Існує думка, що лише той народ, який пам’ятає своє минуле, гідний благополучного майбуття. Нам сьогодні доводиться виборювати своє майбутнє та продиратися крізь «білі плями» минулого, шукаючи відповідь на питання: хто ми та куди йдемо? І все ж залишається багато невідомих широкій громадськості фактів, недоступних архівних документів...
Серед «білих плям», до яких апелюємо сьогодні, є історія української діаспори та її досягнень. У декількох реченнях не можна описати той величезний внесок, який вона зробила в духовну скарбницю українського народу...
ДІАСПОРА АМЕРИКИ
Мало яка країна ще має такий потужний етнічно-консолідований осередок, як українська діаспора зі Сполучених Штатів Америки.
У історії еміграції українців до США виділяють чотири періоди. На першому етапі переселення (кінець 1870-х років ХIХ ст.) українська громада Америки займалася переважно питаннями соціального облаштування на нових землях та пристосування до умов життя в новій країні. Проте вже з народженням нового покоління (початок ХХ століття) та прибуттям другої (період між двома світовими війнами) та третьої (повоєнний час) еміграційних хвиль по-новому постало питання етнічної ідентифікації та збереження української культурної спадщини.
Представники четвертої хвилі емігрантів до США (період перебудови та розпаду СРСР) мали можливість обирати: приєднуватися до громадського життя українців діаспори чи ні. Засмучує той факт, що «четверта хвиля» в переважній своїй більшості керувалася все тими ж інтересами «соціального облаштування на нових землях».
УКРАЇНСЬКИЙ КОНГРЕСОВИЙ КОМІТЕТ АМЕРИКИ
Поодинокі культурницькі, просвітницькі осередки українських переселенців до Америки з’являються ще в кінці ХIХ століття. Але лише на середину 1950-х років їхня кількість та чисельність залучених до їхньої діяльності українців суттєво збільшилася.
Серед найстаріших організацій, які успішно функціонують і сьогодні, є Український Конгресовий Комітет Америки (УККА), який був заснований у 1940 році. Сьогодні Комітет об’єднує понад 20 організацій та близько 1000 осередків у всьому світі.
Місію УККА як освітньої, неприбуткової, благодійної організації можна висловити кількома словами — «збереження та примноження культурного спадку українців».
Велика кількість культурних і освітніх заходів, розвинена мережа співпраці з осередками в інших країнах, лобіювання інтересів України та українців — найхарактерніші види діяльності УККА. І чи не найбільшим його досягненням можна вважати видавничу діяльність. Адже УККА впродовж 64-х років постійно спонсорує та безпосередньо бере участь у виданні книг, брошур, газет, журналів.
НАРОДЖЕННЯ «УКРАЇНСЬКОГО КВАРТАЛЬНИКА»
У 2004 році своє 60-річчя відзначає періодичне видання УККА — англомовний щоквартальний журнал «The Ukrainian Quarterly» («Український квартальник»).
Перший номер журналу вийшов у 1944 році, його першим редактором (та, власне, й ініціатором видання загалом) став відомий український історик Микола Чубатий. Цікаво, що емігрантом цей вчений став по неволі. У 1939 році М.Чубатий прибув до США для того, аби взяти участь у міжнародній конференції з римського права, і не зміг повернутися в Україну — в Європі спалахнула Друга світова війна. Змушений залишитися в Сполучених Штатах Америки, М.Чубатий залучається до видавничої діяльності УККА. Протягом 13-ти років вчений займає посаду редактора «Українського квартальника». Опубліковані на сторінках журналу його статті стосуються різноманітних проблем історії України, українського народу, релігії. М.Чубатого називають «душею журналу», адже саме він визначив пріоритетне спрямування видання — «розповісти світовій громадськості про український народ, його культуру та прагнення українців до власної державності». Досить смілива ідея як на період 1944 року, чи не так? Проте вона знайшла своїх симпатиків серед представників української діаспори.
