1453 р. турки зруйнували Константинополь. Із падінням патріаршої столиці стає помітним остаточний занепад епохи Середньовіччя. Античність після тиску християнського канону переживає другу молодість. Інтерес до людини, олюднення божественного, звеличення краси захоплюють увагу митців. У ХVІ ст. Європа переживає добу Відродження. У цей час Рафаель створив свою Мадонну (1505), Мікеланджело розписав Сікстинську капелу і 1518 р. завершив «Мойсея». Українець Павло Русин — один із перших європейських гуманістів — теж зробив свій внесок у творення образу-символу титана, з колосальною волею, силою духу, духовним поривом. Він дав авторські візії художньо-естетичних основ Ренесансу, його українського варіанту, хоч і витвореного на теренах інших держав, але у неповторному національному дусі.
Доба українського культурно-літературного Відродження (Ренесансу) природно інтегрована в тогочасний європейський простір. Література ХVІ ст. засвідчує українську присутність у європейському художньо-естетичному світі. Це були часи активної відбудови і відродження зруйнованого монголо-татарами культурно-літературного контексту русько-українського народу. Суттєво зменшується вплив Візантії, натомість посилюються західні ренесансні впливи і формується чітко виражена українська національна традиція. На початку ХVІ ст. Україна виходить на новий культурний шлях. Східна Європа переорієнтовується на західноєвропейські культурні цінності. З 1445 р., після винаходу Гутенберга, книга стає друкованою, що змінило характер письменницької праці, адже тепер суттєво зросли можливості популяризації думок та ідей. Література і мистецтво зацікавлюються насамперед цінністю людської особистості. Українська молодь відкриває для себе європейську освіту. Мовою міжнародного спілкування і в Україні стає латина.
Українська культура активно засвоювала ідеї Гуманізму, німецького й італійського Відродження. Осердям патріотично налаштованої тодішньої національної інтелігенції, представники якої називала себе рутенцями, русинами, роксоланами, вихідцями з Русі, стала література, зокрема поезія. Центральна її тема — це тема Вітчизни. Вона визначає вектори поетичних візій Павла Русина, Григорія Чуй Русина, Миколи Гусовського, Севастяна Кленовича, Симона Пекаліда, Адама Чагровського. Поезія дихає стурбованістю за долю Батьківщини, громадянським патріотизмом. Митці пишуть переважно латинською мовою, інтегруючи національну літературу в загальноєвропейський контекст. Професор Майнцького університету В. Ельверт наголошував, що в історії існували цілі епохи, коли творити рідною мовою не було заведено взагалі. На Україні такою добою була друга половина ХV і до середини 70 — 80-х рр. ХVІ ст. — доба Відродження.
Павло Русин народився близько 1470 р. у родині бурмістра міста Кросна (з 1480 р.) Яна Проклера. Батько його був німцем за походженням. Сім’я жила досить заможно, мали два будинки і великий сад. Також у родині були дівчатка Софія і Барбара — від мачухи Павла Катажини. Майбутній поет навчався у парафіяльній місцевій школі. Потім вступив до Краківської академії (з 1491 р. — університет). Наступним освітнім етапом талановитого юнака став Грейфсвальдський університет у Німеччині. Тут відбулося знайомство Павла Русина з відомим професором права, видатним європейським гуманістом і поетом Петром із Равенни. Павло Русин отримав звання бакалавра (чи магістра) 29 січня 1500 р. Після того талановитого юнака запросили викладати.
Незабаром Павло Русин повертається до Кракова. Він продовжує тут навчатися, студіюючи твори античних поетів, зокрема Вергілія, Горація, Овідія, Цицерона, Стація, Лукана, Теренція. Серед учителів Павла — чудовий знавець латини Павел із Заклічева. 1400 р. за ініціативи польського короля з великокнязівської литовської династії Ягайла Краківську академію було реорганізовано в університет. Через 10 років при навчальному закладі створили спеціальну бурсу (тобто сучасний гуртожиток) для студентів, які приїхали навчатися з України й Білорусії, отже, були вихідцями з Великого князівства Литовського. Такі студенти значаться у списках уже з 1400 р. Вони створили у Краківському університеті культурний осередок, який підтримував і розвивав національні традиції Руси-України і Білорусії, а також суттєво впливав на тогочасний польський літературний процес. Таким чином українсько-білоруські мовні й культурні елементи інтегрувалися у польську культуру й літературу. Ягелони використовували і «руську» мову, зокрема у листуванні. Цей осередок характеризується вражаючим патріотизмом українців. Павло Русин теж потрапив сюди і швидко став одним із його лідерів.
