На нашому небосхилі запалали водночас дві зорі В’ячеслава Самофалова — самобутній композитор і мала планета з такою ж назвою. Сама атмосфера концерту, присвяченого 50-річчю від дня народження маестро, відтворювала якийсь феєричний карнавал стилів та жанрів від бароко до модерну. Змінюються учасники програми — струнний квартет, дитячий хор, солісти, вокальний ансамбль, народний хор, академічний і симфонічний оркестр. Слухачі стали свідками виконання двох із чотирьох Слов’янських концертів циклу «Пори року» — «Купальська» та «Масляна» народним хором ім. С. Павлюченка КНУКіМ та Академічним хором ім. П. Майбороди НРКУ.
З когорти баяністів-виконавців, з якими розпочинав свій творчий шлях ювіляр, вирізнялися лише окремі постаті. Та відсутні можуть надолужити це в Інтернеті. А ось студенти після свого виступу майже у повному складі в концертних костюмах піднялися на балкон і вболівали за колег. Взагалі творчий шлях ювіляра складався зовні досить логічно: пройшов усі тернисті щаблі непростої виконавської кар’єри, багата славними митецькими традиціями і родина. Самофалову щастило на вчителів та наставників. В’ячеслав завжди був не просто старанним, але й вдячним і уважним учнем. Він усвідомлює себе як частину вселенського художнього процесу, пам’ятає про своє коріння та щоразу повертається до джерел. Нарешті простяглися далеко за обрій України творчі шляхи-дороги.
Слухачі країн Європи, Латинської Америки змогли насолоджуватися мистецтвом колективів, де В’ячеслав Самофалов був солістом, концертмейстером та аранжувальником. Час показав, що така жага до всього нового, незвіданого обов’язково втілиться у новій якості. А йому й цього замало. І став соліст філармонії, доцент знову студентом. Закінчив факультет оперно-симфонічного диригування у класі патріарха цієї справи В. Гнєдаша.
В’ячеслав завжди знаходиться у вирі мистецького життя столиці. Складається враження, що не минає жодної цікавинки без нього: фестиваль, присвячений Астору П’яццоллі, приїзд і пам’ятний концерт Лучано Паваротті чи концертне прем’єрне виконання опери В. Бібіка «Бег» за М. Булгаковим — скрізь встигає. А крок за кроком кипить, наче вулкан, безперервна напружена педагогічна, науково-видавнича праця, подвижницька. Уважний, проникливий і прискіпливий в усьому. Водночас дуже простий — на дипломатичному рауті, за диригентським пультом, на товариській зустрічі з друзями, побратимами-прикордонниками. Він організовує, вигадує, піклується, веде за собою інших, допомагає, підставляє плече, пам’ятає за всіх. А в концерті це особливо помітно — у соло, в ансамблі, за диригентським пультом — на чолі, на вістрі. І завжди тактовно, делікатно, комфортно.
Родзинкою концерту став хіт П’яццолли Adios, Nonino в аранжуванні ювіляра для баяна, хору та оркестру. Весь вечір говорила її Величність Музика, і... вітання, оплески, квіти. А за колоною стояла і слухала головний глядач — дружина В’ячеслава Самофалова, і лише поглянувши на неї, можна було зрозуміти, з ким він мав розділити цей успіх. А ювіляр вкотре, вклоняючись під шалені оплески, дякував колегам-артистам, Богу, батькам, вчителям, слухачам і долі, друзям і недругам, усім, хто прийшов та кого вже немає поруч...
