Здавалося б, у 70-ті роки для творчої особистості було
лише два шляхи — або андеграунд і алкоголізм, або конформізм і кар’єризм.
Чесну прозу, не кажучи вже про драматургію, без ідеологічного фаршу або
бодай соцреалістичної приправи надрукувати було неможливо. Певною нішею,
де не треба було служити режимові й фальшивити в творчості, стала медитативна
лірика. Тоді з’явилися поети, які дали найвишуканіші зразки сучасної української
лірики: Світлана Йовенко, Любов Голота, Леонід Талалай, Галина Паламарчук,
Алла Тютюнник, Наталка Білоцерківець, Михайло Шевченко, Анатолій Кичинський...
Серед них, як рівна серед рівних — чернівецька поетеса Галина Тарасюк.
На початку 90-х Галина Тарасюк почала друкувати таку ж
саму чесну, правдиву, як її вірші, прозу. Її романи «Смерть — сестра моєї
самотності», «Любов і гріх Марії Магдалини», «Тікаймо, Адаме, тікаймо...»,
«Гвадалквівір і далі» відзначаються незашореністю, розкутістю, пронизливою
щирістю й відсутністю навіть натяків на подвійну мораль.
А порівняно нещодавно майже вся проза та вибрані поезії
вийшли друком окремою книжкою за назвою «Любов і гріх Марії Магдалини»,
яка внесла нові орієнтири до млявоплинного сучасного укрлітпроцесу. Ця
книжка — українська проза нової якості, література, яку читають. Бо справді
треба ламати стереотипи доби соцреалізму, коли людина, яка змайструвала
тоненьку книжечку й вступила до СПУ, носить горде ймення «письменника»,
«інженера людських душ», маючи в 50-мільйонній країні від сили п’ятеро
читачів?! Гетто! Книжка Галини Тарасюк є спробою вирватися з цього літературного
гетто.
Найбільший резонанс викликав роман Галини Тарасюк «Смерть
— сестра моєї самотності». Його читали. А позаяк цей твір неоднозначний
і кількаплановий, то кожен знаходив у ньому те, що шукав. Хтось — реалістичний
зріз буття і звичаїв похмурих 70-х, хтось — в’їдливу сатиру на конформістів
з числа «творчої інтелігенції», упізнаючи реальних прототипів романних
персонажів, а хтось — просто читав добру українську прозу, якої йому так
бракувало раніше.
№205 27.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
