Своїм досвідом із читачами «Дня» поділилася директорка-художня керівниця Київського академічного театру українського фольклору «Берегиня» Ільїна ГЕНСІЦЬКА, яка зуміла за короткий час не лише оновити афішу, а й кардинально переформатувати команду. І ці новації вже оцінили критики та глядачі. Про виклики пандемії, які згуртували митців, а також найближчі прем’єри — наша розмова.
«ГРАТИ ХОЧУТЬ, ЗА РОЛІ ЗМАГАЮТЬСЯ»
— Ільїно, як вам вдалося старий колектив перезавантажити і поставити на нові творчі «рейки»? Як ваші ідеї та новації сприйняли митці театру? Чи був супротив у середині колективу, бо на широкий загал демаршів і скандалів не було чути?
— Я думаю, що якби колектив «Берегині» не був готовий морально до змін, то в мене нічого б не вийшло. Дуже вдячна всім співробітникам театру за те, що ми змогли в короткий термін притертись одне до одного, відчути, що наші мрії та бажання можуть бути спільними, і швидко почали поступ. Перед приходом у «Берегиню» мене і лякали, і застерігали, були дзвінки, розмови, що в цей колектив не варто йти працювати. Але я ризикнула і абсолютно не жалкую про це. Бо виявилося, що тут чудові люди — творчі, креативні, готові до змін, які люблять свою роботу, блискуче володіють професією. Єдине, що мені здалося, чого не вистачало творчому складу «Берегині», — це відчуття, що вони потрібні, що вони затребувані, що вони можуть бути цікавими глядачам.
Ми розпочали з вистави «Тіні забутих предків». Як виявилося вже після прем’єри, не всі вірили в успіх цього творчого проєкту. Бо раніше колектив працював більше як концертна організація, а я запропонувала додати до цього виду діяльності ще й театральну. Експеримент виявився вдалим. За першим успіхом у глядачів з виставою «Тіні...» були інші вистави, які підтвердили правильність обраного напряму. Демаршів на публіку дійсно не було. Були на першому етапі спроби деяких митців відмовлятися від ролей. Але це теж більше від страху, що не вийде працювати з драматичним матеріалом. Зараз ситуація кардинально інша. Грати хочуть, за ролі змагаються, хвилюються, якщо у якійсь постановці не зайняті! Думаю, що це говорить про правильність обраного напряму.
— Сьогодні можна з упевненістю говорити, що ви знайшли «ключик» до сердець не лише колективу Театру українського фольклору «Берегиня», а й до глядачів, армія яких значно виросла. У чому секрет?
— Секрет простий. Я не йшла руйнувати, кардинально міняти. Я прихильниця еволюційних процесів. Для «Берегині» цей шлях виявився вдалим. Просто темпи змін доволі швидкі.
Армія прихильників дійсно зросла. З одного боку, до нас приходять тепер театрали, які раніше про «Берегиню» не знали... Потрапляючи до нас вперше, починають ходити на різні вистави. А ті, хто ходив на наші концерти, з подивом дізнались, що ми можемо бути цікавими і як театр. Ми почали отримувати компліменти, які говорять про якісні зміни в колективі. Одні глядачі говорять, що здивовані тим, що драматичні актори виявляються професійними співаками (а я завжди нагадую, що на нашій сцені працюють із драматургічним матеріалом артисти-вокалісти та артисти балету), а інші здивовані формою подачі фольклорного матеріалу. Особливо часто про форму подачі фольклорного матеріалу чую після прем’єри «Животоків».
ЛОКДАУН В... ОНЛАЙНІ
— Останні роботи вашого театру викликали резонанс у публіки та критиків: ви отримали призи на фестивалях і конкурсах. Як вдається тримати у творчому тонусі митців під час карантину?
— Під час карантину (першого локдауну) почалися репетиції одразу двох вистав. Це було онлайн. Тривав перший етап підготовки до вистави «Животоки», під час якого артисти вчили музичний матеріал. Також почалися репетиції вистави «Марія Примаченко. Світ чарівний». Ми не очікували, що все це затягнеться на такий тривалий період. До другого карантинного обмеження у січні ми вже підготувалися. Запровадили онлайн-покази вистав, що стало можливо за інституційної підтримки Українського культурного фонду. Ми у грудні відзняли ряд наших вистав, які зараз показуємо онлайн. У січні провели завершальний етап репетицій нової вистави «Весілля в Авлабарі», а також розпочали постановку вистави «Грішниця» до 150-річчя Лесі Українки.
— Розкажіть про те, як народжувалися вистави «Марія Примаченко. Світ чарівний», «Животоки» і «Веселощі Кухмістерки», які цьогоріч змагаються у «Київській пекторалі» як дві музичні і камерна вистави?
