Мандруючи мальовничими стежками парку «Софіївка» в Умані, мимоволі переймаєшся думкою, хто створив таке диво — один із найкращих у Європі англійських парків. Недарма про Україну згадували, що тут розкіш і вишуканість увійшли в кістки шляхетського життя.
Духовна руїна самознищення не обминула і українське суспільство. Найкращі зразки містобудування, зокрема, середньовічні шляхетські замки від Харкова і далі на захід вважаються здобутками лише польської культури. У київських салонах і клубах нечасто говорять про гетьманське шляхетство і чарівний світ Аркадії, сьогодні напівзруйнованих і знищених казкових повітряних замків. Україна має пишатися, що від короля Данила має королівську традицію і престолонаслідування у Львові, що поєднує її з найвідомішими династіями Європи.
Щоразу запитуєш себе, для чого мусить слугувати державна ідея? Для розколу і протистояння в суспільстві чи для об’єднання всіх найпередовіших і найвишуканіших цінностей і цнот на основі національних традицій і права?
Сьогочасно звучать думки німецького естета ХIХ ст. Георга Брюхнера: «Я вважаю, що драматичний поет є істориком, але він вищий... Його книга не може бути моральнішою або аморальнішою за саму історію, бо Господь Бог утворив історію не для читання дівчатками. Я вважаю, що в соціальних питаннях потрібно виходити з абсолютної вищості права — належить прагнути породити нове духовне життя в народі і відкинути старі цінності суспільства».
Яку вагу має шляхетська традиція в Україні? У галузі держави і права — мазепинська ідея цілковитої державної незалежності і розбудови поза Росією східноєвропейської конфедерації, очищення гетьманської доктрини від малоросійства (Мазепа повертається до українських привілеїв доби Сагайдачного і пропагує ідею Української республіки). Будується соціально гармонійне суспільство з поєднанням приватної власності на землю і селянської волі з правом вільного переходу. От цим і різниться українська шляхетська традиція від російської дворянської імперії з повним закріпаченням селян і утисками особистої волі самих поміщиків. У царині моралі шляхетська традиція виховує найпередовіші європейські консервативні традиції. Гасло «Людина, родина, держава» повною мірою є дороговказом українського шляхетства. Можна до нескінченності говорити про діяння і справи шляхтичів. Князь Безбородько складає фундуш на відкриття ліцею у Ніжині. Володимир Боровиковський стає портретистом світової слави. Владислав Городецький прикрашає Київ імпозантними спорудами. Грінченко і Потебня є відомими українськими мовознавцями. Ужевич складає першу граматику української мови. Письменник Орновський видає найбільше книжок гетьманської доби. В’ячеслав Липинський розробляє політичні доктрини. Композитор Микола Лисенко створює свої невмирущі твори. Стає відомим мореплавцем Юрій Лисянський. Симиренки спонсорують видання української преси. Тетяна Волховська і Ганна Закревська покровительствують Тарасові Шевченку і фінансують його. Григір Орлик, син гетьмана Пилипа Орлика, стає маршалом Франції і головою служби «сек’юриті» французького короля. Ім’я академіка Вернадського носить бібліотека НАНУ. Василь Тарновський є найвідомішим колекціонером української старовини. І це ще далеко не повний перелік людей, які стали носіями шляхетської гідності.
Джордж Гордон Байрон яскраво оспівує шляхетне устремління Мазепи підняти українське суспільство до лицарської боротьби за незалежність і звільнити гетьманську ідею від напівправди. Під час однiєї з дискусій у київському клубі обговорювався Мазепин вірш «Чайка».
Запитання, чому знаний український провідник князь Ярема Вишневецький воював проти Богдана Хмельницького, викликало тривалу суперечку. Пролунала цікава думка: воював тому, що проти нього виступив гетьман. Сьогодні герб найбагатшого українського землеволодаря XVII cт. повернуто місту Полтаві, яке користувалося ним відповідно до надання Магдебурзького права до 1708 року, коли цар скасував міське самоврядування.
Князь Ієремія (Ярема) Корибут Вишневецький походив із відомого українського роду, з якого були два українські гетьмани. Він є онуком українського гетьмана Михайла Вишневецького, який уперше в українській історії одержав від польського короля булаву і клейноди як правитель України. Батьками Яреми були Михайло Вишневецький і Раїна Могилянка; а син Яреми Міхал став королем Речі Посполитої. Ярема Вишневецький носив титули — князя на Вишневці i Лубнах, руського воєводи (1646— 1651 рр.), гадяцького старости (1634—1651рр.). Відомі меценати української освіти, Вишневецькі сприяють поширенню місцевого самоврядування — отримують Магдебурзьке право і міський статус Лубни, Полтава, Пирятин. Із часу смоленської війни 1632—1633 років, описаної істориком Рембовським, активно формує і розбудовує реєстрові козацькі полки — у 30-х роках Миргородський і Чернігівський; у 40-х роках Вінницький, Брацлавський, Полтавський, Гадяцький тощо. Один з авторів доктрини про Українську Річ Посполиту, він був головою фракції українських князів на Варшавських сеймах. Жив переважно у Лубнах у замку. Був найбільшим землеволодарем, на 1646 р. мав в Україні 230 тисяч підданих. Михайло Грушевський писав, що латифундія Вишневецьких була найбільша «не тільки в Україні і у Польщі, але, може бути, і в усій Європі».
