29 червня колектив Театру ім. І. Франка повертається з гастролей, про які «День» писав у №105. У Севастополі були показані п’ять вистав: «Кайдашева сім’я», «Легенда про Фауста», «Едіт Піаф. Життя в кредит», «Дві квітки кольору індиго» та «Лев і Левиця» — це останні роботи франківців за два роки (в «Легенді...» і «...Левиці» Богдан Сильвестрович виконує головні ролі). «І хоча навкруги вирує криза і брак фінансів, але ми люди ризикові й все ж поїхали у Крим. А криза — ну і що, що криза? Все одно її обов’язково подолаємо», — впевнений керманич франківців.
Треба зазначити, що Ступка — дійсно людина ризикована. Нещодавно під його опікою народився й пройшов I Київський міжнародний кінофестиваль. Втім, перший «кіномлинець» не всім сподобався: в програмі було небагато фільмів, та й не всі конкурсні покази могла подивитися кінематографічна братія, акредитована на форумі. У ЗМІ навіть лунали голоси, може, й не потрібно було проводити це помпезне свято? А ще робилися припущення, що захід провели, аби «відмити гроші на виборчу кампанію». Саме з цієї теми ми й почали нашу бесіду з Богданом Сильвестровичем.
КІНО, ТЕАТР І ШОЛОМ-АЛЕЙХЕМ
— У програмі було 37 стрічок, а це зовсім не мало, — починає по пунктам рахувати Ступка. — У Будинку кіно та кінотеатрі «Жовтень» показали 23 фільми, а на конкурсі було 14 картин (їх демонстрували членам журі у готелі «Рив’єра»). Втім, я згоден, були у нас проколи організаційного плану, хоча в цілому фестивалем я задоволений, а помилки ми на наступний раз обов’язково виправимо. Ми ризикували бо робилося все за п’ять — шість місяців. Думаю, що правильно зробили і подарували нашій столиці ще один кінофестиваль. Резонанс, по творчій лінії непоганий, а розмови про те, що я «втік з фестивалю і подався за халтурою за океан» — інформація, яка перевернута з ніг на голову. Хоча дійсно, закінчувався форум без мене, і вручати призи переможцям довелося голові журі — польському режисеру Кшиштофу Зануссі (див. «День» № 94). Відсутній я був із поважної причини. Ще рік тому отримав запрошення з Америки прийняти участь у заходах, присвячених 150-річчю з дня народження класика єврейської літератури Шолом-Алейхема. Відмовитись ніяк не міг. Разом зі мною до Нью-Йорку полетіли шість франківців. Ми показали фрагменти з вистави «Тев’є-Тевель». На цьому заході була присутня внучка письменника Белл Кауфман (відома американська письменниця і педагог). Їй зараз 98 років, але вона така цікава особистість і енергійна жінка, що просто захоплює всіх, хто з нею спілкується. Дуже дякувала нам за виступ, пригадувала свої враження від України — Батьківщини Шолом-Алейхема, навіть випила келих шампанського. Знаєте, її часто запитують про секрет довголіття й вона сміючись каже: «Я дуже допитлива і мені цікаво жити, а ще дуже зайнята, аби старіти»! Хоча зараз пані Кауфман ходить з палицею, але ще недавно бігала на високих підборах (вона призналася, що з 14 до 96 років ходила тільки у туфлях на високих підборах, обожнює танцювати і навіть два роки тому тричі на тиждень ходила займатися у данс-клас; вважає, що танці лікують її від хвороб). Белл цікаво розповідала про свого відомого діда. Наприклад, Шолом-Алейхем був дуже забобонним і навіть сторінки своїх рукописів ніколи не позначав числом 13, а ставив 12-а, (боявся усього, пов’язаного з «чортовим» номером) і їхня родина вважає, що письменник помер не 13 травня 1916 р., а 12 травня. Шолом-Алейхему було лише 57 років і він помер у тому ж віці, як його батько...До речі, у заповіті Шолом-Алейхем просив, щоб збираючись на кожні роковини його смерті, люди не плакали, а сміялися, читаючи його гумористичні оповідання. Нині Белл Кауфман остання людина в світі, яка ще пам’ятає голос Шолом-Алейхема. Вона пригадала, якось вони з дідом гуляли і він сказав, що чим міцніше онука тримає його за руку, тим краще він пише свої твори, і з гумором додала: «Якщо вам подобаються твори Шолом-Алейхема, то це тому, що я міцно тримала його за руку»... Сьогодні завдяки Кауфман твори Шолом-Алейхема знають по всьому світу (разом із своїм чоловіком Сіднеєм Глаком вона працює у Фонді Шолом-Алейхема)...Мені дуже приємно, що пані Белла вважає нашу театральну версію роману «Тев’є-молочник» кращою. Ми грали уривки: першу сцену (монолог Тев’є), діалог з Перчиком, «сватання» у корчмі й фінал — коли євреїв із села виганяють, а у кінці виступу ми з колегами імпровізували — вітали нашого земляка, видатного єврейського письменника Шолом-Алейхема (пішли у зал де сиділа його онука Белла Кауфман, подарували букети квітів, а всі глядачі оплесками нас підтримали)...
