Видавництво «Родовід» висунуло на здобуття Шевченківської премії мистецтвознавчу розвідку «Образний світ Георгія Нарбута і творення українського бренду» Мирослави Мудрак. Мистецтвознавець народилась у м. Клівленді (штат Огайо, США), закінчила Колумбійський і Техаський університети, нині – професор кафедри історії мистецтв Огайського університету. Відома своїми студіями мистецтва Центрально-Східної Європи, України й Росії, зокрема, працями: «Сучасне мистецтво з України: Виставки полотен, рисунків, скульптури», «Нове покоління і художній модернізм в Україні», «Понад кордонами: Модерна українська книжкова графіка 1914-1945», «Борис Косарев: Харківський модернізм, 1915-1931», «Інсценізація українського авангарду 1910-1920-х років» та ін.
Книга-альбом «Образний світ Георгія Nарбута і творення українського бренду», номінованої на Національну премію України імені Тараса Шевченка за напрямком «Літературознавство і мистецтвознавство», одна з останніх робіт Мирослави Мудрак. Видавництво «Родовід» випустило це науково-популярне дослідження одразу трьома мовами: українською (переклад Ярослава Стріхи), англійською і французькою.
Політурка. Ескіз банкноти номіналом 10 гривень, аверс і реверс, 1918 рік.
Георгій Іванович Нарбут – найвизначніший український графік минулого століття прожив доволі коротке життя. З’явившись на світ у селі Нарбутівка 1886 року, яке за часів Російської імперії належало до Глухівського повіту Чернігівської області, в сім’ї старовинного, але збіднілого литовського шляхетського роду, свій життєвий шлях скінчив у Києві, 1920 року, внаслідок інфекційного захворювання на тиф. За свої неповні 34 роки Георгію Нарбуту вдалось заснувати цілу школу у галузі графіки й ілюстрування книжок, відомої такими його послідовниками як Марко Кирнарський, Лесь Лозовський, Леонід Хижинський, Іван Мозалевський, Роберт Лісовський, Антін Середа, Охрім Судомора та інші. Іншим його досягненням у період Центральної Ради, Гетьманату й Директорії стало заснування і функціонування Української Державної Академії Мистецтв – спеціалізованого навчального закладу, основне призначення якого полягало у збереженні автентичної спадщини східнослов’янського народу і створення модерної української культури. Вже будучи професором графіки, а згодом ректором Академії, Георгій Нарбут брав участь у важливих для новоствореної країни проєктах – виготовленні національної валюти, поштових марок, цінних паперів, листівок, а ще Державного Герба і Печатки Української держави.
Автопортрет зі св.Георгієм, 1917 рік. Ілюстрації до твору «Енеїда», 1919 рік
Багатоілюстроване видання складається з дванадцяти розділів, у назві яких постійно зустрічається термін, що широко застосовується у рекламі і маркетингу. «Бренд», як знак розпізнавання, досліджується автором через призму ідентифікації України в графічних образах, талановито створених Георгієм Нарбутом за досить короткий проміжок часу.
Вже з першого розділу Мудрак вводить читача в мистецький світ Петербурга на початку минулого століття, де опинився Георгій Нарбут після закінчення навчання у Глухівській чоловічій гімназії. Захоплення з самого дитинства ілюстраціями до казок, створених майстерною рукою Івана Білібіна, спонукали двадцятилітнього сільського хлопця шукати долі в далеких краях, насамперед в царині художньої справи, яка з неймовірною силою до себе притягувала.
Георгій Нарбут. Фото 1918 року. Літери ГГ. Аркуш «Української абетки», 1917 рік
Саме навчання в Івана Білібіна – визнаного на той час майстра книжкової графіки і Мстислава Добужинського – маститого живописця, офортиста й ілюстратора, на думку Мирослави Мудрак, мало колосальний вплив на формування Георгія Нарбута як самобутнього мистця.
