«Архетипи», «комплекси», «колективне несвідоме«… Ці слова, часто навіть не розуміючи їхнього значення, використовують у «навколоінтелектуальній тусовці» та «політикумі». Якось один колись дуже відомий політик на «зборах бомонду» старанно вимовляв слово «ар-хе-тип», яке «спічрайтери» вставили в текст промови.
Терміни ці ввів великий швейцарський вчений ХХ століття Карл Густав Юнг. Ще недавно в Україні було модно Юнга «нищити», намагаючись звести його діяльність до плагіату, псевдонаучних спекуляцій і адюльтерів із пацієнтками. Тим часом Юнг — один із найскладніших авторів глибинної психології, і перш ніж скидати його, слід хоч би усвідомити глибинне значення винищуваного! Юнг — це потужна спроба створити цілісну картину світу, об’єднати сучасний науковий позитивізм і духовні традиції старовини, подолати розкол свідомості, осягнути єдність людини та Всесвіту!.. У 2005 році Карлу Густаву Юнгу виповнюється 130 років.
Юнг народився 26 липня 1875 року в швейцарському місті Кессвіль, округ Тургау, біля озера Констанц, у сім’ї пастора реформаторської церкви. Дід і прадід були лікарями. У гімназії захоплювався біологією, археологією, історією, теологією, окультизмом, західною та східною філософією. Довго вибирав між філософією та медициною, що обіцяла забезпечене майбутнє. З 1895 року вивчав медицину, психіатрію та психологію в Базельському університеті. З 1900 року був асистентом відомого психіатра Ойгена Блейлера в клініці для психічно хворих у Бурхгольцлі під Цюріхом.
У дисертації «Про психологію і патологію так званих окультних явищ» Юнг висловлює революційні ідеї: зміст психіки часто незалежний від свідомості; психічна хвороба часто виконує захисні, компенсаторні функції, сприяючи розвитку особистості; інтуїція перевершує свідоме мислення.
У 1903 році Юнг одружився з донькою багатого комерсанта Емме Раушенбах (1882—1955), з якою прожив 52 роки, ставши батьком сина та чотирьох дочок. Iз 1905 року викладає в Цюріхському університеті. У 1906 році будує власний будинок у Кюснахті, на березі Цюріхського озера.
У 1907 року Юнг опублікував роботу про раннє недоумство (dementia praecox), якому пізніше Блейлер дав знамениту назву «шизофренія». Цю роботу Юнга високо оцінив Фрейд.
Подейкують, що Юнг — кращий учень Фрейда і «наслідний принц психоаналізу» — зрадив вчителя. Це не так. Юнг знав праці Фрейда, розділяв погляди про несвідоме та його механізми, підтримував психоаналітичний рух, болісно переживав розрив із Фрейдом у 1913 році. Але він одразу пішов абсолютно іншим шляхом. За Фрейдом, психічна енергія (лібідо) має сексуальну природу, а придушення сексуальності призводить до неврозу, що виникає в дитинстві через сексуальну фіксацію на матері (едіпового комплексу). Щоправда, в старості Фрейд заявив, що причина неврозу — конфлікт між культурою та біологічною природою людини, а також між інстинктами життя і смерті (Ерос і Танатос). Юнг вважав сексуальність лише окремим випадком лібідо, а головною причиною неврозу вбачав не дитинство, а конфлікти всього життя.
Вульгарний матеріалізм ХIХ століття стверджував, що думка перебуває в такому ж відношенні до головного мозку, як жовч — до печінки, а сеча — до нирок. Сучасна наука де-факто, буває, і зараз дотримується тієї ж думки. Юнг відкинув ідею Фрейда про людину як «біологічну машину», де лібідо прагне до механічної розрядки за «принципами задоволення та реальності».
Відкинувши примітивний сексуально-біологічний погляд, Юнг вважав лібідо спільною для людини, природи та космосу життєвою енергією. Її спрямованість на творення та пізнання веде до прогресу, реалізації людиною і соціумом їхнього призначення. Гедонізм, лінь, пригноблення, перекручення творчого потенціалу призводить до регресу, руйнує психіку і світ навколо неї, що тепер і спостерігається.
У дусі природно-наукових традицій XIX століття Фрейд шукав біологічне коріння психічних явищ за ланцюжком лінійної причинності. За Юнгом, лінійна причинність не є єдиним і обов’язковим принципом у космосі. Фрейд розвінчав багато ілюзій, але тільки Юнг кинув виклик сутнісній основі психології — ньютоно-картезіанському світогляду. Він затвердив у психології принцип теорії відносності: результат спостереження не можна вважати об’єктивним без урахування позиції спостерігача. Погляди Юнга лежать в основі ідеї сучасної філософії науки про те, що в науці головують не спостереження, експеримент й опрацювання даних, а парадигма — набір апріорних переконань, цінностей, установок про реальність (Томас Кун та інші).
