Режисером виступив британець Денні Бойл («На голці», «28 днів по тому», «Мільйонер із нетрів»), сценаристом — Аарон Соркін, удостоєний премій «Золотий глобус», BAFTA і «Оскар» за іншу довколакомп’ютерну драму «Соціальна мережа» (2010).
Історію складають три ключові презентації творінь Джобса: комп’ютерів Apple II (1984), «чорного куба» NeXT (1988) і нарешті iMac — прозорої брили пластику й мікросхем, котра всіх так зачарувала 1998-го.
Найгостріші драматургічні подразники — стосунки Джобса (Майкл Фассбендер) та Крісанн (Кетрін Уотерстон), матері своєї доньки Лізи, а також, власне, з донькою (Перла Хейні-Джардін, Ріплі Собо, Макензі Мосс — у різному віці), яку він спочатку не хоче визнавати, а потім намагається контролювати, утримуючись, утім, від справжньої близькості. Наскрізні лінії протистоянь — із терплячою помічницею та конфіденткою Джоанною (Кейт Уїнслет), гендиректором Apple (1983—1993) Джоном Скаллі (Джефф Деніелс), співробітником команди розробників Енді Херцфельдом (Майкл Сталберг), співзасновником Apple Стівом Возняком (Сет Роген), якого Джобс напівлюблячи, напівіронізуючи називає «людиною дощу» (натяк на однойменний фільм, у якому Дастін Хоффман переконливо зіграв аутиста).
Усі ці порохові доріжки спалахують коли треба, з потрібною температурою і яскравістю; Соркін майстерно вписує конфлікти в кожний поворот сюжету, відповідно, діалоги тут не менш захопливі, ніж добряча перестрілка у Тарантіно. Актори з таким ігровим навантаженням вправляються гідно, особливо Фассбендер, який у кожному з трьох епізодів трансформується зовнішньо, водночас лишаючи незмінним психологічне осердя свого персонажа — жорсткого, навіть жорстокого корпоративного самурая, але й харизматика, відданого своєму покликанню й інколи не чужого певної емпатії.
Натомість візуальний бік доволі банальний: кліповий монтаж, рясні флешбеки, хромово-скляне, позбавлене напівтонів і таємниць, середовище, сентиментальний фінал — кращі дні Бойла давно позаду. Якби не сценарист, ми мали б зроблений без натхнення типовий офісний фільм.
Не важливо, яким був реальний Джобс. Ми йшли в зал за гарною, тобто художньо правдивою історією — і ми її отримали від Соркіна, який на своїй справі знається аж ніяк не гірше, ніж Возняк і його нестерпний компаньйон зналися на комп’ютерах.
