Стрічку знято за мотивами знаменитого роману Віктора Гюго. Важко знайти більш популярний літературний твір, до якого так часто звертаються режисери театру і кіно. Якщо бути точнішим, то в основу нової картини покладено не роман, а його адаптовану для сцени музичну версію. Том Хупер, лауреат премії «Оскар» (фільм «Король говорить!»), пристосував для екрану знаменитий мюзикл Клода-Мішеля Шенберга й Алена Бубліля. Його прем’єра відбулася 1980 року в Парижі і не сходила зі сцени 21 рік! Мюзикл «Знедолені» було поставлено в сорока двох країнах, і за тридцять років тріумфального ходу по сценах світу його подивилися понад 60 мільйонів глядачів. Театральна популярність славетного роману не стала перешкодою для того, щоб його неодноразово екранізувати.
Проте на екран «Знедолені» потрапили ще в добу становлення професійного кінематографа. 1912 року Капеллані зробив 4-серійну кіноверсію твору французького класика, і вона відіграла важливу роль у формуванні сценарного мистецтва. Популярність картини сприяла моді на екранізації літературних творів. «Знедолених» екранізували майже півтора десятки разів. Найзнаменитіші кіноверсії роману пов’язані насамперед з іменами популярних акторів, що грали роль колишнього каторжника Жана Вальжана. Так, 1958 року вийшов фільм з Жаном Габеном, а через чверть століття в чотирьохсерійній картині Вальжана зіграв Ліно Вентура. 1995 року Клод Лелуш зняв «Знедолених» з Жаном-Полем Бельмондо, перенісши дію роману на початок ХХ століття. Через три роки популярний сюжет узявся екранізувати режисер Білле Огуст (спільне виробництво Великої Британії, Німеччини і США). 2000-го було зроблено 4-серійний телефільм. Окрім цього, є два мультсеріали (попередні ж екранізації «Знедолених» були зроблені 1925, 1934, 1935, 1952 рр.).
Є підстава вважати, що не лише найбільш видовищною, але і найбільш касовою стане картина, знята британським режисером 2012 року. І не в останню чергу завдяки композиціям, що сподобалися меломанам («У мене була мрія», «Поверни його додому», «Ще один день» та ін.).
Фільм-мюзикл починається з вражаючої сцени на верфі, де закуті в кайдани злочинці, частина яких перебуває до пояса у воді, тягнуть за канати корабель. При цьому, як і колись бурлаки на Волзі, вони співають сповнену суму і гніву пісню...
Сучасні технології застосовуються творцями фільму і в інших сценах, так що глядач (з висоти пташиного польоту ) може насолоджуватися і краєвидами Парижа початку ХIХ століття, і красою Альп, на скелях яких розташувався давній монастир (в ньому і станеться переродження героя, що знайшов віру в любов і милосердя Бога).
Але головною принадою для публіки залишаються мелодраматичні любовні колізії і соціальний пафос роману-епопеї, які і зробили його сюжет настільки популярним упродовж півтори сотні років. Поки у світі існуватимуть принижені і скривджені, у ньому завжди залишатиметься актуальним питання про те, хто ж є злочинцем? Ті, хто потрапляє за грати через украденого буханця хліба чи сильні світу цього, що зневажають закон і створюють принизливі, а інколи нестерпні умови для життя мільйонів? Не менш важливим у картині залишається і філософське питання, що виходить за соціальні рамки: про сутність людини? Така собі біологічно і соціально обумовлена машина, яка працює лише в заданих природою і суспільством параметрах, або вільний, здатний до метаморфоз дух? Це не пусте запитання, бо від відповіді на нього залежить якість і напрям не лише певного окремого життя, але і всього людства. Як і Гюго, творці фільму вірять не в бездушні соціальні інститути, а в творчу, перетворюючу силу динамічного духу. Як і в романі, тема релігії і кохання, здатного творити дива, які полягають, перш за все, у перетворенні людської душі, є в картині чи не головною.
Х’ю Джекман, що зіграв роль Вальжана, дуже переконливо показав переродження свого героя. Із злочинця, що затаїв злість на весь світ, він перетворюється на близького до святості філантропа. Очі актора, на початку картини налиті образою і гнівом, у фіналі випромінюють кохання і співчуття. Внутрішні колізії, душевні метаморфози стають у фільмі не менш важливими і привабливими для публіки, ніж усі несподівані повороти і перипетії захопливого сюжету, побудованого на одвічній боротьбі добра і зла.
Душевні перетворення (ближче до фіналу) відбуваються і з антиподом Вальжана, з інспектором Жавером (Рассел Кроу), який все життя переслідує Вальжана і чия переконаність, що закон вищий за кохання, і що людина, яка одного дня помилилася, назавжди залишається злочинцем, зазнає поразки. Протилежна метаморфоза відбувається з Фантіною (Енн Хетеуей), яка, залишившись без роботи, заради порятунку маленької дочки починає продавати своє тіло — в її випадку замість віри, надії з’являється відчай і образа на весь світ.
Для Віктора Гюго, що боровся за допомогою пера з соціальною несправедливістю, тема перетворення людини була чи не провідною в його творчості. Порятунок для знедолених творці нової екранізації роману, услід за його автором, вбачають у релігії, коханні і революції.
