За традицією, новий — 89-й театральний сезон ми починаємо нашою візитівкою — виставою «В плену страстей» за п’єсою Лесі Українки «Камінний господар». Цього разу в ролі Дон Жуана на сцену вперше вийде молодий актор Євген Авдєєнко. Головний моральний, творчий, естетичний критерій нашого театру також залишається незмінним. Слова Миколи Васильовича Гоголя про те, що театр це «кафедра, з якою багато можна сказати світові добра» стали нашим девізом, епіграфом до всього, що ми робимо.
Мені здається, що сьогодні, за нашого непростого часу, театр повинен, перш за все, консолідувати людей, емоційно заряджати їх добром, світлом. Знаєте, у нас є вистава, що йде в репертуарі понад сорок років, — «Насмешливое мое счастье» за листами Чехова. В одному з мікроепізодів Чехов озвучує свій заповіт і говорить, звертаючись до сестри: «Допомагай бідним. Бережи матір. Живіть мирно. Антон Чехов». Дивовижно, як чуйно сприймає це сьогоднішній глядач. Вистава йде десятиріччями, а в останні два рази, цього літа, В’ячеслав Езепов, який виконує роль Чехова, сказав: «Живіть мирно», — і зала вибухнула оплесками.
Останні два роки наш театр часто звертався до класики. Ми поставили Реньяра, Мольєра, Тургенєва (його «Нахлебника» уперше було реалізовано на українській сцені), на повен голос звучить з нашої сцени слово Тараса Григоровича Шевченка у виставі «Везде один...» Сьогодні він викликає дуже гострий, гарячий відгук глядача. Останньою прем’єрою минулого сезону стала вистава «Джульетта и Ромео», і ми пишаємося тим, що з нашої сцени зазвучало і шекспірівське слово.
Цього сезону ми почнемо роботу відразу над декількома виставами. Перша прем’єра — п’єса грецького драматурга Дімітріса Псафаса «Требуется лжец». Це комедія про депутатську діяльність. Про відповідальність депутата, його чесність. Думаю, що сьогодні ця проблема є досить актуальною. Молодий режисер Дмитро Морозов репетирує п’єсу одного з найбільш запитаних сучасних драматургів Надії Птушкіної «Ненормальна».
Ми почали працювати над однією з найкращих, найзагадковіших і найталановитіших п’єс відомого російського драматурга Олексія Арбузова «В этом милом старом доме». У цій виставі будуть зайняті корифеї нашого театру — Валерія Заклунна, Юрій Мажуга. Актори середнього покоління — Тетяна Назарова, Дмитро Савченко, Ганна Артеменко і молодь. Нам здається, ця вистава також увійде до русла гоголівської формули, про яку я сказав вище.
І, звичайно ж, у грядущому сезоні ми знову звернемося до класики. Цього року минає 200 років з дня народження Михайла Лермонтова, і ми не полишаємо надії, розпочати роботу над його «Маскарадом». А режисер Ірина Барковська починає роботу над кращою п’єсою Генріка Ібсена «Нора».
Наш театр носить ім’я Лесі Українки завдяки виставі «Камінний господар», поставленому Костянтином Павловичем Хохловим 1938 року. Практично, він відкрив сценічний шлях цій п’єсі. Але нам здається важливим звернутися до ще одного великого твору української драматургії — «Украдене щастя» Івана Франка. П’єса шекспірівського масштабу. Вочевидь, гратимемо її українською мовою, і для постановки плануємо скооперуватися з франківцями. Досвід такий — спільної роботи у нас уже був: у виставі «Везде один...» від імені Шевченка грає один із кращих артистів Театру імені І. Франка Петро Панчук. Вийде скооперуватися знову — чудово, не вийде — ставитимемо своїми силами.
Творчі завдання, що стоять перед нашим колективом цього сезону, досить серйозні. Потрібно працювати краще, ефективніше, якісніше. Це потребує абсолютно іншої підготовки актора до кожної репетиції, до кожної вистави, постійного оновлення акторської техніки. Адже театр не стоїть на місці, як і саме життя. Ось цій — внутрішній роботі ми приділяємо чималу увагу. Рівень професіоналізму — дуже серйозна річ. Театр повинен чітко відчувати дух часу. Те, що сьогодні ми стоїмо на порозі підписання ратифікації угоди з ЄС, рухаємося до Європи, також ставить перед усіма нами досить серйозні професійні завдання. Йти до Європи і працювати розхлябано не можна. Тому, мені здається, підписання має активізувати кожного працівника театру — актора, працівника творчо-виробничих цехів. Європа живе згідно з законом: up or out. Ти або рухаєшся вгору професійними сходами, або залишаєшся не в справі. Вочевидь, наші люди цей закон ще не до кінця засвоїли, і варто робити особливий акцент на якості роботи, інтенсивності праці кожного працівника театру.
Окрім того, ми, безперечно, враховуємо складність часу, в який ми живемо. Тому, міру добродійності, яка існувала в театрі і раніше, буде продовжено в новому сезоні. Ми зіграємо виставу для добродійного фонду військового шпиталю в Києві і фірми «Петро Великий». Думаємо, як допомогти мешканцям південного сходу. І, можливо, наші маленькі вистави відправляться туди з гастролями. Наприклад, прем’єра минулого сезону — вистава про Клавдію Шульженко.
Попри всі існуючі складнощі, театр планує відправитися на гастролі до Болгарії з камерною виставою «Edith Piaf: жизнь в розовом свете». За ініціативою міністра культури Євгена Миколайовича Нищука в листопаді виставу «Везде один...» побачать глядачі Львова і Харкова. Нам здається, це дуже важливі гастролі. Дуже хотілося б, щоб слово Шевченкове завдяки нашій виставі зазвучало по всій Україні.
На закінчення хочу сказати: головне питання в будь-якій справі — у країні, у театрі, у виставі — це питання команди. Немає команди — не буде справи. У театрі це особливо важливо, бо вистава — це ансамбль. Ансамбль людей, які з’єднуються разом, які можуть і хочуть щось зробити. Мені здається, в нашому театрі ця команда, цей фундамент — є. У найрізноманітніших службах і цехах. У всіх поколіннях!
