Добре пам’ятаю листопадовий день 2009 року, коли мені подзвонив із Америки режисер-документаліст Андрій Загданський, якого буквально декілька днів назад ми з друзями весело проводжали в Києві, куди він приїжджав у відрядження. Подумки налаштувавшись відбивати його завжди іронічні репліки, я не впізнала голос Андрія. Він сказав одну-єдину фразу: «Сьогодні не стало Вагріча Бахчаняна...». На свій сором зізнаюся, тієї миті мені мало що говорило це прізвище. Вже потім, почитавши його книги, побачивши до кольок смішні й нещадні малюнки, карикатури, колажі, зрозуміла, як багато я могла втратити в житті, якби не зробила цього...
Андрій Загданський був знайомий з Вагрічем Бахчаняном. Ще до їхньої особистої зустрічі (а відбулася вона, до речі, за досить оригінальних обставин — письменник Олександр Геніс та його дружина Ірина запросили в гості Бахчаняна і Загданського з дружинами для знайомства з малюком Геродотом, котом, який став пізніше одним із героїв книг Геніса) Андрій немало знав про Бахчаняня. Пам’ятав його колажі в «Литературке» початку 70-х, хоча був на той час зовсім хлопчиськом. Бачив обкладинки до книг багатьох російських авторів в Америці, чув безліч дотепів художника, оскільки люди, знайомі з Вагрічем Бахчаняном, повторювали їх так часто, як, гадає Загданський, «у ХIХ сторіччя, напевно, цитували Козьму Пруткова». Дійсно, чи можна стриматися і не звернутися за «підказкою» до Вагріча Бахчаняна, переглядаючи, наприклад, сучасні політичні шоу: «Я відчуваю почуття гумору за свою батьківщину»?!. Або, відірвавшись від інтернету й узявши до рук книжку, відзначити, що «вія падає на сторінку відкритою дужкою»?.. А «шлюбний союз радянських соціалістичних республік», «погана слава КПРС», «вишите бісером на свинячій шкурі», «перепродавати батьківщину»?..
Таких крилатих фраз дуже багато. Колега Вагріча Бахчаняна по клубу «Двенадцать стульев» в «Литературной газете» Ігор Макаров написав про спробу аналізу «Записных книжек» художника: «Досліджувати його творчість — невдячна справа, що рівна за нікчемністю «туалетному паперу для малювання» (фраза В. Бахчаняна. — Авт.)». Журналіст і літературознавець Володимир Коркунов додав: «Все так, і писати про книгу Бахчаняна — схоже на відшукування словесної голки, яка потрапила в багатовимірний простір вільного художника, парадоксального, перетворюючого дійсність, що оточує його, на свій лад, на свій погляд, на свій смак. Назвати його постмодерністом було б неправильно. Бахчанян настільки своєрідний, що будь-яке кліше, будь-яка культурна інерція були б йому чужі. Він — художник слова. І тільки... Відкривається книга так: «На початку було словоблуддя». А закінчується фразою: «Залишаю свої яблука на ваше піклування». Ось, власне, і все: прийшла людина, і — не стало людини. А між цими крапками його космос...».
Загданський дружив з Бахчаняном. Вони часто зустрічали разом Новий рік — у Саші та Іри Геніс, у Бориса і Жені Фруміних. Хто читав прозу Олександра Геніса, бачив фільми Бориса Фруміна й Андрія Загданського, може заздрити «антрацитовою заздрістю», уявивши, якими були ці новорічні ночі.
Андрій цінував думку Вагріча і радився з ним, наприклад, коли починав робити фільм «Вася». Картину про російського художника Василя Ситникова, якого офіційна радянська медицина оголосила божевільним. «Смішно сказати, — згадує Загданський, — тоді багатьом моїм колегам ідея документального фільму з анімаційними вставками здавалася радикально незвичайною. Я показував Бахчаняну анімаційний матеріал, запитував його поради щодо стилістики. У нього була абсолютна художня інтуїція...» (Фільм «Вася» здобув приз журі New York Expo (2002) і диплом журі кінофестивалю «Окно в Европу» у Виборзі (2003).
Загданський відчував і розумів Бахчаняна. Він говорить: «Мови англійської Вагріч не знав абсолютно. Працював удома. Нью-Йорк любив. Любив Центральний парк. І Метрополітен Музей. Це був його другий дім. Центральний парк — третій дім. Росія залишилася країною рідної мови, рідної культури, але країною, яка була до нього неласкава. Чи то Харків, звідки його витиснули. Чи то Москва, де він винаймав квартиру без прописки. До 1974-го, року від’їзду, натомилися вони з Ірою немало. Але Вагріч ніколи не був озлоблений. Він справді переживав «почуття гумору за свою батьківщину».
Зараз режисер-документаліст Андрій Загданський працює над картиною про свого друга — художника слова Вагріча Бахчаняна. Повнометражна документальна стрічка називається «Вагрич и черный квадрат». Це буде фільм «смішним, гіркий, розумний, інколи метафізичний. Фільм-гібрид, у якому документальний матеріал змішується з анімацією і театром. Щодня я думаю про цей фільм... Я створюю картини про те, що хочу зрозуміти. Адже все, що ми хочемо зрозуміти про інших і про зовнішній світ, ми насправді хочемо зрозуміти про себе. Це бажання «зрозуміти» створює сильну внутрішню напругу. І лише завершення фільму обіцяє певне звільнення. Тому фільм про батька («Мой отец Евгений». — Авт.). Тому фільми про вільних людей. «Вася», «Костя и Мышь»... Про те, що таке мистецтво. Тому фільм про Вагріча... Вірменською його ім’я означає «маленький тигр». Бахчанян — постать неповторна. Мине час, і в Харкові йому поставлять пам’ятник. Так буде, я впевнений. Але спочатку я зроблю про нього фільм».
