В українській дискографії є альбоми, які стали своєрідними артефактами, «лакмусовими папірцями» часу. В нашій країні рок-сцена стала масово-популярною у другій половині 80-х. Особливо після тріумфальної ходи, а точніше — концертів «Червоної рути». На Олімпі глядацьких симпатій опинилися Віка Врадій, гурти «Брати Гадюкіни», «В.В.», «Зимовий сад» та інші. Епохальний час суспільних змін на хвилі національного відродження не міг не дати Україні нових героїв та революційних альбомів-символів змін, які згодом стали класикою жанру.
ТОТАЛЬНИЙ СТЬОБ, АБО ЕСТЕТИКА «АНТИГЕРОЇВ»
Якось потрапила до рук касета «Братів Гадюкіних» з першим альбомом «Всьо чотко». Це був 1989 рік — в країні розпочиналася «гадюкіноманія», а їхній альбом являв собою портрет епохи змін крізь призму неповторного гумору й сарказму.Саме тому «Всьо чотко» — у категорії «класика жанру».
Станом на 1988 рік однією з найпопулярніших була пісня «В.В.» під назвою «Танці». Одноіменний касетний альбом у 1989-му видала київська студія «Фонограф». Касета вже містила головні «вевешні» хіти: «Політ-рок», «Гей, любо», «Були деньки», «Товариш майор», «Полонина», «Махатма». У 1991-му на диску вийшов альбом «Або-або», записаний на фестивалі у Франції на побутову касету, він містив ще одну порцію вічнозелених хітів — «Зв’язок», «Червоні коні», «Я підійду», «Веселковий твіст». Там було все, чим «В.В.» славиться дотепер: драйв, експресія та свіжі ідеї. Звісно, що у неконтрольований спосіб ті записи активно поширювалися країною, і розпочалася справжня «вевеманія». Але, зважаючи на те, що ранні альбоми «В.В.» мали незадовільну якість запису, вигляд еталонної роботи гурту має альбом 1997-го року «Музіка» з безперечними хітами «Весна», «Музіка», «Гармонія», «Глибина», «Горіла сосна» та інші.
Був час, коли «Гадюкіних» сприймали як відповідь Львова на панківську експансію «В.В.». Музично «Гадюкіни» являли собою надзвичайну суміш блюзу, року і гуцульського фольку. Але якщо Олег Скрипка експлуатував суржик київських передмість і виглядав як типовий люмпен-розбишака, то Сергій Кузьмінський випромінював образ такого собі поміркованого «рогуля». Обидва вивели на сцену «антигероя», а насправді — хлопця з народу, який є не поганим і не хорошим, а таким як є — самим собою. Обидва перетворили вуличний сленг і брутальність на естетику тотального стьобу, чим і відрізнявся андеґраунд — літературний і музичний — тієї бурхливої епохи.
Згадаємо нашу автентичну «панк-королеву» Віку Врадій, яка отримала у 1988-му Гран-прі міжнародного фестивалю «Міс-Рок», легалізувала на сцені образ петеушниці, а співпраця з басистом і аранжувальником Володимиром Бебешком призвела до появи її трьох студійних альбомів. Утім, найбільш знаковим слід вважати дебютний реліз «По цимбалах». Адже головні його хіти — це «Тинди-ринди», «Український рок-н-рол», «Шахтарське бугі», «Не треба, Стьопа», «Мамо, але я дурна», «Ганьба».
КУЛЬТУРНИЙ ШОК, «БІЛА ВОРОНА» І УКРАЇНСЬКА ЕКЗОТИКА
Інші культові герої рок-андеграунду 80-х — початку х — київська група «Колезький асесор», яка залишила по собі сукупний химерно-фантастичний образ. У цієї групи незвичайним було усе — від вигадливих звукових конструкцій і текстового хуліганства — до чудернацьких лахів, почерпнутих із різних епох. Незмінно вони викликали шквал абсолютно протилежних емоцій: фронтмену і вокалісту Василеві Гайденку вдавалося натискати на такі потаємні струни слухацьких душ, куди не могли дістатися інші «ловці душ від рок-н-ролу». Від початку, тобто з середини 80-х, «асесори» йшли в авангарді альтернативної течії і завжди виглядали «білою вороною» на тлі колег , викликаючи у публіки культурний шок. Експериментальні опуси Гайденка звучали у межах від сюрреалістичного арт-року до пост-панківської психоделії. З точки зору музично-образного мислення та зосередження новацій, «асесори» не знали собі рівних. «Крепдешин машин», «Цар звірів — бидло», «Друга симфонія», «Військова музика», «Фея у блакитному», «Немає концепції» та інші знакові речі можна знайти у збірці «Колезький асесор», виданій незалежним лейблом «М. Гоголь» у 2001-му.
