Немає потреби описувати його життя — є безліч прекрасних біографій, знято чимало кінофільмів. Часто акценти в них зміщено у бік освітлення його особистого життя і гучного роману з Еммою Гамільтон, дружиною англійського посла в Неаполі. Нельсон був одружений, але 1794 року у нього почався багаторічний бурхливий роман з леді Гамільтон, яка при нагоді намагалася через впливових друзів у Лондоні допомогти кар'єрному росту адмірала. Проте Нельсон зробив своє ім'я сам. На думку серйозних дослідників, його життя цікаве, насамперед, тим, що він ішов до успіху і прокладав собі дорогу не стільки завдяки заступництву сильних світу цього, а завдяки наполегливій праці, особистій мужності, надзвичайному дару провидіння.
Доля великого флотоводця органічно вплетена у непросту канву подій у Європі кінця XVIII — початку XIX століть. Можливо, великий Нельсон і не став би таким, якби не зумів у важкий для своєї батьківщини час опинитися на вершині блискучого успіху — «його Трафальгару». Перемога англійського флоту, яким командував адмірал, над франко-іспанським 21 жовтня 1805 року фактично позбавила надій амбіційного імператора Франції Наполеона I розбити Англію. До серпня 1805 року маленький корсиканець і його армія були готові до стрибка через Ла-Манш. Саме поразка ескадри союзників поблизу берегів Іспанії змусила імператора іти на схід — згодом він досягне тріумфу під Австерліцем (2 грудня 1805 року) над австрійським і російським імператорами... Але Англія, насамперед, завдяки блискучому успіху ескадри Нельсона, так і залишилася недосяжною для Франції.
Чим же цікавий цей «вискочка» (адмірал був «всього- навсього» сином парафіяльного священика) ? Нельсон, який, до речі, до битви біля мису Трафальгар завжди був на других ролях в ескадрах, у вирішальні моменти битв (біля мису Сент-Вінсент, біля мису Абу-Кір і на рейді Копенгагена) брав відповідальність на себе. Адмірал володів приголомшливою інтуїцією, що дозволяла приймати єдино необхідні рішення під час битв. Безумовно, він — людина безстрашна й імпульсивна — викликав повагу своїх офіцерів та моряків. Вони вірили йому. Блискучий стратег і тактик, лебединою піснею якого став Трафальгар, Нельсон умів зосередити бойову потужність своїх кораблів на головному напрямі. Незважаючи на перевагу союзного флоту (33 кораблі проти 27 — в англійців), адмірал зумів прорвати ланцюг ворожих кораблів, потопивши або захопивши 18 із них, а втратив лише одне судно! Але не дожив Нельсон до своєї великої перемоги — французький снайпер у розпалі битви смертельно поранив його з мушкета.
Тіло адмірала у бочці з коньяком доставили до Лондона. Похорон відбувся у соборі Святого Павла. Труну, виготовлену зі щогли «Орієнта» — флагмана французького флоту, помістили у саркофаг із чорного базальту.
А 1867 року на одній з головних площ Лондона було споруджено знаменитий меморіал, що став визначною пам'яткою столиці Великої Британії. Це величезна колона в оточенні фонтанів і бронзових левів.
Нельсон був складною людиною і, безумовно, гоноровитим англійським аристократам повсякчас хотілося б згадувати тільки «романтичну лінію» його біографії. Проте найвагомішим є те, що Англія, завдяки адміралу, ще понад століття залишалася повноправною «володаркою морів та океанів». А всю велич і водночас уразливість великого адмірала, який, звичайно ж, не був «янголом», дуже містко характеризують слова його великого співвітчизника, поета, лорда і бунтаря Джорджа Гордона Байрона:
«В противоречьях весь,
как в паутине,
Он слишком был велик
и слишком мал...»
