У вересн—грудні 1763 р. в історії Гетьманщини сталися події, які є надзвичайно важливими для розуміння української державності XVIII cт. Вони являли собою найсміливіші після Івана Мазепи спроби відстоювання українською елітою своєї самобутності. Однією з таких подій є універсал гетьмана Кирилла Розумовського від 1 грудня 1763 р. Ці історичні свідчення дають можливість відповісти на запитання: якою була українська державність середини XVIII ст.? Як усвідомлювали політичне життя її носії?
Постійна пов’язаність України-Гетьманщини з країнами Центрально-Східної Європи зробила її залежною від суспільно-політичного життя сусідів. Найбільший вплив в середині XVIII ст. на Гетьманщину мала Російська імперія та Річ Посполита. Україна була частиною Російської імперії та залежала від неї у політичному та релігійному плані. Від давнього ворога — Речі Посполитої Гетьманщина залежала у сфері політичної культури.
Суспільно-політичні уявлення та ідеї, що панували в Центрально-Східній Європі у XVIII cт., поділялися на централістські та децентралістські. До централізованих держав належали Російська імперія Романових, Оттоманська імперія, імперія Габсбургів, Шведське королівство Вазів. Децентралістські суспільно-політичні уявлення та ідеї і, відповідно, децентралістський політичний устрій були поширеними в Речі Посполитій, Молдавії, Угорщині, Лівонії, Україні. Тобто, в Російській імперії політичне життя існувало як державна ієрархічна піраміда, члени якої мали певні обов’язки, за чітке виконання яких вони отримували матеріальну та соціальну винагороду. В Речі Посполитій та державних утвореннях, які зазнали її впливу, були глибоко вкорінені уявлення про владу в суспільстві як про панування еліти — нобілітету-шляхти. В межах такого сприймання суспільного життя існувала шляхта Речі Посполитої з початку ХVIcт., такі уявлення перейняли бояри Молдавії, німецькі барони в Лівонії та козацька старшина в Україні. Важливо, що навіть наступ абсолютистських держав в Центральній Європі у XVIII cт. проходив під гаслами збереження прав та свобод польської, української, лівонської, молдавської, угорської еліт. Цікаво, що шляхетські суспільно-політичні уявлення та ідеї поширювалися і на Росію. Децентралістські тенденції політичного життя за царювання Софії, конституційний проект 1730 р., «Маніфест про дворянство» 1762 р. та інші історичні факти свідчать про існування децентралістських уявлень та ідей в Московії та Російській імперії.
Шляхетський проект. За час короткого правління російського імператора Петра ІІІ (1761 — 1762 рр.) влада Кирила Розумовського в Гетьманщині була фактично необмеженою. Однак блискавична кар’єра іншого українця — фаворита імператора Андрія Гудовича підштовхнула гетьмана в табір заколотників. Після перевороту Катерини ІІ (28 червня 1762 р.) Розумовський досяг зеніту своєї слави та влади. Кирило Розумовський як найвпливовіша фігур російської політики закономірно потрапляє до однієї з двох придворних партій, очолюваної Микитою Івановичем Паніним. Тимчасове послаблення цієї партії 1763 р. применшило вагу українського гетьмана в політичному житті Російської імперії. Тому амбіційний гетьман переніс свою енергію з придворних інтриг на проведення реформ в Гетьманщині.
Тісні зв’язки гетьмана Кирила Розумовського з монаршою династією та імперською елітою стали однією з причин сміливості української еліти на початку 60-х рр. XVIII cт. В 1760 р. Розумовський, активізувавши діяльність Генерального військового суду, заклав підвалини для проведення надзвичайно важливої реформи судочинства, оскільки вона робила Україну в судовому відношенні окремою від Росії державою. У вересні 1763 р. для вирішення питань щодо судової реформи в Глухові було скликано Генеральну раду старшин. Там було представлено полки (по два старшини та два сотники) та інституція української еліти — Значне військове товариство (56 бунчукових та 38 значкових товаришів). Рада старшин вирішила розпочати широкі реформи, які було подано в петиції до Катерини ІІ. Судова реформа стала найголовнішим рішенням Ради, яке було впроваджено в життя. Нова судова система, утворена згідно з універсалом гетьмана від 19 листопада 1763 р., складалася з земського, підкоморського і гродського судів.
1 грудня 1763 р. українським гетьманом Кирилом Розумовським було видано універсал про обрання старшиною Гетьманщини членів підкоморських, земських і гродських судів згідно з Литовським статутом. До юрисдикції земського суду входили цивільні справи, підкоморського — виключно справи щодо межі маєтків, а гродських — кримінальні справи. Апеляційне оскарження можна було подавати до Генерального військового суду. Цікаво, що ці зміни були поновленням та запровадженням польсько-литовської судової системи, що дало можливість дотримуватися Литовського статуту (поширеного в Речі Посполитій), відокремити цивільні суди від кримінальних. Також спростився судовий процес та апеляційне оскарження. Більше того, ця реформа підпорядкувала козацьке суспільство спільним юридичним нормам.
На Глухівській раді, крім задекларованих юридичних питань, було розглянуто політичні та економічні проблеми української автономії. Найголовнішим стало те, що Глухівська рада розглядала Гетьманщину як окрему від Росії територію. «Малоросія» хоч і була пов’язана з Російською імперією через спільного монарха, але мала власні кордони, уряд та економічну політику. Шляхта пропонувала трансформувати Раду старшин в шляхетський Сейм (як у Речі Посполитій). Крім того, Рада пропонувала урівнення українських та російських посад, підтвердження прав на землю та обмеження права селян на залишення пана. Події вересня—грудня 1763 р., зокрема універсал гетьмана від 1 грудня 1763 р., засвідчують наявність шляхетського проекту української державності, який намагалися реалізувати представники еліти Гетьманщини. В основі світогляду української еліти були «вольності», «права», «свободи» центральноєвропейських спільнот, і саме тому носії української автономії прагнули збудувати державу за центральноєвропейськими мірками.