Нині Василь Гайденко пише музику для театральних вистав, але для прихильників гурт залишається яскравим зразком київського рок-андеграунду 80-х. Серед команд «пошукового крила» помітний слід лишив «Біокорд». Це інструментально-гітарна музика з елементами психоделії найвищої якості. Генератор ідей — дипломований архітектор Микола Биков з абсолютно нестандартним композиторським мисленням. Активний період творчості — перша половина х, коли світ побачили у «самопальний» спосіб вироблені чотири інструментальні альбоми, та один — розкішно виданий «Караваном CD» у 1995-му альбом «Високі Небеса». Саме цей альбом можна вважати еталонним у дискографії гурту, оскільки він є найбільш досконалим і виваженим. «Хмари», «ДДД», «Сутінки», «Хвиля за хвилею», «Агресія», «Дистанція», «Високе небо» — ось класичні композиції гурту, які цілком актуально звучать і сьогодні. Цікаво, що численні радіостанції до цього часу активно використовують музику «Біокорду» в якості аудіозаставок до різноманітних передач, адже атмосферно-настроєві медитативні композиції Миколи Бикова якнайкраще до цього пасують. До речі, у складі групи були музиканти екстра-класу — віртуозний скрипаль Сергій Охрімчук та барабанщик Стас Іванов, які й нині плідно працюють у різних проектах.
Яскравою індивідуальністю на ниві електронних експериментів запам’яталася «Фоа-Хока» — чернігівсько-київський проект. Це такий собі екзотичний фрукт, щось на зразок фейхоа, водночас — найбільш екзотичний фрукт української незалежної сцени. Дмитро Куровський, Іван Москаленко та Владислав Діхтяренко використовували ритмічні, шумові та мелодійні «лупи» у поєднанні з живими інструментами та мелодекламацією. Було усього потроху: жменька психоделіки, техно, фольку плюс мелодекламації. Два альбоми — «Музика без Хазяїна» та «Не-відомість» вийшли на початку х у Польщі на відомому лейблі «Кока-рекордз». Характерним для «Фоа-Хоки» є також вітчизняний реліз 2002 року під назвою «Індпошив». Цей диск, по-суті, є нігілістично-стьобовим реквіємом за споживацьким суспільством. Якщо існує у мистецтві естетика абсурду, то якраз «Фоа-Хока» — яскравий зразок цієї естетики на сучасній рок-сцені.
ЛІТЕРАТУРНО-ЗААНГАЖОВАНИЙ РОК ДЛЯ РОЗУМНИХ
Із веселих башлабайських капусників виросла найбільш літературно-заангажована й мобільна формація «Мертвий Півень» зі Львова. Роман Чайка , Михайло Барбара і компанія мають чималу дискографію, але найбільшу концентрацію «перлин» містить альбом 98-го року «Шабадабада». Саме цей реліз найповніше являє слухачеві строкату та іронічну «півнівську» естетику. Згадаймо «Поцілунок», «Гобелен», «Холодно», «Бютіфул Карпати», «Літо буде»... Як ніхто інший, «півні» популяризували творчість поетичного угрупування «БУ-БА-БУ,» — Андруховича, Неборака, Ірванця. Вони завжди були таким собі живим містком поміж рок-тусовкою та літературною богемою. Блискучі спільні роботи «півнів» із Віктором Морозовим в альбомі «Афродізіаки» та з Юрієм Андруховичем в альбомах «Пісні для Мертвого Півня» та «Кримінальні сонети» закріпили за групою репутацію найбільш літературно заангажованої компанії.
Із вишуканим поетичним словом завжди «водили дружбу» Тарас Чубай і «Плач Єремії». Велика частка пісень «плачів» була інспірована поетичною спадщиною батька Тараса — дисидента-шістдесятника Григорія Чубая, а також — поезіями Костя Москальця. У 1998-му побачила світ збірка «Добре». Це компіляція з трьох попередніх альбомів «Най буде все як є», «Двері, котрі насправді Є» та «Хата моя». Усі 15 треків — це і є золотий фонд гурту, який сміливо можна зарахувати до національної рок-скарбниці. «Вона», «Грифон», «Коридор», «Світло і сповідь», «Срібне поле», «Коли до губ твоїх», «Каламутна вода» і багато інших є яскравими зразками рок-мейнстриму. Усі шанси потрапити до віртуального пантеону мають три сольних проекти Чубая: «Наше Різдво», «Наш Івасюк» та «Наші партизани». Як ніхто інший, Тарас Чубай запропонував фантастичні інтерпретації народного і авторського матеріалу. І ці диски були хітами продажів в Україні.