Юнг вважав психіку динамічно суперечливою єдністю, що доповнює й компенсує взаємодією свідомості та різних рівнів несвідомого при безперервному енергоінформаційному обміні між ними. Це — діалектико-матеріалістичний погляд, чого так і не зрозуміла радянська пропаганда, обізвавши Юнга «буржуазним ідеологом». Вважається, що людина народжується «чистою дошкою», а потім під впливом виховання стає власне людиною. Усупереч Фрейду, Юнг не вважав несвідоме психобіологічним звалищем відторгнутих інстинктів, витіснених спогадів, підсвідомо асимільованих заборон etc. Він розглядав несвідоме як розумну субстанцію, що зв’язує людину з уселюдським, природою та космосом. Юнг спростував думку про людину як про «tabula rasa» і під Фрейдовим шаром індивідуального несвідомого виявив глибший рівень «колективного несвідомого», що містить расові, етнонаціональні та загальнолюдські змісти. Аналогічно з комплексами індивідуальної психіки, Юнг заявив про «архетипи» — символи колективного несвідомого.
За Юнгом, людина об’єктивно релігійна, бо в психіці присутній архетип-символ Бога, що внесений у цілісність психіки та перебуває в суперечливій єдності з іншими її змістами. Але це місце можуть займати гедонізм, нігілізм, скептицизм, меркантилізм, цинізм, які, перетворившись на «релігію», призводять до психопатології. Юнг не дав чіткої відповіді на запитання про джерело «Бога в несвідомому», але окреслив шлях його пошуку. З одного боку, символ Бога та надособисте взагалі — це колективний зміст психіки; з іншого, ідея Юнга про несвідоме прагнення психіки до розширення (трансценденції) за межі людських уявлень призводить до припущення про те, що деякі несвідомі змісти психіки незалежно від свідомості нестримно підштовхують до збагнення таємниць Всесвіту, яким править Закон і який є не Хаос, а Космос, Смисл і Бог...
Дивують заяви про те, що юнгівська терапія «не лікує». Автор аж ніяк не вважає себе компетентним у психіатрії, але все ж висловить деякі міркування. До психоаналітиків ідуть «пацієнти», які не є хворими в звичайному значенні. Йдуть зі скаргами на втрату смаку до життя, невдалий шлюб, самотність й інші «життєві труднощі». Причина — відчуження в сучасному «суспільстві функціонерів», крах релігії (як традиційної теїстичної, так і світської, наприклад, добре відомої нам «ідеї комунізму»), марність політики, втрата життєвих орієнтирів. Можна «вдарити по депресії» забійною дозою транквілізаторів, але це не додасть розуміння самого себе та свого призначення в цьому світі. Усвідомлення індивідом і соціумом глибинних мотивів, які ними рухають, уже саме по собі є терапією.
У 1920—1930-х Юнг здійснює кілька подорожей до Африки, Америки, Iндії з метою зрозуміти смисл чужих для європейця культур й осягнути універсальне значення історії. У 1935 році Юнг став професором психології політехнічної школи в Цюріху. Наш псевдокомунізм і німецький фашизм примусили Юнга, якого політика раніше ніколи не цікавила, вельми зацікавитися масовими психозами. У 1937 році під час візиту Муссоліні до Берліна Юнг близько спостерігав за «дуче» і «фюрером». У 1944 році через інфаркт Юнг переніс клінічну смерть із космічним баченням «зміненої свідомості». За його словами, він бачив планету зі сторони та передбачив смерть свого лікаря, який незабаром справді помер. Повернувшись до життя, Юнг уперше відчув гірке розчарування...
Так він став «мудрим старцем із Кюснахта». Його вже не цікавила суєта, а лише глобальні питання. Мотивів вистачало: ядерна загроза, перенаселеність, варварське забруднення та знищення природи, похмурі перспективи існування людства взагалі... Юнг писав, що життя людини в космосі висить на тонкій нитці, ім’я якій — психіка. Поки що ця нитка якось тримається...
Карл Густав Юнг помер у своєму будинку в Кюснахті 6 червня 1961 року у віці 86 років. Він залишив спадщину, серйозні висновки з якої так і не зроблені...