1506 р. Русин закінчує Краківський університет, отримавши ступінь магістра вільних мистецтв — однієї з найпопулярніших на той час спеціальностей. 1507 р. Павло Русин розпочинає викладацьку діяльність як доцент extraneus. 1508 р. він обіймає посаду «колеги молодшого». На цей час припадає утвердження його як поета. Він написав понад 200 віршів. Найвідоміший твір — елегія, присвячена професору Академії, королівському лікарю Войцеху із Шамотул, який тоді помер. Павло Кросненський усіляко підкреслював своє руське походження, називає себе русином. Він підписувався Paulus Ruthenus. Серед його учнів — відомі поети слов’янського світу Ян із Висліці, Ян Дантишек, Ян Панноній, Севастян Маді, а також (увага!) Миколай Коперник.
Коли влітку 1508 у Кракові почалася епідемія, Павло Русин вирушив до Угорщини. За допомогою свого учня і приятеля Севастяна Маді влаштувався на посаду вчителя. З початку і до літа 1509 р. жив у Відні. Тут активно співпрацював із видавцями. З 1511 р. повертається до Кракова і знову викладає в університеті античну літературу. 1513 р. Павло Русин став одним із керівників цього навчального закладу. Фактично більша частина життя і творчості Павла Русина пов’язані з цією установою.
1509 р. у Відні побачила світ збірка Павла Русина «Пісні Павла Русина з Кросна», написана латинською мовою. Вірш «Ода Павла Русина з Кросна до Аполлона» свідчить про те, що книга вийшла на кошти угорського мецената і можновладця Гавриїла Перенея. У книжці понад 4000 віршованих рядків, які написані сапфічним, алкеєвим, фалеховим, асклепіадовим, архілоховим віршами, зі старогрецької поезії перенесеними на український грунт. Павло Русин засвідчив авторське розуміння поезії як синтезу глибокої асоціативності й підтексту. Він писав, що «суть всіх творів... глибоко десь по-мистецьки скрита», «суть поезія досконало вміло скриває». В «Елігії для Яна з Вислиці» він фактично першим у Європі сказав про необхідність творити високу поетичну культуру. Його вірші є глибоко автобіографічними, сповненими ностальгічних мотивів, ліричних медитацій. Він із сумом пише про далеку вітчизну — Лемківщину:
Завжди я прагнув побачить
тебе, дорогу свою матір;
Завжди про долю вдень
і вночі турбувавсь;
Зараз спішу, годувальнице мила,
до тебе вернутись;
Довго не бачив тебе,
о найдорожча моя!
Українець Павло Русин є представником загальноєвропейської ренесансної інтелігенції. Він належить до так званої Республіки гуманістів — наднаціонального феномену, який репрезентує своєрідний культурний європейський союз доби Ренесансу. Павло Русин одним із перших у Європі виявив захоплення справжньою наукою, адже вона таїть «світлий образ правди святої». Місією науки він вважав служіння правді, справедливості, істині. Павло Русин захоплено і з пієтетом звеличував людську особистість, виявляючи віру в те, що людина здатна завдяки собі, своєму характеру і силі волі, будучи доброчесною, доблесною, дорівнятися до Бога, а також отримати земне безсмертя. Він поезію ставив вище філософії, по суті будучи адептом неоплатонівської ідеї близькості поета до пророка.
Павло Русин знову залишив Краків восени 1517 р. через новий спалах епідемії. Помер він у Старому Сончі в листопаді 1517 р., мандруючи до Угорщини. За іншими даними, помер 1517 р. на Лемківщині в Сяноці чи Санчі.
В. Литвинов запровадив поняття «католицької Русі». Це були представники «католицького віросповідання, які були національно свідомі, наполегливо ідентифікували себе українцями, декларували своє «руське» походження» (Україна в пошуках своєї ідентичності. ХVІ — початок ХVІІ століття. Історико-філософський нарис. — К., 2008. — С. 350). Павло Русин — Paulus Ruthenus Crosnensis — видатний представник європейського Гуманізму і Відродження. Він народився і виріс в Україні, але працював у Європі, аби засвідчити включеність Вітчизни до Європейського союзу доби Ренесансу.
