Рідко, але все ж таки трапляються в Києві вистави повнокровні, соковиті, живі, з могутнім енергетичним зарядом і продумано-точним режисерським посилом. Без сумнівів, до таких варто зарахувати і нову виставу Олексія Лісовця «Не все коту масленица» за п'єсою Олександра Островського. Хоча ця комедія в хрестоматіях, як правило, згадується під грифом «і інші твори», і сюжет її невитіюватий, але її текст нічим не поступається розтиражованим «Вовкам і вівцям» чи «Шаленим грошам».
Історія, на перший погляд, знайома: до бідної та миловидної дівчини Агнички (Анастасія Карпенко) сватаються відразу двоє женихів: багатий купець-самодур Ахов (Володимир Ільєнко) і його небіж, чесний і працьовитий Іполит (Олексій Тритенко), у якого всіх капіталів - дядькова обіцянка розплатитися за службу. Вдова Круглова (Ірина Мак), яка обожнює дочку - любителька випити та попліткувати - та ключниця Ахова Феона (Олеся Жураковська) - весь час розмірковують: як би й Агничку по любові одружити, і щоб грошей не минути...
За п'єсою «Не все коту масленица», як повчання недбайливим сучасникам і нащадкам, автор одружує Агничку з Іполитом, а старика-купця залишає з носом - мовляв, не в грошах щастя. Сьогодні такий «хеппі-енд» викликає сміх у глядачів, а Лісовцю якраз цього й треба. Режисер, винахідливо й точно, досить солодкаву історію переказує в ключі ексцентричної буфонади, акцентуючи саме її абсурдну наївність. Адже герої (всі як один) виявляються кращими й чеснішими, аніж глядачі могли б про них подумати. Наприклад, Круглова-мати зовсім не має наміру «торгувати» дочкою і, дивуючись своєю сміливістю, яка не зрозуміло звідки взялася, все ж таки відмовляє Ахову: і Агнія в казки про багате та заможне життя в домі купця не дуже й вірить. Іполит також проявляє чудеса благородства, вимагаючи гроші за службу і приставляючи ніж не до горла дядька-купця, а до своїх грудей. Та, і Ахов, хоча й хитрий, скупий та егоїстичний, насправді виявляється самотнім стариком, який час від часу губиться, як у лісі, в своєму величезному будинку. І гроші йому не допоможуть. Адже кохання й ласку за них не купиш. Та що там: навіть поваги до своєї персони Ахову весь час доводиться вимагати. Все ходить і повчає неписаним законам фінансової ієрархії, а віддачі ніякої. І не бояться його, і не люблять. А так - терплять...
І зіграна ця казка, яка втішає, розмашисто і зі смаком. Кожен персонаж - маленький акторський шедевр. Чого варта одна Феона у виконанні Олесі Жураковської, яка, вперше з'явившись на сцені, завмре з блюдцем біля самовара в позі кустодієвської «Купчихи», а потім на всю силу свого справді вражаючого темпераменту візьме й поскаржиться нам на безчинства та деспотію в домі купця. Не монолог, а «картина олією»! І Володимир Ільєнко в ролі Ахова заслуговує окремого компліменту - так виразно та переконливо він відстоює свою філософію «щастя за гроші», так майстерно зображає роблену ніжність і м'якість, за якими часом та й прослизне грубість і нетерпимість, які б напевно на повну силу проявилися б уже після угоди, в розумінні весілля. Навіть епізодична роль служниці Маланки (Олена Киреєва) виписана Лісовцем у окрему сильно здобрену репризними пан томімами «партію» такої нерозторопної та «загальмованої» дівчини. А Ірина Мак у ролі Круглової вже вкотре поспіль примушує пересвідчитися в своєму умінні створювати образи в різних стилістиках і жанрах, економно і зі смаком використовуючи виразні гротескові фарби. У дуеті ж Олексія Тритенка і Анастасії Карпенко, не дивлячись на фонтануючу невгамовною енергією буфонаду, яка хоча й зрідка, але перетворюється для молодих акторів на самоціль, все ж таки відчувається делікатна ніжність і чистота справжнього кохання.
Але, мабуть, головне достоїнство вистави так це те, що режисер Олексій Лісовець ухитрився в цю забавну історію ще й досить глибокий зміст зарядити. Адже якщо розібратися, то не так уже це весело розуміти, що чесність і благородство реальні лише в таких безхмарних комедіях, героїв яких ми, проте, вважаємо чи то простаками, чи то блаженними. І виразно усвідомлюємо, що ця розвесела і казкова вистава, в якій персонажі, хоч і вагаються, але все ж таки дають з погляду вищої моралі правильні відповіді на дитяче-наївні запитання: «Що таке добре й що таке погано?» - аж ніяк не про нас із вами сьогоднішніх. Адже в нашому, сьогоднішньому житті Ахови з потрухами купують молоденьких Агничок, а Іполити розмахують ножами, звичайно ж, біля чужого горла. І чим далі дивишся виставу, тим більше втягуєшся в дію і... блаженно забуваєш про нинішні реалії. Адже спочатку в світі задумано все було зовсім по-іншому... Дякуємо, що хоч у театрі іноді нас примушують про це пригадати.