Постає питання: чому було вирішено друкувати журнал, присвячений Україні, її історії, народу, культурі англійською мовою? У передмові до першого номеру «Українського квартальника» видавці зазначають: «відповідальність за майбутнє лежить на англомовних країнах. Саме тому для тих американців, котрі народилися в Україні або ж мають українське походження... важливо через зв’язки в новій країні інформувати про справжній стан справ в Україні». Так обґрунтовували свою позицію представники УККА в Листі до читачів та членів Комітету у 1973 році.
У 1994 році тогочасний редактор «Українського квартальника» Володимир Стойко розповідає про період, коли засновувалося видання: «Наслідком московської пропаганди було те, що протягом Другої світової війни в США склалася позитивна думка про СРСР, що досягалося також за рахунок дезінформації про Україну та українців».
ПЕРШІ ТРИ ДЕСЯТИЛІТТЯ ІСНУВАННЯ ЖУРНАЛУ
Із початку виходу «Український квартальник» став осередком для науковців не лише із середовища української діаспори, а й усього світу. Диктор радіо «Свобода» у 1962 році в інтерв’ю з тогочасним редактором журналу Володимиром Душником наголошує на науковій серйозності та ідеологічній незаангажованості журналу. «Багато вчених, відомих у світі, часто посилаються на публікації «Українського квартальника», як на достовірне джерело інформації», — стверджував диктор радіо «Свобода». Досить висока планка науковості та актуальності статей ставиться й перед сучасними авторами журналу.
Звичайно, одним із принципових питань у діяльності будь-якого видання є його фінансування: «хто платить, той і замовляє музику», чи не так? Наголошуючи на відокремленій позиції від політичних інтриг періоду радянсько-американського протистояння, редактор журналу В.Душник у 1973 році стверджував: «Український квартальник» не отримує ніяких фінансів від приватних чи державних організацій і не отримував з початку свого існування як орган незалежного українського мислення».
Вже в 1962 році «Український квартальник» надходив до урядових установ та публічних бібліотек Сполучених Штатів Америки, Канади. Його отримували 60 (!) країн Азії, Африки, Європи (серед яких були Польща та Чехословаччина). Іронія чи ні, але в той період в Україні був лише один примірник журналу, який випадково потрапив через «залізну завісу» та зберігався в УАН.
Власне, до недавнього часу доступу до повного комплекту «Українського квартальника» не було. Сьогодні ж майже всі номери журналу можна знайти в бібліотеці ім. О. Ольжича, у відділі україністики Національної бібліотеки ім. В. І. Вернадського (м. Київ) та в Інституті досліджень української діаспори при Національному університеті «Острозька академія» (м. Острог Рівненської області). Щоправда, для широкого кола читачів журнал недоступний з урахуванням так званого «мовного бар’єру».
НОВА РУБРИКА 70-Х РОКІВ
«Часопис східноазійських та європейських відносин» — під таким заголовком виходив «Український квартальник» на початку 1970-х років. Публікації, вміщені на сторінках журналу, стосувалися багатьох галузей суспільного, культурного, політичного, економічного життя, але найбільший обсяг займали статті з історії. Проте серед них домінували в основному матеріали, присвячені періоду радянської України, наслідком чого стала менша кількість статей щодо періоду античних часів, Київської Русі та Середньовіччя.
У 1970-х роках з’являється нова рубрика в журналі — «Доречні документи». У даному розділі публікувалися унікальні документальні свідчення про становище політичних в’язнів у СРСР, друкуються листи вчених, дисидентів, священнослужителів, відгуки світової громадськості щодо репресій, масових переслідувань інтелігенції в Україні. Тут же вміщуються відповіді на ці звернення, які в період «холодної війни» викликали широкий резонанс в середовищі англомовного світу.
Багато сучасних українських вчених стали дописувачами журналу, але, на жаль, для масового читача «Український квартальний» майже недоступний. Це, звичайно, не занижує його наукової цінності, але перешкоджає нам долучитися до тих досягнень, авторами яких є наші співвітчизники із-за океану.
