Наприкінці минулого року власники українських книжкових
розкладок сильно подивувалися: поруч із творами визнаних російських та
американських майстрів з’явилася книжка черкаського автора Станіслава Стеценка
«Чорна акула в червоній воді», куди ввійшли три гостросюжетні повісті «Чорна
акула в червоній воді», «Монстр» та «Сексодром». На обкладинці стояв скромний
штамп «Український бестселер». Хтось кпив. Хтось відверто глузував. Хтось
намагався збагнути провінційного зухвальця. Усе стало на свої місця за
перший тиждень продажу, коли розкупили тисячу примірників «Чорної акули…».
Опісля того навіть найзапекліші скептики заходилися чухати потилиці: може,
це і є вона — перша ластівка новітньої української ринкової літератури?..
— Станіславе, сьогодні видати в Україні художню книжку
накладом 10 тисяч примірників — це одне з двох: або манія величі, або наївна
мрія заробити потім на здаванні макулатури. До речі, як поживає твій психоаналітик?
— Швидше, перше. Але без слова «манія». Зараз в Україні
в літературі середньої полиці рівних мені немає. Це думка не лише моя.
На останній сторінці книжки «Чорна акула в червоній воді» ви можете прочитати
відгуки української та російської преси. Вони говорять про те саме. Із
зарубіжних авторів за рівнем мою творчість можна порівняти хіба що зі Стівеном
Кінгом. Тираж 10000, дійсно, надзвичайно великий для української книги.
Оптимальний тираж для українського автора сьогодні: дві-три тисячі, максимум
— п’ять. Але для мене, думаю, 10000 — це якраз норма. Тим більше, що книга
швидко розходиться. Щодо психоаналітика, то вже кілька читачів питали мене
про це. В основному, вони мали на увазі дві мої речі: трилер «Монстр» та
оповідання «Малюк — винищувач шпигунів». Я сприймаю це питання за найвищу
оцінку моєї творчості.
— Отже, твій бестселер переможно крокує країною. Якщо
не секрет, скільки коштів ти вгатив на рекламу? Чи правда, що «просування»
твоєї книжки пов’язане насамперед з тим, що її взяв під патронат Президент
Леонід Кучма?
— Так, крокує. Основна маса книг досі реалізовувалася в
Києві. Але зараз «Чорна акула…» продається в більшості міст України — Львові,
Вінниці, Луганську. Тільки в столиці розійшлося близько 3000 примірників.
На рекламу я майже не витрачався. Трохи реклами було зроблено, завдяки
Асоціації підтримки популярної української літератури (Черкаси), яка є
видавцем мого бестселера. Решта публікацій — особиста ініціатива журналістів.
Вам не спадало на думку, що книга просто цього варта? Про патронат Леоніда
Кучми говорилося, наскільки мені відомо, у зв’язку з Асоціацією, а не з
конкретною книгою. Знаю лише, що він тримав у руках сигнальний примірник
«Чорної акули…», сподіваюся, і прочитав її. Втім, для геніального твору
не так важливо, чи читав його той чи інший президент.
— Гучно заявивши про себе минулого року, Асоціація підтримки
української популярної літератури окрім видання твоєї книжки, здається,
ні на що більше не спромоглася. Вона що, робилася під тебе?
— Це неправда. По-перше, асоціація видала вже дві книги,
набрана третя і в складанні четверта. По-друге, асоціація постійно займається
відбором нових авторів. Наскільки мені відомо, зараз є ще три-чотири претенденти
на те, щоб асоціація їх видала. Що ж до того, що я мав стосунок до її створення,
то це дійсно так. Асоціацію було створено в Черкасах групою журналістів
і літераторів. Я був одним із них, і не більше того. Потім я брав участь
у конкурсі асоціації. До речі, на загальних підставах. Що ж до того, що
першою була видана саме моя книжка, то це означає лише одне: асоціація
має винятково кваліфікованих літконсультантів. Вони змогли побачити перлину
серед літературного сміття. До речі, я пророкую асоціації велике майбутнє.
Енергійність її президента Наталки Заболотної варта енергійності всіх чиновників
від літератури разом узятих.
— Феномен «повсталої з попелу провінції» (приклади:
Андрухович із своїми івано- франківськими перверсіями, Гусейнов із всесвітньовідомим
«Кур’єром Кривбасу», ти зі своєю «Чорною акулою…», котра потіснила в деяких
містах на розкладках саму Мариніну)… Як би ти пояснив цей феномен?
— Перед тим, як написати трилер «Монстр», я рік пропрацював
на гірській метеостанції. Очевидно, ми, провінціали, краще знаємо предмет.
Щодо Мариніної. Авжеж, вона — професіонал. З нею важче, аніж з нашими вітчизняними
«грандами». А те, що моя книжка потіснила Мариніну — звісно, радує. Тут
одне досить відоме в Україні видання, взагалі, порівняло мене з Хемінгуеєм.
А проти Хемінгуея Мариніна — провінціалка. Проти нас із Хемінгуеєм. На
жаль, 70 років за «залізною завісою» та ще й у тіні «старшого брата» перетворили
Україну на дрімучу літературну провінцію. Уявіть: у країні з 50-мільйонним
населенням черкаська літературна асоціація ледве відібрала двох-трьох (!)
авторів з пристойним (я не кажу — з високим) рівнем.
— Ти видав книжку, її купують, ти отримуєш гроші. Між
іншим, ти — член Спілки письменників України. Кілька порад колегам, дехто
з яких не має й мідяка в кишені.
— Забути про те, що вони «члени». Писати, як я. Писати
краще. Колись я вже казав, що нашому читачеві набридли американські супермени
на вулицях Чикаго та Акапулько. Я привів детектив на вулиці наших міст.
Я закидав їх трупами, залив їх кров’ю, і читачам це сподобалося. Ось і
всі рецепти!
— Тобі не здається, що якби «Чорну акулу...» було написано
російською мовою, її можна було б спокійно видавати втричі більшим накладом?
— Безперечно. Російською мовою можна було б видати 50-
100 тисяч. У російськомовної книги надзвичайно велика ємність ринку. До
речі, чимало українців друкуються зараз у російських видавництвах. І це
не через те, що вони не бажають писати українською. Обставини, що склалися
сьогодні з українською книгою, спонукають їх до цього. Чому склалися такі
обставини? Мабуть, на це запитання мала б відповісти організація, яка взялася
представляти літературу перед державою, народом, історією: Спілка письменників
України. Нинішнє її керівництво практично не має впливу на законотворчість
у видавничій справі, в молодіжному літературному русі. Молода енергійна
людина на чолі Спілки за рік-два могла б кардинально змінити ситуацію на
краще. Далеко ходити не треба. Незалежна Асоціація підтримки популярної
української літератури на чолі з мобільною та енергійною Наталкою Заболотною,
власне, й зробила мій бестселер бестселером, тобто видала книжку, за яку
покупці платять реальні гроші.
