Постановка створена за мотивами опери Астора П’яццолли «Марія з Буенос-Айреса» — єдина опера композитора, яку було написано 1967 року у співпраці з поетом-сюрреалістом Орасіо Феррером (автор лібрето). Прем’єра, яка відбулася наступного року в Театрі Sala Planeta в Буенос-Айресі, викликала дискусію, що не дивно. По-перше, оперою цей твір можна назвати лише умовно. Тут поєднані спів, танець, міманс ба навіть лялькове дійство (до речі, центром київської постановки стане велика — завбільшки в ріст людини — лялька, спеціально створена для проекту); ця композиція — щось середнє між оперою, оперетою, мюзиклом і сарсуеллою (іспанський музично-драматичний жанр, який поєднує вокальні виступи, діалоги й танці). А по-друге — сама форма виявилась на той час доволі сміливою для танго, якому тут відведено першорядну роль.
Символічний сюжет, центральною фабулою якого є любовний трикутник (у цьому сенсі твір до певної міри автобіографічний). Головна героїня Марія — дівчина із провінції, напівблудниця-напівсвята — приїжджає до Буенос-Айреса, де потрапляє в середовище злодіїв і сутенерів. Закінчується все гротескним судовим процесом над Марією та її сюрреалістичним похороном. Відтак жінка воскресає, а її тінь бродить містом...
Для самих же авторів опери, Астора П’яццолли і лібретиста Орасіо Феррера, образ Марії символізує саму історію танго, яке зародилося наприкінці ХIX ст. у найбідніших емігрантських кварталах Буенос-Айреса як «запальна суміш» європейських танців та аргентинської мілонги. Це вже пізніше танго стало національним символом Аргентини, не без впливу «великого Астора», який вносить у музику танго елементи джазу і класичної музики. Таким чином, постало явище, яке отримало назву tango nuevo (нове танго). І «Марія з Буенос-Айреса»— яскравий зразок цього стилю. Сумовита й меланхолійна, ця музика водночас сповнена пристрасті й по-своєму життєствердна.
— Виходячи із сюрреалістичного лібрето, цей твір є простором для фантазії режисера, — коментує режисер-постановник проекту Анастасія ГНАТЮК. — Тому існує безліч режисерських версій цієї опери. Але ми виходили не так із сюжету, як із музики, «дороговказом» тут є лейтмотивна система. Для мене особисто цінним матеріалом для роздумів стали також листи самого П’яццолли. До речі, він був проти «метафоричних» режисерських прочитань опери, яких вона зазнала ще за життя композитора.
Прем’єра «Марії» відбулася рік тому, нині ми покажемо постановку втретє. На жаль, цього разу без мого викладача і наставника Ірини Нестеренко, котра була керівником проекту. У «третій спробі» буде більше містики, трешу і більше кохання...
У виставі беруть участь: Марія (мілонгітта) — Єлизавета Ліпітюк (сопрано); Соловей (поет) — Олександр Чувпило (тенор); Відьмак (господар бару) — Андрій Маслаков (бас-баритон); Автор містерії — Олександр Рудько (художнє слово); ансамбль народних інструментів «Рідні наспіви» (керівник — Юрій Карнаух); ансамбль балету «Терен» (керівник, хореограф — Євген Дралов); солісти — Яна Блажко, Роман Сергієнко, Марія Віхляєва (фортепіано); Ольга Чорнокондратенко (скрипка) та Володимир Шаруєв (гітара).