Він, як і більшість художників-початківців, з якими доводилося спілкуватися, вирішує продовжити освіту за кордоном. Основним мотивом цього кроку, на який вказує дослідниця, було прагнення вийти за рамки академічного викладання художнього ремесла в тій же Імператорській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі та бажання познайомитися з новими трендами епохи.
Нарбут їде навчатися до Німеччини, яка, так само як і тогочасна Франція, славилася плеядою оригінальних художників, котрі зробили вагомий внесок у розвиток світового образотворчого мистецтва. Він відвідує у Мюнхені приватні школи Антона Ажбе, у якого, до речі, навчались видатні маляри минулого Олександр Мурашко, Ігор Грабар, Іван Труш та Василь Кандінський, та Шимона Голлоші – яскравого представника угорського реалізму та натуралізму. І якщо у першого Нарбут опановував передачу форми на папері однією лінією, то в іншого глибину й об’єм у гравюрі за рахунок тональних контрастів.
Обкладинка часопису «Сонце праці», 1919 рік. Проєкт марки номіналом 10 шагів, 1918 рік
Повернувшись після року плідного навчання у Баварії до північної столиці Російської імперії, Георгій Нарбут поповнив товариство художників, які гуртувалися навколо мистецького об’єднання «Світ мистецтва». Саме там у колі літераторів і мистців продукувались нові ідеї, характерні для срібної доби російської культури. Автор книги-альбому «Образний світ Георгія Nарбута і творення українського бренду» робить акцент на тому, що після навчання за кордоном творчість графіка стала більш медитативною і філософською, він почав тяжіти до минувшини, намагаючись надати йому нового значення у візуальних образах. Згодом до нього прийде й усвідомлення своїх національних витоків. Повертаючись час від часу до свого родинного маєтку у Глухові, він все більше починає цікавитися генеалогією, гербами і геральдикою старовинних козацьких родів, якими завжди пишалась Чернігово-Сіверська земля. У передреволюційні роки Нарбут створює ескізи обкладинок двох унікальних за змістом видань – «Малороссийского гербовника» і «Гербы гетманов Малороссии», тим самим героїзуючи історичне минуле українського народу, його рушійну силу – Козаччину.
Проєкт марки номіналом 30 шагів, 1918 рік. Проєкт марки номіналом 40 шагів, 1918 рік
Іншою віхою в його шуканні індивідуального мистецького вираження стала книжкова графіка. Спираючись на традиції віденської школи фантастичного реалізму, що задавала моду у Центральній і Східній Європі Нарбут привніс у книжкове оформлення елементи народного мистецтва, широко представленого в ткацтві, кераміці, вишивці. Представлені у рецензованому виданні обкладинка і кілька ілюстрацій до «Української абетки», палітурка часопису «Народня справа», створені Георгієм Нарбутом 1917 і 1918 роках, художнє оформлення тодішньої періодики його учнем Антоном Середою, послідовниками Охрімом Судоморою і Павлом Ковжуном дають повне уявлення, як зароджувався модерністський стиль в українському книговиданні.
