Режисер Львівського національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької Алла Бабенко знає про Антона Павловича майже все! Розумно, дуже талановито, інтелігентно, з великим смаком та повагою до класика ставить його твори.
В її розкішній бібліотеці не тільки повне зібрання творів геніального російського письменника, а й дослідження чеховознавців (з 1904 року і до нашого часу), рецензії, вітчизняні та з-за кордону на всі постановки за його творами. Алла Григорівна вважає Чехова драматургом XXI століття і переконана, що вся європейська драматургія виходить саме із його творів. Вона ставить вистави для Міжнародного чеховського фестивалю, що відбувається в Меліхово — в Літературно-меморіальному музеї-заповіднику, де письменник жив і працював з 1892 до 1899 року. Це єдиний у Росії фестиваль, де грають лише твори Чехова і про Чехова. До речі, всі постановки львів’ян проходять з великим успіхом! А от дома — у Львові — ці театральні «перлини» глядачі дуже рідко бачать, хоча заньківчани мають у своєму репертуарі десять (!) прекрасних камерних вистав, які вже увійшли в театральну чеховську скарбницю; вони високо оцінені провідними критиками і театрознавцями Європи. У одній з рецензій написано: «Коли дивишся сценічні версії львів’ян у постановці Алли Бабенко, то забуваєш, що Антон Павлович писав по-російськи, — настільки органічно по-українськи сприймаються чеховські твори»...
— Твори Чехова я ставлю впродовж десяти років, — розповіла «Дню» режисер. — Починала з «Дяді Вані», потім були «Дама з собачкою», «Вітрогонка», «Дім з мезоніном», «Наречена», «Аріадна», «Іонич», «Розповідь невідомої людини» і композиція по «Чайці». Вистави ми робимо спеціально для Міжнародного фестивалю у Меліхово. «Чайку» показували на осінньому фестивалі — це була композиція «Чайка» очима Ефроса», яку ми грали в садибі Антона Павловича в Меліхово і в Музеї Чехова в Москві — на Садовому кільці. «Наречену» грали також на фестивалі «Російська класика» і на фестивалі в Чернігові. А в Криму «Аріадна» та «Іонич» (одноактні камерні вистави, об’єднані під назвою «Перечитуючи Чехова») завоювали Гран-прі на I Міжнародному фестивалі «Театр. Чехов. Ялта-2008».
— Звідки у вас така любов до творчості А.П.Чехова?
— Чеховим я займаюся ще зі студії. Хоча раніше навіть і гадки не мала, що доросту до того, що ставитиму його твори. Перша моя робота — «Дядя Ваня», виникла з ініціативи художнього керівника нашого Театру ім. М. Заньковецької Федора Стригуна. Я цікавлюся Чеховим, намагаюся дивитися всі вистав за його творами, маю багато рецензій, зокрема, — з-за кордону... Не секрет, що Антон Павлович був незадоволений першими виставами за його п’єсами у МХТі. В них є якась загадка, яку важко розгадати постановникам. У мене вийшло це трошки в «Дяді Вані», «Дамі з собачкою» і «Вітрогонці». В чому загадка? Чехов знав, що вмирає. Він мав свій світогляд, своє бачення життя, і все це позначилося на його творах. Я бачила тільки одну виставу, яку поставив польський режисер Адам Ханушкевич, — «Три сестри», на якій глядачі одночасно і сміялися, і плакали. У колишньому СРСР режисери витягували з вистав Антона Павловича соціальність, як це робив Георгій Товстоногов, або поетичність, як це геніально робив Анатолій Ефрос. Але я жодного разу не бачила фарсу, комедійної абсурдності життя. Чехов — драматург навіть не ХХ , а ХХI століття...
— Над яким чеховським твором зараз працюєте?
