Уперше в Україні на сцені Черкаського обласного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка глядачам було представлено документальну виставу київського режисера Андрія Мая «Місто на Ч.».
— До нас звернулися представники незалежного столичного центру «Текст» Наталія Ворожбит, Андрій Май і Марися Нікітюк з ідеєю поставити на нашій сцені таку виставу, — розповів директор Черкаського драмтеатру Володимир ОСИПОВ. — Робота над п’єсою у стилі вербатиму не могла не зацікавити. Адже такі вистави, що стали популярними наприкінці минулого й на початку нинішнього століття, повністю будуються на реальних монологах або діалогах звичайних людей, які зі сцени актори передають глядачам. І люди впізнають у них себе, своїх родичів або знайомих.
Як залучити молодь до драмтеатру? Одним із найвідчайдушніших подвижників у цій справі є Черкаський театр під керівництвом В. Осипова, який гостинно відчинив свої двері різним режисерам, таким, як Андрій Жолдак, Дмитро Богомазов, Сергій Проскурня. Нещодавно трупу черкащан булу кинуто в казан соціального експерименту під назвою «документальний театр». Результатом став спектакль «Місто на Ч.» про місто Черкаси та його жителів.
Проект «Місто на Ч.» було представлено в рамках Міжнародного фестивалю сучасної драматургії, який нещодавно відбувся в київських театрах. Окрім сценічних читань п’єс молодих українських, російських, грузинських і польських драматургів, окремим блоком було представлено напрям документальної драми — хедлайнер театрального пошуку не лише в Росії, а й у європейських країнах. Головною відмітною рисою цього напряму є техніка verbatim, основана на використанні для написання п’єси інтерв’ю реальних людей бажано без зміни оригінальної лексики. Група драматургів на чолі з Наталією Ворожбит провела опитування серед жителів Черкас. Планувалося використовувати їхні монологи у проекті «Місто на Ч.» без купюр, проте життєвий формат довелося все ж таки конвертувати в легкотравну драматургічну форму з вигаданою героїнею.
Фігурою, що інтегрує розрізнені монологи жителів Черкас про затоплені села, хімічне виробництво, безперспективність життя й родинні проблеми, стала дівчина Леся — екстравагантна «столична штучка, що дефілює по провінційному лихоліттю». Екзальтована панночка примчала за коханим, із яким познайомилася буквально вчора, у «місті на Ч.». Спокусившись романтичними мріями про провінційного принца, бездумним метеликом прагне Леся до світла «великого і чистого кохання». Проте потрапляє до містичного лабіринту, де її манять двійники коханого, водять за руку відьми, шиплять буфетниці і споюють самогонкою прихильники творчості Григорія Лепса. Проте дівчина стоїчно переносить усі поневіряння. І навіть той факт, що спочатку їхала вона не до Черкас, а до Чернігова, не став на заваді для інтеграції Лесі в місцеве суспільство, а до столиці дівчина вже не повернулася.
Творці вистави забарвлюють цей підсумок позитивом, вибираючи між «засмоктало» і «відродило» друге. Утопічні мотиви форсує епілог історії: 2030-го Леся — мати двох дітей, задоволена життям жінка, яка, до речі, не втратила столичного шарму, — розповідає про розвинене місто-курорт Черкаси, їдучи в поїзді «Париж — Соснівка».
Документальний спектакль «Місто на Ч.» черкаські глядачі сприйняли неоднозначно. Людям старшого покоління імпонували сцени про минуле міста, а його справжнє сьогодення, із яким стикаєшся щодня, не вразило. Іншої думки молодь: вона переконана, що спектакль продемонстрував один день із життя міста. Без цензури і прикрас. На сцені були живі люди, і говорили вони живою мовою, як це й відбувається в реальному житті.
Наступний показ вистави відбудеться 6 грудня.