Як бачите, дуже з поважної причини прийшлося мені відправитися до Америки. А що до Київського міжнародного кінофестивалю, то він буде ще довго жити, якщо навіть на перший форум нам вдалося запросити видатних кінематографістів: Пітера Грінуейя, Кшиштофа Зануссі, Марка Рудінштейна, Олександра Прошкіна та інших. Всі накладки ми виправимо, проведемо в оргкомітеті роботу над помилками і вже другий фестиваль буде набагато кращим. Я задоволений, що незважаючи на кризу знайшлися кошти, а розмови, що ми «відмивали» гроші під президентську виборчу компанію — наклеп! Які вибори? Де ви бачили політичну рекламу на наших заходах? Я, як громадянин України, піду на вибори і віддам свій голос за когось з претендентів на президентське крісло, а от нікого і ні за кого агітувати не стану. Я вважаю, що наші люди розумні й кожен має сам визначитись і віддати свій голос за того кандидата, чия програма розбудови нашої країни й подальший її курс йому ближчий. В ніякі агітаційні тури не поїду, бо вважаю, що мистецтво повинно бути поза політикою...
Я оптиміст і все у нас буде добре! Давно живу на цьому світі і прекрасно розумію, що театр, фестиваль або любий творчий проект не можна здійснити розраховуючи тільки на державні кошти. Треба шукати меценатів, спонсорів, людей, які люблять український театр, кіно, культуру і свою Батьківщину, і тільки об’єднавши наші зусилля можна щось достойне робити в Україні.
ВІД АВРЕЛІЯ ДО ТАРАСА
Цього року найрезонаснішими кінематографічними роботами актора стали фільми «Серце на долоні» (режисера К. Зануссі) і «Тарас Бульба» (режисера В. Бортко), про які наша газета вже писала. При чому, якщо перша стрічка викликала схвальні відгуки критиків і на Римському кінофестивалі Богдан Ступка отримав головний приз — статуетку Марка Аврелія за кращу чоловічу роль, то про фільм Володимира Бортко і досі не вщухають суперечки й дискусії. Багато хто (і на жаль, не безпідставно) запитував: навіщо у «цій російській агітці згодився грати кращий український актор»? Коли картина ще знімалося, то на неї покладалося багато надій, були задіяні найкращі творчі сили Росії й України, а вийшов дуже кривавий блокбастер, славлячи землю Руську...