До інтелектуального крила літературно-заангажованих гуртів можна додати «Королівських зайців» зі Львова, еталонним для яких є диск «Казки королівства А-Мазох», у якому вокалістка Леся Герасимчук чудово втілила поезії Лесі Українки, Ліни Костенко, Павла Тичини і Беранже у жанрі, який сама Леся визначила як «альтернативний романс». Ще один безсумнівний еталон якості — альбом «Жовта кульбаба» від гурту «Сестри Тельнюк «, які успішно працюють у складній стилістиці «нью-ейдж», і роблять це надзвичайно тонко і якісно. Вони завжди працювали з поезіями батька — Станіслава Тельнюка, з поезіями Стуса, Івана Козаченка. «Жовта кульбаба» — це перший реліз, де вони познайомили публіку з власними — і якими! — пісенними шедеврами. Це — інтелектуальний рок із жіночим обличчям для духовно зрілих людей.
Постійно діючим егрегором плинності традицій на естраді, особистим другом і партнером дуже багатьох музикантів із різних поколінь був і залишається Віктор Морозов (львівський співак, музикант, літератор, перекладач. Колись — лідер ансамблю «Арніка», керівник театру «Не журись»). Гурт «Четвертий кут» був створений на початку х. Грали комфортну музику душевного спокою на межі стилів нью-ейдж і романсу. Другий альбом Морозова й «Кута» повністю складався з пісень літератора і барда Костя Москальця. Особливий шарм є в піснях Москальця — незатертість тем, оригінальність метафоричного ряду, ексклюзив у всьому. Творчий альянс «Морозов-Москалець» знайшов нещодавно своє продовження у вигляді розкішного альбому «Армія Світла».
ХТО ВИ, РОК-ПОЕТИ?
Серед груп, орієнтованих на власну авторську поезію, впливовими були «Небесна копалина», «Рутенія», «Вася-Клаб», «Мандри» і «Вій». Самобутні треки лідер-вокаліста і гітариста «Небесної копалини» Юрія Польченка зосереджені якраз не у першому релізі, як це зазвичай буває, а в останньому — «Сплять янголи». «Час іде крізь нас», «Чекай», «Сплять янголи», «Моя люба», «Злітай», «Срібний день» — ці пісні зібрали навколо групи прихильників інтелектуального дискурсу в поезії. «Сплять янголи» був найкращим, але, на жаль, останнім релізом київської формації «Небесна Копалина». Урбаністичний фольклор несамовито-талановитого поета-актора-співака Василя Гончарського втілено у трьох студійних альбомах його групи «Вася Клаб». Уже певною мірою хрестоматійним є перший диск групи «Хіпан». Для прихильників творчості Василя і компанії — це класика чистої води. «Не пускай дівча гуляти», «Чорна гора», «Дон Хуан», «Шіді-Ріді», «Хей, Джо» та інші пісні вже давно пішли «гуляти у народ».
Перший диск «Мандрів» «Романсеро про ніжну королеву» так само залишається своєрідним Еверестом для Сергія (Фоми) Фоменка і компанії, де на повну силу він розкривається як поет-романтик і як стиліст суто народного мелосу, вдало пристосованого до сучасних потреб урбанізованого слухача. Такі пісні, як «Дочка мельника», «Ряба кобила», «Картата сорочка», «Старий шинок», «Човен», «Різдвяна ніч» сьогодні сприймаються як цілком хрестоматійні для свого жанру.
Як нетривіальний поет київського студентського андеграунду 80-х постає сьогодні Анатолій Сухий у альбомі «Десять років по тому», який частково підсумовує діяльність гурту «Рутенія». «Рожеве місто», «Круки», «Політ під крилом кондора», «Колискова», «Ніч пурпурових вогнів» та інші — це унікальні зразки поезії студентського спротиву початку х. Лідера гурту «Вій» Дмитра Доброго Вечора вирізняють серед інших поетів глибоко-містичне світобачення та своєрідна харизма. Щодо «Вія» — гурт вже давно посів достойне місце в українському «Рок-пантеоні». Взірцевим з точки зору високої концентрації ідей і образів залишається альбом «Чорна рілля», який вже кілька разів успішно перевидавався. Фундаментальні речі — «Політ коршака», «Змія», «Очі відьми», «Різдвяна балада», «Туман», «Між небом та землею».