— Ставлю дуже складну повість «Моє життя» («Розповідь провінціала»). Може, читачі пам’ятають екранізацію 1972-го року коли головну роль у фільмі виконував Станіслав Любшин. Нам виставу замовили для Меліховського фестивалю (цим форумом цікавляться чеховознавці не лише Росії, а й Європи). Наприклад, минулого року там представляв виставу Театр ім. Чехова з Мадрида. Також цікаві роботи показували французи та німці — вся театральна Європа їде в Меліхово. Я, до речі, свого часу жила в кімнаті, де мешкав знаменитий англійський режисер Пітер Брук. Розумієте, на цьому фестивалі особлива атмосфера, особливий дух... Саме тому наші актори дуже хочуть туди поїхати — попри те, що квиток треба купувати за свої гроші, а це зараз недешево. Ми єдиний театр з України, який кожного року буває в Меліхово.
— Яка з поставлених вами чеховських вистав пройшла з найбільшим успіхом?
— «Дядя Ваня», що було для мене цілковитою несподіванкою, бо в залі сиділи люди, яку цю п’єсу знають напам’ять. Але вистава пройшла дивовижно! Ми отримали чудові відгуки. І після вистави ми є бажаними гостями в Меліхово. А мені особисто більше подобається «Вітрогонка» з Лесею Бонковською і Тарасом Жирком. Дуже добре сприймають глядачі Юрія Чекова в «Іоничі». Наприклад, минулого року на «ура!» пройшла вистава «Розповідь невідомого» за його участі. А з Ялтинського чеховського фестивалю за «Іонича» та «Аріадну» («Перечитуючи Чехова») ми привезли Гран-прі — це в історії нашого театру перша така висока нагорода. «Розповідь невідомого» ми показували на Московському міжнародному театральному фестивалі «Золотий витязь», звідки, попри неймовірну конкуренцію, привезли срібну нагороду. Кожного року ставлячи Чехова у Львові, ми наче перевіряємо себе на професійність. Гастролей зараз немає, критики до нас не приїздять, рецензій та обговорень вистав також немає — живемо наче в замкненому просторі. А через чеховські вистави ми виходимо «в люди», на обговорення критиків. Наприклад, російський журнал «Театр и кино» опублікував останнє обговорення в Меліхово — яке ж воно цікаве і змістовне! У ньому взяла участь доктор мистецтвознавства Тетяна Шахазізова — найвідоміша з чеховознавців сучасності. Тому і для мене, і для акторів наша участь у чеховських фестивалях — перевірка на майстерність. Зрештою, можливість дізнатися, що робиться у європейському театральному світі.
— Алла Григорівна, а який ваш улюблений твір Чехова?
— Напевно, «Чайка». Я все життя мрію її поставити. На жаль, у Львові на «Чайку» ніхто не піде. Тому немає сенсу її ставити, навіть на камерній сцені.
— Твори Чехова в постановці яких режисерів ви дивилися?
— «Три сестри» — в постановці Немировича-Данченка. Причому не тільки дивилася, а й вивчила напам’ять по книжці його режисуру. Багато разів дивилася «Чайку», «Три сестри» та «Вишневий сад» Анатолія Ефроса, всі чеховські вистави, що йшли у МХТі, дивилася в «Современнике» «Чайку» в постановці Олега Єфремова. Також бачила вистави в постановці геніального чеського режисера Отомара Крейча, який відкрив Антона Чехова для Європи. А ще вистави Андрія Щербана — американського режисера румунського походження. На жаль, не бачила «Чайку» в постановці геніального поляка Крістіана Люпи і «Вишневий сад» литовця Еймунтаса Някрошюса. А взагалі я вважаю, що вся європейська драматургія виходить із Чехова.
— Чому зараз українські театри нечасто ставлять А. П. Чехова?
— Тому що живемо в час ринкової економіки. І ніхто не хоче, як кажуть театрознавці, виходити «у вертикаль». Всі хочуть бути «в горизонталі». А про духовність забули...
Може, в Рік Чехова щось у нас зміниться? Дуже цього хочется!
