«Диявол носить Prada» — екранізація бестселера Лорен Вайсбергер. Це розповідь про те, як нелегко живеться секретарці, якщо її начальниця — стильна стерво. Залізна леді Міранда Прістлі згинає своїх підлеглих у дугу, але при цьому не здатна налагодити власне особисте життя. Прототипом головної героїні «Диявола» стала головний редактор американського Vogue Анна Вінтоур.
До редакції впливового нью-йоркського журналу моди прийшла найматися Енді Секс (Енн Хатауей), яка щойно закінчила коледж. Щоправда, «Подіум» вона не читала й узагалі модою не цікавиться, зате, за її власними словами, вона розумна, швидко вчиться й уміє добре працювати. Вражена нахабством дівчини, головний редактор журналу Міранда Прістлі (Меріл Стріп), при одному імені якої в усіх красунь підгинаються коліна, вирішила взяти Енді на роботу.
Автори фільму глузують із худорлявих красунь. «Від ідеальної ваги мене відділяє тільки виразка шлунка». Вони явно симпатизують не змученій дієтами та комплексами Енді, яка починає день із величезного сендвіча, а закінчує його за кухлем пива. Варто сказати, що зневага Енді до здорового харчування ніяк не позначається на її фігурі: форми Енн Хатауей здаються практично зразковими.
Однак це лише найменша причина, чому з «Диявола» категорично не виходить безжалісної сатири на жорстокість світу високої моди та апології простих людських стосунків і цінностей. Є для цього причини й серйозніші. Наприклад, те, що режисер картини Девід Френкел переніс у «Диявола» навички, набуті ним під час роботи над «Сексом у великому місті», а знімати антиглянсове кіно в стилі рекламного ролика (за принципом: монтажне склеювання коротше, а яскравих кольорів і знаменитих лейблів у кадрі більше) щонайменше дивно.
Знову ж Енн Хатауей своїй великій партнерці й у підметки не годиться, тому Прістлі вийшла і яскравішою, й цікавішою за позитивну героїню «Диявола». Щоправда, очевидці кажуть, що Меріл Стріп значно пом’якшила барви: в порівнянні з реальним прототипом глава «Подіуму» випромінює добродушність і чарівливість.
БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю
Меріл СТРІП: «Я не буваю на модних показах»
Роль норовливого редактора в комедії «Диявол носить Prada» зіграла володарка двох «Оскарів» (за фільми «Крамер проти Крамера» і «Вибір Софі») й одинадцяти номінацій на золоту статуетку Меріл Стріп. Інтерв’ю з популярною кіноакторкою опублікували izvestia.ru.
— Хто допомагав вам створити характер головного редактора журналу?
— На жаль, у нас не так багато наділених владою жінок. Я, звісно, стикалася з деякими з них, але ніколи не зближувалася до такої міри, щоб копіювати їхні характери. Більшість моїх моделей для цієї ролі — чоловіки. А з редактором Vogue Анною Вінтоур я вперше зустрілася на тестовому перегляді фільму. І це недивно — я не буваю на показах моди.
— Яке враження справила на вас Анна Вінтоур?
— Ми мило поговорили ні про що. Вона була дуже люб’язною. Мені здається, книжка її засмутила набагато більше, ніж фільм.
— Ваша героїня Міранда Прістлі, яка вона?
— Вона схожа на багатьох успішних жінок, для яких на першому місці робота. Вона емоційна, дисциплінована й амбіційна. Коли ви виходите на певний кар’єрний рівень, то від вас чекають чогось більшого, ніж ви робили раніше. Тому кожен має вирішити для себе, чого він насправді хоче від життя, й знайти те, що робить його щасливим. У Міранди характер відмінниці: вона хоче в усьому бути на висоті, а це дуже важко.
— Ви теж приймали рішення про те, що для вас головне в житті?
— Робота в кіно добра для мене тим, що в паузах між зйомками я можу приділяти багато уваги сім’ї. Але, на відміну від Міранди, я недисциплінована людина й не прагнула керувати. Однак я добре її розумію й захоплююся нею. Вона багато чого принесла в жертву, щоб опинитися на вершині бізнесу. Вона збудувала величезну імперію, де користується великим авторитетом. При цьому Міранда залишається жінкою до мозку кісток.
— Чи допоміг вам дизайнерський одяг у створенні образу?
— Я впевнена, що стиль одягу людини містить у собі послання тим, хто нас оточує. У моєї героїні було 60 нарядів. Я не дотримуюся моди, але після зйомок у «Праді» стала краще розуміти світ модного бізнесу. Раніше я не підозрювала, що сумка може коштувати $12 тисяч, і якщо є можливість придбати її за $4 тисячі, це вважається великим успіхом. По-моєму, це божевілля!
— Індустрія моди показана в стрічці не з кращого боку...
— Хтось убивається заради моди, хтось ігнорує її й залишається самим собою. Пам’ятаю, яке сильне враження справляли на мене модні журнали. Вони викликали в мене почуття неповноцінності. Я постійно думала, чи можу я стати такою ж худою, як дівчина на обкладинці, чи варто мені міняти ніс і що мені робити з моїм «рідким» волоссям.
— «Диявол носить Прада» — це феміністський фільм?
— Якщо я відповім позитивно, то це може погано відбитися на зборах від фільму.