Іншого крою поет-нонконформіст Андрій Кузьменко збагатив вітчизняну рок-сцену цілим арсеналом поетичних знахідок, які знаходимо переважно в ранніх альбомах гурту «Скрябін» — «Мова риб», «Казки», «Птахи», «Хробак». Лукавий адепт галицького сленгу, Кузьма збагатив скарбницю рок-поезії сотнями колоритних «перлів». Два десятки альбомів за 19 років існування гурту — результат реактивної роботи Кузьми і компанії. Враховуючи довгу, складну й заплутану еволюцію «Скрябіна», варто визначити еталонним ювілейний — на честь 15-річчя — альбом під назвою «Альбом», виданий «Лавіною» у 2004-му.
Окремо, справжньою брилою бовваніє в історії українського року готик-фолк-індастріел група на ймення «Кому Вниз». Знаменитий хіт на поезію Шевченка «Суботів» Андрій Середа написав і подарував батькові на день народження ще у 1983-му. Від першого виконання «Суботова» на «Червоній Руті-89» увесь час цю пісню-гімн люди зустрічали, підіймаючись з місць. Узагалі «Кому Вниз» мають найвищу концентрацію духовної міці, самобутності й новаторства в усьому, що роблять як музиканти, поети і аранжувальники. До цього часу вони займають особливу нішу ідейних нон-конформістів, де ніхто не зміг втриматися так довго. Вони ніколи не пристосовувалися до існуючої у шоу-бізнесі системи координат, а завжди рухалися власним маршрутом. Їхня «класика і еталон» — альбом «In Kastus» 1996-го року.
ЕТНО-РОКОВИЙ ДИСКУРС
Років вісім чи десять тому в Україні виник і динамічно розвивається новий музичний напрямок, що його можна умовно окреслити як «етно-ф’южн». Адепти стилю і батьки-засновники — «Гайдамаки», «Перкалаба», «Очеретяний Кіт» і «Бурдон», які, власне, максимально виразно й уособлюють головні досягнення того напрямку. У них є багато послідовників і прихильників, є чимало великих регулярних імпрез, що популяризують естетику етно-року. Щодо еталонних аудіо-релізів — їх є вже чимало, а їхня кількість і якість постійно зростають. За відомою логікою, «перший постріл — найгучніший», у «Гайдамаків» це, знову ж таки, був дебютний аудіореліз без назви, але з цілком стрункою концепцією тотального відновлення вічних, але майже загублених цінностей. Тоді їм вдалося привернути до себе увагу багатьох, і не лише в Україні. Сьогодні «Гайдамаки» — найбільш концертуюча в Європі українська команда. «Свят Вечір», «Карпатен-ска», «Полісся», «Біла-біла», «Жнива», «А вже років 200» — лише мала частка «гайдамацького» арсеналу, з яким вони успішно просуваються вдома і «за бугром». Ска-панківський різновид етно-дискурсу івано-франківської «Перкалаби» також представлений «першачком» під назвою «Гор-р-ри». «Перкалаба» також небезуспішно торує свій шлях у Європі, а вдома є незмінною окрасою безлічі етно-забав. В «Очеретяного Кота» шлях був значно довший. Спочатку «коти» грали вельми наворочену амбієнтно-психоделічну електроніку (диск «Манія»), потім виконували автентичні коломийки (диск «Коломийки») і нарешті видали супер-стильний альбом «Мандрівка у Косаківську». З усіх трьох виданих на-гора альбомів львівського «Бурдону», де концепція «ворлд-мюзік», тобто суміші етно-культур світу домінувала від початку, варто особливо відзначити останній — «Тайстра Чугайстра»...
Витоки усіх сучасних трендів і тенденцій, що постійно вирують в умовній площині нинішньої, модерної і дуже неоднозначної рок-культури початку XXI століття, так чи інакше можна знайти на дисках їхніх попередників — сяючих або згаслих зірок української рок-сцени 80-х—х. Щоправда, інколи спрацьовує ефект «дежа вю», а інколи новачки приємно дивують швидко засвоєними уроками, і дуже рідко дивують справжніми відкриттями і артефактами. Але про це — іншим разом.
