У той вечір у Малій галереї «Мистецького Арсеналу» було спекотно, як у Мексиці. На екскурсію виставкою документальних фотографій «Співпричетність. Фріда і Дієго», яка присвячена двом легендарним мексиканським художникам і громадським діячам Фріді Кало і Дієго Рівері, зібралося чимало людей. Обидві зали було заповнено. Куратор Надія Перевізник допомагала охочим зануритися в «мексиканськість».
— У назві експозиції не просто так є слово «співпричетність». Мексиканські автори, які її формували, мали на увазі синхронність двох художників з епохою. Вони справедливо вважають, що якби не епоха, ці постаті не були б такими. А мені також подобається думка, яку ми сформували з мексиканським куратором: «Якби не Дієго і Фріда, такою не була б епоха». Тому цілком можливо, що це епоха стала синхронна їм. Ці двоє зробили дуже багато для Мексики, а Мексика — для них. В Мехіко залишилося безліч муралів Дієго Рівери, в яких присутня історія і провідні політичні ідеї того часу.
— Фріда і Дієго багато уваги в житті і творчості приділяли національній ідентичності. Чи відбулись би вони без цього?
— Це, в принципі, неможливо. Культура доколумбівського періоду була для них предметом гордості. Дієго і Фріда були глибокими патріотами своєї справжньої національної ідентичності. В Мексиці революція сприяла тому, що її жителі почали замислюватися над «новою Мексикою», був пошук нового рівня націоналізму та «нової мексиканськості». Фантастика, як ці глибокі патріоти-шукачі сполучили ідеї революції з національним.
— Чому це цікаво для нас?
— У нас відбуваються дуже схожі процеси. 20 років тому розпалася велика імперія і союзні республіки почали шукати себе. Україна донині шукає, що вона для світу: борщ, вареники, Марія Приймаченко, Клички або Чорнобиль? Мексика пройшла це у свій час. Дієго запропонував Фріді одягти національний стрій певного штату. А Мексика — це Сполучені Мексиканські Штати, між іншим. Якби вони жили в нас, то Дієго казав би: «Любонько, а не хочеш одягнути гуцульський костюм?»
— Яка була реакція публіки на виставку?
— У мене були серйозні побоювання, що, недочитавши інформацію, люди прийдуть на картини Фріди Кало. На щастя, такі припущення були абсолютно безпідставними. Фріда і Дієго — це бренд, тож відвідувачів було багато. Близько ста людей у звичайний день без лекцій та екскурсій — дуже хороший показник для київських галерей. Зазвичай черги стоять лише до Мистецького Арсеналу та арт-центру Пінчука.
— Яке враження виставка справила на українців?
— Займаючись ширше культурно-мистецькими проектами, я багато працюю з брендом українського мистецтва всередині і ззовні. Це взірець того, як країна може себе промотувати в світі. Мексика зробила колекцію фотографій і транслює себе у різних країнах. Це хороший приклад для наших можновладців, як треба працювати. Простий, маленький проект (всього лише 35 фотографій), проте він дуже дієвий. Бюджет виставки — нищівно-малий. Ми витратили кошти лише на дипломатичну пошту, банер і вино. Це швидше питання пристрасті і любові до мистецтва, ніж питання грошей. Особисто для мене, це стимул взяти картини Приймаченко або Білокур, провести внутрішню роботу, зламати зуби МЗС і зробити виставку за кордоном. Люди читають, що обидва організатори некомерційні структури — посольство Мексики і Мистецький Арсенал. Немає цього кладовища логотипів і довжелезних подяк. Для багатьох розумних людей — це нагода замислитися.