Розповімо про один епізод із життя Яреми. Донька коронного канцлера Грізельда Констанція Замойська на лицарських турнiрах звернула увагу на переможця — князя Ієремію. Невдовзі вони побралися і запросили на шлюб до Львова на 1 грудня 1637 року «панів і пань, та взагалі всю шляхту руську». Сам Вишневецький на чолі свого 10-тисячного найманого козацько-шляхетського війська прибув до Львова. 29 листопада в супроводі родичів і шляхти виїхав до нареченої у Грудек. Звечора в костьолі відбулася служба, а зранку почалися святкування. Дружками були Микола Потоцький, Осолінський. Ієремія витратив на весілля 250 тисяч золотих, яке Львів святкував два тижні і один день. Такі згадки залишилися про найбільшого українського землеволодаря, який приймав у своєму маєтку гетьманів і родичів європейських коронованих осіб. Повертаючись до дискусії, наголосимо, що із вказаних провідників українського суспільства XVII ст. Вишневецький уособлював заможне українське панство, а Хмельницький — революцію.
Розповімо про відомих шляхтичів, які своєю діяльністю возвеличили Україну. Насамперед треба пригадати магната князя Костянтина-Василя Острозького, волинського маршалка лицарського кола 1593—1595, 1607—1608 років. Відомий шляхетський провідник прославив себе на терені книгодрукування, освіти. Його сподвижниками були знамениті і гонорові представники роду Гулевичів, з яких Михайло (Міхал) і Лука були обрані тогочасними маршалками лицарського кола, а Галшка Гулевичівна поклала фундуш на заснування Київського колегіуму, згодом Києво-Могилянської академії, опікунами і меценатами якої пізніше були Вишневецькі і Мазепи.
Про Андрія-Станіслава Войнаровського маємо підстави говорити як про гетьманського маршалка кінця гетьманування Мазепи. У цьому переконуємось зі старшинських розмов 1707 року: буцімто молодому Войнаровському готується у спадок булава. Він народився від третього шлюбу Мазепиної сестри Олександри зі шляхтичем Яном Войнаровським гербу Стрем’я (київський маршалок лицарського кола у 70-х роках XVII ст.); 1703 1704 років навчався в Київській академії; служив при гетьманському дворі для особливо важливих доручень; емігрував. Був 1716 року схоплений московськими резидентами у Гамбурзі; далі — заслання до Якутська, звідки він не повернувся.
Сучасному українському читачеві мало відомо про життя гетьманського шляхетства. Чудовий опис шляхетського життя подає відомий публіцист першої половини XIX ст. Микола Сементовський, представник давнього шляхетського роду: «У військах реєстровому (малоросійському), Запорозькому і Донському всі чини і посади поділялися на панські і підпанків, одного ясновельможного пана гетьмана і ясновельможних генеральних старшин, до цієї категорії відносилися посади кошового і військового отаманів. Власне панами називалися полковники і старші чиновники у полку, всі станичні і курінні отамани. Підпанками або напівпанками називалися молодші військові чини. Пани складали у Гетьманщині шляхетський стан. Титули чиновників передавалися їхнім жінкам. Вельможними паннами називалися дружини генеральних старшин, знатними панями або великими панями — багатих і знатних полковників, просто панями називалися дружини взагалі всіх чиновників і навіть багатих військових старшин... Гетьманська аристократія жила надзвичайно розкішно як найбагатші польські магнати, не в хатах, а в чудових дерев’яних будинках, де пишність і вишуканість зустрічалися на кожному кроці... Бенкети і постійні святкування були головним заняттям гетьманської аристократії, не обтяженої за своїми посадами військовими справами. На такі бенкети спеціально приїжджали з Варшави і інших міст королівства польські графи, графині і найбагатші магнати. Про бенкети генеральних старшин лунала слава не тільки в Україні (Малоросії) і Польші, але навіть і в Росії... Поводження вищого панства було витонченим, перейняте від поляків... Аристократія відвідувала одне одного безупинно, розрахунків під час відвідин не було як і інших химер сучасного суспільства. Нерідко одна родина приїжджала до іншої на кілька тижнів. Часто окрім прислуги пани брали з собою у дорогу музичний оркестр. У воєнний час вельможні пани вирушали у похід разом з військом. Позаду війська тягнулися їхні нескінченні обози зі всілякими домашніми речами для насолоди і розкішного життя. Тільки-но перемога була на боці козаків, вельможні пани вже бенкетували в таборі».
Окрім літературного опису повідомимо кілька документів про гетьманське шляхетство. Особливо важливими для відновлення гетьманського шляхетства є положення Гадяцької комісії, укладені гетьманом Виговським і підтверджені Вальним Сеймом 1659 року, щоб «відповідно до поданого запорозьким гетьманом реєстру вписувати до клейнода шляхетства лицарів Війська Запорозького».
Остаточне становлення української національної геральдичної школи і генеалогічної науки відбувається завдяки наполегливій праці гетьмана Мазепи. На арену державного будівництва виходить новий шляхетський стан із відновленими особливими привілеями, найвищим парламентарним органом Сеймом (парламентарна козацька традиція в Україні проходить активну генезу — козацькі ради з часом перетворюються на Думу, а з часів Мазепи на сейм) у столичному Батурині і найголовнішими законодавчими актами — Конституціями доби Мазепи. З них відома тільки одна конституція П.Орлика.
Продовження читайте на наступній сторінці «Історія та «Я»
ДОВIДКА «Дня»
Володимир СВЕРБИГУЗ — дослідник шляхетського життя в Україні та генеалогії найвідоміших вітчизняних родів. Автор кількох книжок, опублікованих в Україні та за кордоном («Старосвітське панство», Варшава, 1999 р., «Шляхетська бесіда», Київ, 2000 р.). За минулий рік провів два авторських вечори та 10 зустрічей у різних містах України.