Титульна сторінка видання «Старинная архитектура Галиции», 1915 рік. Обкладинка «Українська абетка», 1917 рік
А тим часом соціальний конфлікт все більше охоплював імперію, що вилилося в державний переворот, організований партією більшовиків. Георгій Нарбут повертається в Україну й активно включається в громадське життя Києва. Всіма фібрами душі він сприйняв українську революцію, намагаючись долучитися до процесів державотворення. Першою ластівкою у цій святій справі стало відкриття після проголошення Центральною Радою незалежності України Української Державної Академії Мистецтв, в якій Нарбут обійняв посаду професора графіки. Мирослава Мудрак вмістила в книзі-альбому надзвичайно рідкісну світлину, на якій зображено засновників Академії. Крім Георгія Нарбута, фотограф зафіксував Абрама Маневича, Олександра Мурашка, Федіра Кричевського, Михайла Грушевського, Івана Стешенка, Миколу Бурачека, Василя Кричевського, Михайла Бойчука. Фото датоване 22 листопада (5 грудня) 1917 року. Кожному з присутніх у той важливий у всіх відношеннях день доля відміряла певний проміжок часу, який потрібно було ще прожити зі здобутками і втратами, з невимовною радістю і глибоким сумом. На жаль, для головного персонажа розповіді жити і творити лишалось тільки три роки…
Фронтиспис видання «Малороссийский гербовник», 1914 рік. Фронтиспис часопису «Мистецтво», 1919 рік
Георгій Нарбут вважається одним із батьків національної валюти. За дорученням українського уряду художник розробив дизайн тринадцяти з двадцяти п’яти банкнот, випущених у 1917-1920 роках. На грошових знаках присутня естетика козацького бароко, в якій графік просто кохався в останній період своєї творчості, а ще необхідна атрибутика – тризуб, як герб Володимира Великого, князя Київської Русі, хрест і лук, запозичені з древнього герба Києва. Трохи пізніше, коли художник працюватиме над новим ескізом купюри у 100 гривень він зобразить два алегоричних образи – жінку зі снопом пшениці й серпом та чоловіка із плугом з широким лезом. «…національна валюта була не лише практичним ринковим і комерційним інструментом, а й безпосередньо проєктувала емоційні, матеріальні й культурні цінності нації», саме до такого висновку приходить Мирослава Мудрак, розглядаючи ескізи банкнот, майстерно виготовлених Георгієм Нарбутом й іншими українськими художниками-графіками.
***
Все сказане вище повною мірою стосується і перших українських марок, до створення яких долучився і Георгій Нарбут. Можна погодитись з автором розвідки, коли вона стверджує, що Нарбут завжди дивися в майбутнє і минуле водночас. Приміром, на марці номіналом 40 шагів він зобразив гетьмана Петра Дорошенка, на марці вартістю 30 шагів портрет жінки, погляд якої ніби звернутий назад у античність, притаманний мистцю в багатьох його роботах.
Сьогодні складно уявити, що творилося в душі у Нарбута, які думки роїлися в голові, коли він став свідком остаточного захоплення більшовиками влади у Києві і фактичного краху української державності. Всі життєві плани одномоментно завалилися і настали жорстокі реалії. Тепер він змушений малювати не козака з мушкетом, а робітника з молотом, не тризуб, а п’ятикутну зірку. Змінилися не лише символи, а також й ідеологія, яка диктує митцю шукати нове візуальне вирішення. Цей процес Мудрак називає брендуванням ідеології, що, до речі, передбачала приховану асиміляцію/колонізацію корінного населення. Ось чому в книзі-альбомі «Образний світ Георгія Nарбута і творення українського бренду» обкладинки часописів, над ескізами яких в 1919 році працював художник, рясніють російськими словами і комуністичними символами. Парадоксальна річ, але всі вони виконані на високому художньому рівні і являють собою мистецьку цінність. Так само вартісні палітурки журналу «Мистецтво», що побачили світ того ж року і де художник-ілюстратор намагається поєднати нову ідеологію з народними мистецькими традиціями.
Мирослав Мудрак своєю мистецькою розвідкою намагалась вирішите для себе три принципових завдання: перше – контекстуалізувати появу українського бренду на початку минулого століття, друге – пояснити, за яких умов він вижив, третє – проаналізувати і розібратися в його привабливості для зовнішнього світу. Звичайно, цієї мети неможливо було б досягти, не розглянувши колосальний внесок у брендування України блискучого мистця Георгія Нарбута. Справді він належав двом світам і двом культурам, антагоністично протилежним за своєю суттю та змістом. Проте перевагу він надавав все ж таки останній, тій, яка ніколи не існувала у відриві від західної цивілізації, усвідомлювала себе з нею єдиним цілим. Літера «N», присутня в написанні прізвища художника, є наочним підтвердженням його творчих устремлінь і життєвих пріоритетів, своєрідним орієнтиром для прийдешніх поколінь українців.