— «Веселощі Кухмістерки» ми встигли випустити ще до початку карантину. Цю виставу присвятили місцевості, в якій розташовано наш театр. Фактично ми розповідаємо про те, що наші Березняки — це багатонаціональна місцевість, де можна зустріти болгар, угорців, аджарців, яких поєднує кохання.
«Марія Примаченко. Світ чарівний» — вистава-символ, вистава-загадка. Ідея поставити щось про цю видатну українку, напевно, вітала у повітрі. Автор вистави — і тексту, і постановник — Тетяна Авраменко (Матасова). Про наміри поставити виставу про Примаченко я говорила ще під час проведення конкурсу на посаду директора-художнього керівника, а в цей час Тетяна писала свою п’єсу. А тут ще виявилося , що у «Берегині» є дві чудові актриси — мама й донька — Надія Буравська та Марина Корогода, які блискуче впоралися з роллю Марії Примаченко. Такі містичні збіги для нашого театру доволі часті.
«ЖИВОТОКИ» — ЕТНОШОУ ДЕ КРІМ АВТЕНТИЧНОГО ВОКАЛУ ЗВУЧАТЬ НЕ ТІЛЬКИ УКРАЇНСЬКІ МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ, А Й ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ ШУМИ ІНШИХ КРАЇН СВІТУ / ФОТО АНДРІЯ МІНТЕНКА
«Животоки» — це мрія засновника нашого театру Миколи Буравського. У виставі підібрані пісні, які він збирав та обробляв протягом свого творчого життя. Роботу ми почали під час першого локдауну. Довго вчили музичний матеріал, який звучить у нас а капельно. Протягом вистави актори видобувають звуки з... різних предметів. Вистава об’єднує в собі річний календарно-обрядовий цикл, який накладається на долю людини та проектується на долю країни.
«ШУКАТИ СКРІЗЬ СВОЇ ПЛЮСИ»
— На ваш погляд, онлайн-перегляди вистав можуть змагатися з постановками, які граються «наживо»? Про що говорить досвід трансляцій, зокрема «Веселощі Кухмістерки»?
— Звичайно, що порівнювати онлайн покази та живі театральні постановки справа не з кращих. Але я намагаюся шукати скрізь свої плюси. Онлайн-покази дають змогу розширити глядацьку аудиторію. Наш репертуар знаходить відгук серед глядачів не тільки України, а й в діаспорі Європи та Америки. Поки кількість переглядів не дуже велика, але ми налаштовані позитивно. І не зупинятимемося навіть після відміни карантинних заходів.
— Якщо пандемія COVID-19 буде ще довго тривати, чи можна говорити, що треба робити спеціальні версії постановок, розраховуючи на інтернет та YouTube?
— Ми будемо знімати відеоверсії своїх вистав, враховуючи помилки попередніх зйомок, та будемо продовжувати покази вистав. Також, маючи досвід онлайн-репетицій, можемо стверджувати, що ця форма роботи має право на існування. І такий досвід може бути застосований у подальшій роботі.
— У лютому у вас анонсовані прем’єри: «Весілля в Авлабарі» (14 лютого) за «Ханумою» А. Цагарелі та «Грішниця» (25 лютого) за поемою Лесі Українки. Як відбувалися репетиції, бо вони припали на час локдауну? Чим, на ваш погляд, ці новинки в афіші зацікавлять глядачів?
— Оскільки акторський склад у виставах не збігається, то ми могли репетирувати паралельно. Під час січневого локдауну дозволялося проводити репетиції, тому ми цим скористались і випускаємо дві вистави. Обидві постановки стали можливими завдяки підтримці Українського культурного фонду. Це своєрідна інвестиція в нашу майбутню діяльність. «Весілля в Авлабарі», яка буде поставлена за «Ханумою», в нашому театрі кардинально відрізнятиметься від інших постановок в Україні — це точно. Ми не використовуємо авторську музику. У нас звучатиме грузинський фольклор. Це буде дуже яскраво та емоційно. Над виставою працює режисер Михайло Фіщенко, художник Світлана Заікіна, хореограф Світлана Дядюн. Для нас це експериментальне бешкетування. Бо до цього ми працювали виключно з українським матеріалом, а тут грузинські танці та пісні. Актори працюють з великим захопленням та цікавістю.
«Грішниця» — це сценічне першопрочитання поеми Лесі Українки. Матеріал для вистави знайшла режисерка Тетяна Авраменко (Матасова). Вона зробила інсценівку, розробила ідею костюмів. Режисерка поєднає у виставі український фольклор та античну драму. Драматичні ролі у виставі гратимуть артистки балету Ірина Гайворонська та Катерина Бондар. Думаю, що синтез українського фольклору та античної драми може дати цікавий ефект.
