханський престол посідає його брат Саадет Герай. Прикметно, що молодший брат її двох покійних чоловіків — Саадет Герай, вірний тюркським звичаям, офіційно бере в дружини ту саму Нурум-султан. Деякий час її ім’я згадується лише в офіційних джерелах. Можливо, ця владна жінка присвятила себе вихованню свого сина й плекала надію, що одного чудового дня він посяде трон великого хакана. І, очевидно, не лише плекала, а й докладала до цього усіх зусиль, тому на певний час відійшла в тінь політики, поступившись лідерством іншій невістці, вдові принца Ахмеда Герая, одного з численних синів Менглі Герая хана Ширін-бек султан, з якою також одружувався Саадет Герай хан. Саме Ширін-Бек султан, завоювавши серце хана, стає його тронною дружиною. І все було б добре, якби її син від першого шлюбу Бучкак Герай не взяв участь у змові проти хана і не поплатився б за це головою. Зрада сина відбилася і на його матері. Вона, очевидно, стала на захист сина і, незважаючи на свій вплив на Саадета Герая, опинилася в ув’язненні, де, ймовірно, і закінчилися її дні.
1532 року Саадет Герай хан залишив кримський престол на користь свого рідного брата Сахіба Герая. Але перший рік ханства Сахіба Герая був затьмарений смертю його улюбленої дружини Фатьми Султан. Залишилися відомості, що наступного року влітку хан їде до Керчі, щоб укласти там шлюб з якоюсь черкескою зі знатного роду. Пізніше в документах вона згадується під ім’ям Ханике-султан. Можливо, саме від цього шлюбу у хана народилася донька Нурі-султан Ханим, яка згодом уповноважить придворного історика й письменника Раммаля Хаджі написати хроніку, присвячену часу правління її батька Сахіба Герая хана.
Очевидно, зусилля Нурум-султан не залишилися даремними, і вже 1551 року, після загибелі Сахіба Герая, трон предків посідає її син Девлет Герай хан.
Девлет Герай хан виявився найбільш велелюбним з усіх Гераїв. За довгі роки його правління в посольських книгах Литовської Метрики зустрічаються імена п’яти його дружин: Айше-Фатьма Султан, Хан-Сугра, Ханике, Ферхан, а трохи пізніше згадується ще одна дружина на ім’я Джамал. Відомо, що з усіх п’яти дружин вплив на Девлета Герая мала старша — Айше-Фатьма Султан, мати ханського спадкоємця Мухаммеда Герая. Девлет Герай нічого не робив, не порадившись з дружиною, і завжди дослухався до її думки. От як про це повідомляється в посольських книгах: «Хан шанує свою велику царицю Аїша Фатма салтану... думає... з царицею і слухає її». Симпатії цієї мудрої жінки завжди були на боці Великого князівства Литовського. Мабуть, вона мала вплив не лише на свого чоловіка, а й на решту його дружин, оскільки збереглося листування цих дам із польським королем. Ну і, звичайно, особливе місце в ханському гаремі посідала літня, владна Нурум-султан, на думку якої завжди зважав син Девлет Герай хан.
Починаючи з XVI століття, в будинку Гераїв утверджується титул анабеїм, або ханши-валіде, який офіційно входить до протоколу ханського двору. Першою анабеїм ще 1524 року стала мати Саадета Герая, Махдум-султан, друга дружина Менглі Герая хана. Те, що титул — не просто данина пошани матері, видно з подій тієї доби, адже Махдум-султан доклала чимало зусиль, щоб затвердити свого сина на ханському престолі. Більше того, вона об’єднала зусилля з іншою дружиною свого чоловіка й обидві шановані дами не дозволили Саадету Гераю та його братові Сахібу Гераю, призначеному в сан калги, розв’язати між собою кровну ворожнечу. Обом матерям удалося ще на самому початку 1525 року примирити своїх синів. Відтоді вдови покійного хана Менглі Герая посідали однаково почесне місце при дворі Саадета, а після — й Сахіба Герая.