— Коли я знімався у Гофмана в «Вогнем і мечем», мені дзвонили по телефону і казали, що не потрібно грати роль Богдана Хмельницького в польській картині, а коли у 1999 році фільм вийшов в український прокат, то навіть кілька разів пікетували покази, — пригадує Богдан Сильвестрович. — Та чим більше криків: «Навіщо», тим більше я переконуюсь, що грати треба. Стрічка тріумфально демонструвалася по різним країнам і континентам. Час пройшов і глядачі зрозуміли, що Єжи Гофман мудрий чоловік і великий майстер кіно. «Вогнем і мечем» він завершив свою тридцятирічну працю — екранізацію трилогії Генріха Сенкевича (перші два фільми — «Пан Володийовський» і «Потоп» вийшли у 60-ті і 70-ті роки; і цілих 11 років збирав Гофман гроші аби зняти «Вогнем і мечем», у якому гетьмана Хмельницького показав як видатного полководця і державного діяча XVII ст.). До речі, цей фільм Гоффмана спричинив у Польщі сплеск цікавості до історії й до України, до зв’язків двох слов’янських народів-сусідів...Я впевнений, що картину «Тарас Бульба» Володимира Бортко ще оцінять українці. За основу режисер узяв другу редакцію гоголівської повісті. Я не згоден з критиками, які говорять, що у фільмі славлять Росію. Нема там такого, а говориться про Русь — Київську Русь. Я коли знімався, думав саме про Київську Русь. Повість Гоголя — філософська притча і у фільмі це є, а ще є багато батальних сцен бо часи, про які йде мова, були криваві. Мені не соромно за роль Бульби, а головне те, що подивившись картину, чимало людей не тільки перечитали перший і другий варіанти повісті, а й зацікавилася українською історією, і за це треба дякувати Бортко, який екранізував Гоголя. До мене підходили люди з різних партій, як у Москві так і в Києві, й говорили, що картина заставляє їх замислюватись про наше коріння, підіймає цілі пласти морально-етичних питань (про патріотизм, зраду, любов до рідної землі і до жінки)...
«Серце на долоні» показували у рамках Днів польського кіно, а це ще не широка аудиторія, хоча відгуки кінокритиків і фанів кіно дійсно схвальні. Зараз картина переводиться: не знаю буде дубляж або субтитри — це залежить від того, скільки коштів знайдуть, аби стрічка восени вийшла на українські кіноекрани. Я вдячний долі, що Зануссі думає про нові спільні проекти, і вже ведуться переговори про кінопроект, а може ще щось він поставить на сцені нашого театру (остання робота пана Кшиштофа з франківцями — вистава «Маленькі подружні злочини». — Т. П.). До ювілею Шопена хочемо зробити виставу, яку б поставив Зануссі.
ЩО У ПОРТФЕЛІ?
— Після літнього тайм-ауту ми почнемо формувати афішу нового сезону, — казаже Б. Ступка. — Вже в роботі «У неділю рано зілля копала», яке ставить Дмитро Чирипюк ( до речі, на Днях культури у Познані, я зустрічався з Єжи Гофманом, і він теж зацікавився цим твором Ольги Кобилянської), а на нашу прем’єру запросимо глядачів у вересні-жовтні. До ювілею Володимира Нечепоренка відбудеться бенефіс і ставиться одна п’єса Пристлі. Не забудемо ми й про свої маленьких глядачів: до Різдвяних та Новорічних свят покажемо казку «Попелюшка» (оригінальний текст пише відомий український поет і драматург Юрій Рибчинський, а музику молодий композитор і співачка Вікторія Васалатій, яку глядачі запам’ятали по мюзиклу «Едіт Піаф. Життя в кредит»). Поновимо у нашому репертуарі булгаковського «Майстра і Маргариту», але це буде нове прочитання, яке здійснить Віталій Малахов. Є у нашому творчому портфелі п’єса Шмітта про знаменитого французького актора Фредеріка Леметра, який заради театру відав все: особисте щастя і навіть життя, а кумир публіки помер на сцені, покинутий усіма. Хочемо поставити шекспірівську «Бурю» (це проект Сергія Маслобойщикова). А ще вже багато років я мрію, щоб на нашій сцені був поставлений мюзикл «Український романс» про чотири пори року на чотири сюжети. У нас співоча акторська команда й думаю, що це шоу, де виступають драматичні актори, сподобається публіці. Цей матеріал для постановки готує режисер Олександр Білозуб. Як бачите у нас є чимало планів та головне знайти сили і кошти, щоб перетворити їх у життя.