Ось, мабуть, і все. Як би мені хотілося поставити в цьому місці крапку, побажати Андрію Загданському успішного завершення картини і гідної прем’єри, але не таке струнке «древко життя» (фраза В. Бахчаняна. — Авт.), як здається інколи...
«Вагрич и черный квадрат» — стрічка, що завершує трилогію про російських нонконформістів. Перші два фільми — «Вася» і «Костя и Мышь» — можна побачити online в інтернеті.
Зйомки картини «Вагрич и черный квадрат» почалися у вересні 2012 року, коли знайшлися приватні гранти для їх проведення. Група зафільмувала відкриття першої персональної виставки Бахчаняна у Вірменії. Похорони художника — виконуючи останню волю чоловіка, Ірина Бахчанян розвіяла його прах високо в горах Гегаму, над каменем, покритим тисячолітніми петрогліфами. Епізоди в Харкові, де Вагріч Бахчанян народився. У Москві, де працював художником в легендарній «Литературной газете». Інтерв’ю з друзями Бахчаняна у Москві і Нью-Йорку. Зроблено декілька хвилин анімації.
А в січні 2013-го з’ясувалося, що у групи немає коштів, аби продовжувати зйомки. Той, хто обіцяв фінансувати проект, передумав. Так буває. Знято 70 відсотків матеріалу, частково зроблений чорновий монтаж, але робота зупинилася.
Зараз групі потрібно передусім провести наступні зйомки: інтерв’ю в Нью-Йорку і Москві; поставити і зняти одну з абсурдистських п’єс Вагріча Бахчаняна; закінчити анімаційні епізоди; придбати права на декілька хвилин архівного матеріалу в Україні.
У квітні на популярному американському сайті Kickstarter був запущений fund raising — кампанія зі збору котів для завершення картини. Відгукнулося близько 70 людей з усього світу — присилають, хто скільки може. Кампанія триватиме до 23 травня — ювілею Вагріча Бахчаняна. Часу залишилося зовсім небагато, і режисер сумнівається, що за ці дні буде зібрана мінімально необхідна сума (30 000 доларів), яка дасть змогу авторам зробити чергові виробничі кроки. А правила Kickstarter прості й жорсткі — якщо ви не зібрали вказану суму до визначеного часу (нехай навіть це будуть 29 999 доларів!), гроші залишаються у потенційних «донорів». Як кажуть: все або нічого. 23 травня стане зрозуміло...
Й останнє. На моє питання: «Ким був Бахчанян, як охарактеризувати його людям, які не знають творчості художника?», — Андрій Загданський відповів: «Вагріч був Мистецтво». І додав: «Я завжди хотів зробити фільм про Бахчаняна. Наприкінці 90-х — початку 2000-х вдалося зняти з ним декілька годин відеоматеріалу. 12 листопада 2009-го Вагріч Бахчанян помер. Моє бажання зробити фільм стало необхідністю.
Вагріч був генієм. Але окрім цього, він був дотепною, привабливою, теплою і доброю людиною. Друзі любили його. І він був втіленням авангарду. Робити фільм про таку людину, як Вагріч — щастя, кайф. І я хочу поділитися цим кайфом з глядачами. Це моя головна мета.
На знак подяки за участь у нашому проекті ми пропонуємо диски з нашими попередніми фільмами, авторські листівки Вагріча Бахчаняна і право подивитися майбутню картину, тільки-но ми закінчимо роботу, через персональний лінк на сайті Vimeo. Детальніше про це — на англійській сторінці Kickstarter. Фінансову логістику всіх проектів на цьому сайті здійснює Amazon.com. Приймаються всі основні кредитні картки. Будь-які фінансові махінації виключені. Kickstarter допоміг десяткам або навіть сотням незалежних кінематографістів здійснити їхні проекти...».
СПРАВКА «Дня».
Вагріч Бахчанян народився у Харкові 1938-го. Там же вступив до Студії декоративного мистецтва, навчався у самого Василя Єрмілова — відомого авангардиста 20-х років. Спочатку працював оформлювачем червоних заводських куточків. На межі шістдесятих-сімдесятих — у відділі гумору «Литературной газеты», неймовірно популярної у той час. 1974 року емігрував у США.
На початку нульових Вагріч Бахчанян вперше приїхав до Москви. Його роботи експонувалися в «ЕРА Фаундейшн», в галереї «Поп-Офф Арт», в «Русском музее», в «Стела Арт Фаундейшн», на виставці в музеї ім. А.Д. Сахарова — колаж художника став однією з причин порушення кримінальної справи проти директора музею Юрія Самодурова і мистецтвознавця Андрія Єрофєєва.
Автор книжок: «Демарш энтузиастов» (1985; із Сергієм Довлатовим), «Синяк под глазом: пуантель-авивская поэма» (1986), «Ни дня без строчки (годовой отчет)» (1986), «Мух уйма: художества» (2003).
23 травня 2013 року Вагрічу Бахчаняну минуло б 75 років.
