Про програми фестивалю, його проблеми і фестивальний рух в реаліях сьогодення, — бесіда з незмінним генеральним директором «Молодості», Андрієм Халпахчі.
— Андрію, ми на порозі відкриття 42-го фестивалю «Молодість», а з цих сорока двох років ти виходиш на сцену вже понад двадцять для того, щоб оголосити про відкриття цього форуму.
— Двадцять три роки.
— Саме за ці роки фестиваль став міжнародним. Він входить у всі міжнародні календарі й у пошані у кіноспільноти. За цей час дуже багато що змінилося в політичному устрої, кіновиробництві, коли воно перебувало на найжахливіших етапах, але фестиваль вистояв. До чого сьогодні прийшов фестиваль зважаючи на двадцятитрьохлітній досвід?
— На пострадянському просторі існує певний стереотип: будь-який фестиваль має бути «не гіршим за Канни». Неможливо зробити ніякі Канни, поки в країні не зніматимуть 300 повнометражних фільмів, як знімають у Франції. Там існує індустрія, величезний ринок, де купуються фільми без посередників. У тій самій Росії сьогодні трохи легше, адже не секрет, що для російських дистриб’юторів ми є колонією. Свіжий приклад: ми хотіли показати французький фільм «Ренуар». Чудова робота про останні роки життя Ренуара, про його сина, а це згодом великий режисер — Жан Ренуар. Одна француженка, переглянувши цей фільм, сказала мені: «Пишаюся тим, що я француженка». Цю стрічку придбала Росія, але показ її в Україні не планують: мовляв, ми не «доросли» до такого кіно. А коли ми зробили запит щодо цього фільму в російської компанії, вони відповіли: п’ять тисяч доларів. Але це абсолютно нереальна ціна. Ми як і раніше обмежені репертуаром, демонструючи тільки або російські «Елки», або американські «Матриці». Але існує й інша складова. Є виробництво. Ось у виробництві ми зробили сьогодні реальний крок вперед. І на базі законодавства, і на базі фінансування, і, врешті-решт, в появі нових імен. Ось це якраз і є ніша нашого фестивалю, який орієнтований на молоде кіно. За всю історію «Молодості» можна розповісти про багатьох вітчизняних і зарубіжних режисерів, що вже стали великими митцями, чий дебют відбувся саме на «Молодості». Але що змінилося за цей час? Раніше нас докоряли, що ми беремо на конкурс мало українських стрічок? Але якщо фільм абсолютно не відповідав рівню міжнародної програми, то це була б ведмежа послуга для кінематографіста-початківця. Сьогодні ситуація змінилася. У нас дуже розширилася українська складова. З’явився національний конкурс короткого метру, що дуже важливо, з’явилася програма прем’єр українського кіно. Вони різні з точки зору своїх художніх переваг, проте цілком варті того, щоб їх показали на фестивалі. З’явилася також програма вітчизняної класики. Тому що на молодіжному фестивалі важливо показати, що багато чого існувало до них. Цього року ми відзначаємо ювілей Віктора Івченка. У нього було декілька чудових стрічок. Наприклад, «Гадюка» мала великий успіх, хоча критики її зустріли недобре, тому що в картині справедливо показали той же НЕП і період, коли люди втрачали надію. Або чудова картина, що пройшла непоміченою свого часу, — «Падає іній». Сімдесят п’ять років виповнилося Ларисі Кадочниковій, чомусь в Театрі Лесі Українки не відзначали цей ювілей, бо не вважали за потрібне, до того ж Міністерство культури не звернуло на це увагу. Вважаю, що ми цю прикрість виправимо.
— Які стрічки увійдуть до ретроспективи Богдана Ступки?
— Богдан Сильвестрович — великий актор, який чотири роки був президентом фестивалю «Молодість». Це будуть фільми і українські, і російські, і польські. Є можливість оцінити, починаючи від першої його великій ролі у фільмі «Білий птах з чорною ознакою» до останньої роботи в українському кіно — «Дикий Ангел», російської картини «Будинок», і зрозуміти, яку велику акторську школу ми мали і маємо.
— Яка складова підтримки держави щодо проведення «Молодості» сьогодні?
— Держава через Державне агентство з питань кінематографії фінансує фестиваль в обсязі 1,5 млн гривень — тож, принаймні,
20 % бюджету, не так вже і мало. Є рішення Київради, яке, на жаль, і сьогодні ще на підписі, про таку ж складову — 1,5 млн гривень. Ми дуже розраховуємо, що місцева влада не підведе фестиваль. Адже навіть спонсори, які залучаються, безумовно, цікавляться, наскільки держава задіяна в ньому, і фестиваль не може бути зареєстрований у FIAPF, якщо він приватний і не має державної підтримки. Це дуже важливо. Друга справа, що як і раніше існує певна тяганина в отриманні цих грошей. Остання ж складова — це спонсорські, партнерські гроші.
— Я знаю, що команда фестивалю дуже невелика, а фестиваль потужний: багато гостей, багато учасників, багато преси. Більшість із них потрібно привезти, поселити, нагодувати, не кажучи вже про те, що вони всі мають вміститися в якихось залах і подивитися кіно. Сьогодні в світі дуже набуло розвитку волонтерство, і я, і ти бачили, як на «сусідніх» фестивалях, в тому ж Ханти-Мансійську або у Вологді, абсолютно приголомшливі хлопці-волонтери, які із задоволенням й ентузіазмом працюють дуже професійно, із року в рік. Як просуваються справи з волонтерством на «Молодості»?
— Зараз і молоді треба заробляти гроші. Проте, у нас дуже великий штат волонтерів, деякі з них стали співробітниками «Молодості», принаймні, на цей місячний період роботи самого фестивалю, тому що професійно виросли. Цю практику необхідно підтримувати, правда. Хоча, є, звичайно, певні складнощі навіть із тими, хто працює, скажімо, три місяці або місяць. Вони «визрівають», знаходять собі якусь іншу роботу, постійну.
— Команду ви не в змозі утримувати протягом року?
— Звичайно, ні. Але якась частина залишається, три або чотири людини працюють впродовж усього року або, принаймні, 9 місяців, 6 місяців — по-різному. Складно, тому що, на жаль, фестиваль не так багато заробляє. Ще один міжнародний досвід — зазвичай 10 % приносить до бюджету продаж квитків. У нас цей відсоток менший. Тому що ми докладаємо зусиль до того, щоб і квитки зробити дешевшими, й існує окрема проблема — скорочується кількість глядачів, на жаль. Псується їхній смак, вони звикають до ширвжитку, і нагодувати устрицями людину, яка все життя їла біг-маки, дуже складно. Це теж окрема робота фестивалю — виховання глядача. Цього року нам не вдасться, але ми ініціюємо програму з повернення українського глядача до кінотеатрів на цікаве кіно. У цьому плані надихає приклад Польщі. Там діють кіноклуби, є програми на телебаченні в прайм-тайм про кіно, видаються книжки, журнали — причому як популярні, так і серйозні. У результаті, за словами Олександра Роднянського, фільм Андрія Звягінцева «Елена», збирає бокс-офіс в Польщі більший, аніж у Росії. І він робить висновок: «Це говорить про те, якого глядача ми втратили». На жаль, таке ж можна сказати і про Україну.
— Оскільки це інтерв’ю виходить напередодні відкриття фестивалю, чи можеш ти назвати якісь «фішки», імена, бесіди з якими ми зможемо подарувати потім нашим читачам?
— Я сподіваюся, що подаруємо. Але хотів все-таки зупинитися на нашому головному напрямі — нові імена. Повірте, на глядачів чекають дуже цікаві відкриття.
