Він і раніше робив аналогічні заяви, але тепер, схоже, все серйозно. Це тим більш дивно, оскільки Льюїс (нар. 1957) зараз — на піку визнання. Він єдиний актор в історії Американської кіноакадемії, тричі удостоєний «Оскара» за кращу чоловічу роль. Прохідних робіт у нього практично немає.
Однак, якщо подивимося історію світового кінематографа, то виявиться, що Льюїс чинить не так уже й необачно.
Найвідоміший прецедент — Грета Гарбо (1905—1990), голлівудська зірка шведського походження, за досконалу красу прозвана Сфінксом. Вона покинула професію в 36 років, у розквіті кар’єри, пояснивши згорьованим глядачам: «Я змайструвала вже досить багато облич». Наступні півстоліття Гарбо прожила на самоті, не спілкуючись ані з пресою, ані з шанувальниками, які, втім, не забували про неї ані на день.
Так само вчинила зірка вже геть інакшого покоління — француженка Бріджит Бардо (1934). У 1960-ті вона, з її прекрасним тілом, з ролями розкутих і емоційних жінок, зі сценами оголення в кадрі стала і символом, і однією з призвідниць сексуальної революції. При тому її талант не обмежувався тілесною привабливістю: її брали на головні ролі такі серйозні автори, як Луї Маль і Жан-Люк Годар. Проте у 39-річному віці вона покинула екран.
Ще коротшою, але не менш насиченою видалася кар’єра в американки Грейс Келлі (1929— 1982); всього чотири роки, один «Оскар» і десять ролей, зокрема в таких незабутніх картинах, як «У випадку вбивства набирайте «М» (1954) і «Вікно у двір» (1954) Альфреда Хічкока. Келлі пішла з кіна у 27-річному віці через одруження з князем Монако Реньє III (Хічкок їй цього, до речі, так і не пробачив).
У всіх трьох випадках розрахунок цілком виправдався: Гарбо, Бардо й Келлі запам’ятали вічно молодими і прекрасними. Інакше кажучи, непереможеними.
З другого боку, більш ніж досить прикладів того, як несвоєчасний вихід з бізнесу перетворював виконавця на прижиттєве посміховисько. Одним із найбільш нещасливих тут — Маколей Калкін (1980) — той самий малий розбишака з «Один вдома» (1990) й «Один вдома-2» (1992). Мало того, що власний батько забрав більшу частину зароблених ним грошей, так ще й дитячий шарм випарувався дуже швидко, і студії припинили його запрошувати. Калкін зробив кілька відчайдушних спроб повернутися на екран, але безуспішно. Інша знаменита кінодитина — Едвард Ферлонг (1977) — 13-річний Джон Коннор з «Термінатора-2» (1991). Це був не останній його успіх — 1998-го Ферлонг повернувся в нашумілій драмі «Американська історія Ікс», де зіграв молодшого брата головного героя. Надалі, проте, кар’єра Едварда пішла під укіс за хрестоматійними лекалами: втрата юної чарівності, падіння інтересу продюсерів, алкоголь, наркотики, проблеми з поліцією. Останню кінороль він зіграв 2013 року, зараз перебивається геть не сенсаційними серіалами.
Ліндсі Лохан (1986) почала кар’єру в три роки, а в 17 підкорила молодь, зігравши в комедіях «Чумова п’ятниця» (2003) і «Паскудне дівча» (2004). Втім, і тут рання слава виявилася не перевагою, а випробуванням, з яким вона не впоралась. Як наслідок — скандали на знімальному майданчику, наркозалежність, два ДТП поспіль (2007) і відвідування реабілітаційного центру. Наразі грає епізоди у малобюджетних фільмах, а в пресу потрапляє завдяки черговому скандалу. Схожий занепад кар’єри трапився і в латинської красуні Джессіки Альби з серіалу «Темний ангел» (2000 — 2002) і блокбастерів «Місто гріхів» і «Фантастична четвірка», Кетрін Хейгл — зірки комедії «Трохи вагітна», Меган Фокс — секс-символу «Трансформерів», Джеймса Марсдена — Циклопа з «Людей Ікс», Тейлора Лотнера — Джейкоба Блека з «Сутінок». І так далі.
Акторська професія безжальна. Старість у ній — щось середнє між хворобою та прокляттям. Потрібно мати величезну силу волі, щоб покинути гру, перебуваючи на самій вершині; піти, щоб залишитися на цій вершині назавжди. Або поступово згасати, скочуючись до підніжжя.
