Різнокольорову картину сценічних пошуків представили учасники п'ятого міжнародного театрального фестивалю «Сцена людства», який днями пройшов у Черкасах. Критики розмірковували про незаперечну вірність класиці, різновиди її трактування, що межують із «перевертанням із ніг на голову», та про доцільність постановки експериментальних вистав. Фестиваль дав змогу шанувальникам театрального мистецтва розкласти такий собі мистецький «пасьянс» і прискіпливо подивитися на вісім вистав, що їх показували українські та зарубіжні колективи.
Львівський театр ім. М. Заньковецької показав «Сватання на Гончарівці» (режисер Федір Стригун). Ця інтерпретація нагадує масові народні гуляння, коли навіть особисті питання глибоко інтимного характеру обговорюються у присутності юрби дівчат і хлопців, які не лише підслуховують, а й дають поради... Дійство відбувається під музику Кирила Стеценка. У постановці спробували знайти і зіграти нетипового Стецька. Не опецькуватого товстуна у перуці, а простого хлопця, який у дечому навіть мудріший за своїх однолітків. До речі, на фестивалі зустрілися два Стецька — львів'янин Василь Коржук та черкащанин Юрій Берлінський. Зустріч артистів була теплою, тим паче, що вони свого часу вчилися у одного педагога — Бориса Ставицького...
Дніпропетровський театр ім. Горького здивував глядачів трагікомедією «У сутінках» (за Олексієм Дударєвим). Цей спектакль вже п'ятий рік у репертуарі колективу, а сама постановка — ностальгія за радянськими часами та болісна переоцінка цінностей. І справа навіть не в бюсті Сталіна, який біліє на почесному місті впродовж двох дій. Мабуть цей спектакль сприймався б на ура, якби його показали на День Перемоги. А на фестивалі щось не заладилося: грали актори не дуже впевнено, та й трагікомедією спектакль назвати важко.
Шанувальників єврейського прозаїка Ісаака Зінгера потішили кияни з Російської драми, привізши вишукану мелодраму на дві дії «Остання любов» (в її основі лежить оповідання «Під тінню виноградника», а сім сторінок без будь-яких діалогів перетворив на п'єсу молодий московський драматург Валерій Мухар'ямов). Відкриттям для черкащан стала напрочуд енергійна Олександра Смолярова, яка у червні святкує 60-річчя своєї творчої діяльності. Під час обговорення вистави виконавець головної ролі Давид Бабаєв зізнався, що коли його герой Гаррі показує фото своєї колишньої дружини, то насправді це фото померлої доньки Олександри Смолярової — Ліни. «Я її знав, і тому не треба грати біль, коли я дивлюся на її фотографію. Крім того, я єдиний єврей у цій виставі. Моїх дідуся і бабусю німці у Вінниці поховали заживо, тому тема трагедії єврейського народу мені болить», — пояснив актор.
Драматичний театр «Михай Емінеску» із міста Ботошань (Румунія) привіз виставу «Іван Турбінке». Філософську казочку про мандрівного солдата презентували не лише актори та режисер, а й мер міста Ботошань Кетелін Флутур, який завітав на фест. Після перегляду вистави глядачі отримали потужний етнозаряд. Румуни танцюють щось дуже схоже на наші коломийки, а в їхніх казках Смерть можна обдурити так само, як український Івасик-Телесик обдурив Зміючку Оленку. Тільки Івасик не вмів сісти на лопату, на якій його мали запроторити до печі, тоді як винахідливий румунський солдат Іван переконував, що не знає, як правильно лягти в труну. Актори грали у масках, які, дотримуючись давніх звичаїв, румуни одягають на Різдво. За словами режисера Іона Сапдару, жанр спектаклю — «етнографічне шоу, у якому актори клеять дурня і грають самі себе.
Щоб послухати славнозвісний дует Одарки та Карася із опери «Запорожець за Дунаєм», черкащани заздалегідь розкупили всі квитки. Опера у виконанні Харківського театру опери та балету ім. Лисенка пройшла з аншлагом. Довелося навіть ставити додаткові стільчики. Оцінити спів харків'ян прийшла й праправнучка композитора Семена Гулака-Артемовського Ольга Шляхова, яка сьогодні опікується музеєм свого славного предка в Городищі. Харківський «Запорожець...» привабив шанувальників класичної опери.
Свою інтерпретацію «Одруження» за Гоголем привіз на «Сцену людства» Київський Театр ім. І. Франка. Замість покійного Леся Сердюка у виставі роль Жевакіна зіграв Володимир Коляда. Після вистави відбулася зустріч акторів з представниками ЗМІ, акредитованими на фесті. Виконавець ролі Кочкарьова Богдан Бенюк, розмірковуючи про те, як треба грати класику сьогодні, зауважив: «Нутром відчуваємо, але все перевіряється на глядачах... Експериментальні вистави мають право на життя, але з ними не так цікаво працювати. Тоді як у класичних постановках є якась глибинна взаємодія між персонажами. Класика говорить сама за себе, вона має такі потуги і таку глибину, що не треба її переносити у сучасну ракету і грати її в екстравагантних костюмах».
А завершив фестиваль Черкаський музично-драматичний театр ім. Шевченка із міжнародним театральним проектом «Циганський барон». У грудні минулого року виставу поставив нідерландський режисер Марк Крон. Головні ролі виконували актори із Австрії, Німеччини та Нідерландів. Як уже писав «День», театр возив «Циганського барона» за кордон, де виставу побачили понад десять тисяч європейців. У березні черкащани зробили україномовну версію спектаклю. І ось після майже двомісячної перерви знову показали комічну оперу, головні ролі в якій виконали провідні актори театру Наталка Мамалига та Юрко Прокопчук.