Бора Газі Герай хан удостоїв титулу анабеїм свою старшу сестру Кутлуг-Султан-хані, дружину Хаджі бея ширинського. Хан радився з нею щодо всіх питань і навіть наполегливо вимагав від своїх сановників спочатку обговорювати всі справи з нею, перш ніж виносити їх на обговорення в Дивані. А повірений у справах Криму і Москви такий собі Дервіш-бей наполегливо радив московському цареві вшановувати спочатку сестру хана, кажучи йому, що «вона тобі людина потрібна й у кримського хана замість матері». Разом із Кутлуг-Султан-хані у хана була ще одна анабеїм — ханша Ферхан, дружина Девлета Герая, яка була Газі Гераю мачухою. До цієї дами ставилися з особливою повагою, але від державних справ вона була далека.
У московському Посольському наказі уважно стежили за ієрархією дворів іноземців під час складання дипломатичних документів. Так, за правління Газі Герая за анабеїм слідують чотири дружини хана: ханша Фатьма-султан, Карім-шах, Мехрівах, Зейнаб, далі — дружини калги й інших султанів, а вже потім ханські доньки. Тому можна було зробити висновок, що за своїм становищем анабеїм стояли вище за решту жінок родини Гераїв.
Особливий інтерес викликають родинні зв’язки будинку Гераїв з Черкесією і знатними ногайськими родами. У другій половині XVI століття серед дружин усе частіше з’являються уродженки Північного Кавказу. Зі знатної адигської родини були дві дружини Девлет Герая: Айше-Фатьма-султан і Хан-Сугра. Черкескою була й невістка Девлет Герая — дружина хана Іслама Герая I. А ось інша невістка Девлета Герая з черкеського роду Бесленей була по черзі дружиною одразу трьох його синів: спочатку принца Мубарека Герая, що загинув у єгипетському поході, потім — дружиною хана Фетха Герая і нарешті — дружиною Селямета Герая хана. Завдяки участі цієї дами її син Джанібек Герай посів ханський трон одразу після смерті хана Селямета Герая. Проте анабеїм за правління сина їй не вдалося стати. Очевидно, вона померла, а її місце посіли дві старші сестри хана Халіме Султан Ханим — дружина бея Азамата Ширинського й Фатма Султан Ханим.
Онук хана Девлет Герая — Саадет Герая — був одружений із Єртуган, донькою правителя Малої Ногайської орди. Після смерті чоловіка Єртуган одружилася з його молодшим братом, принцем Мурада Гераєм. У тісних родинних відносинах перебували хани з вищою кримською знаттю. Ханських доньок найчастіше видавали за представників впливових кримськотатарських родів Ширін, Седжеут. Так, донька Менглі Герая Махдум-шах одружилася з ширинським беєм Девлетеком, інша донька Магім — із Хусейном, братом ханши Нур-султан, ще одна донька хана, Кутлуг-султан, згодом вийшла заміж за сина Девлетека Бахтіяра, а Айше Хафса ханим 1493 року стала дружиною майбутнього султана Османа Селіма I Явуза і першою султаншею-валіде Османської імперії. Ще одна донька Менглі Герая, Мехрі-Султан-ханике, була дружиною Мамиш-бея Седжеута — ханського шурина. Донька Мухаммеда Герая I одружилася із сином Ширін-бея — Агиш-беєм. Син Мамиш-бея Кочкар-мурза пізніше одружився з донькою Саадета Герая хана, а сестра Кочкар-мурзи стала дружиною племінника Саадета Герая Іслама Герая. Проте вже у другій половині XVI століття шлюбні зв’язки Гераїв з ногайською знаттю припиняються.
Обличчя кримських жінок ханського будинку Гераїв виразно проглядаються крізь чотири століття. Джерела, що дійшли до наших днів, малюють у нашій уяві не боязкі силуети за вікнами ханського палацу, а образи владних і незалежних правительок, що рішуче втручаються у справи своїх чоловіків, братів і синів. І ці образи додають історії дому Гераїв більше фарб і повноти.
