Верховна Рада нарешті прийняла закон про податкові пільги для вітчизняного кінематографа.
Отже, те, про необхідність чого не просто говорили, а кричали останні роки, відбулося. За повідомленнями інформаційної агенції ЛігаБізнесІнформ, передрукованими «Українською правдою», Верховна Рада терміном на шість років ввела податкові пільги для вітчизняного кінематографа. За відповідні зміни до Закону «Про кінематографію» (щодо державної підтримки виробництва національних фільмів) №2595 проголосував 351 народний депутат.
Зокрема, передбачено звільнення від ПДВ до 1 січня 2016 року операцій щодо постачання національних фільмів їхнім виробникам, а також постачання робіт і послуг з виробництва таких фільмів. Крім того, від ПДВ на шість років звільняються операції щодо постачання послуг з демонстрації національних фільмів і зарубіжних фільмів, дубльованих українською мовою. Також до 1 січня 2016 року виробники національних фільмів звільняються від плати за земельні ділянки, які забезпечують виробництво національних фільмів.
Наразі обговорюється створення Кабінетом Міністрів спеціального рахунку фінансової підтримки національної кінематографії, на який буде перераховуватися збір на розвиток національної кінематографії, витрати і субсидії загального та спеціального фонду держбюджету на державні програми розвитку кінематографії.
Крім цього, фінансова підтримка кінематографії може здійснюватися за рахунок благодійних пожертвувань, спонсорських коштів, інших джерел, не заборонених законодавством. Як повідомив глава парламентського комітету з питань культури та духовності Володимир Яворівський, закон також звільняє спонсорів, які виділяють кошти на виробництво національних фільмів, від сплати податків на вкладену суму.
В той же вечір, щойно я дізнався про цю новину, я подзвонив своїй давній приятельці-кінорежисерці й на одному подиху все це прочитав. Вона помовчала, а потім сказала — звичайно, жартівливим тоном: «Все це добре, але хто ж мені молодість поверне?».
Як на мене, щось подібне на різний штиб повторюють нині десятки кінорежисерів, продюсерів, операторів, сценаристів. Всі ті, хто протягом 18 років після здобуття незалежності приходили у кіно повні ентузіазму, свіжих ідей і молодечих сподівань — а закінчили непомітними коліщатками всередині байдужої до мистецтва машини телебачення або взагалі у творчому небутті.
Якщо закон буде втілено і виконано як слід, гроші у нашу кінематографію зрештою прийдуть. А ось чи з’являються нові ідеї та нові імена, завдяки яким і можна буде говорити про вітчизняне кіно як про реальність — велике питання.
Наостанок — коментар голови Національної спілки кінематографістів України Сергія ТРИМБАЧА:
— Вся ця історія почалася з квітня минулого року, коли пройшло перше читання. І тоді Спілка, для якої це, до речі, було сюрпризом, запропонувала створення спеціального рахунку — по суті, фонду підтримки кінематографії. На цей рахунок надходитимуть кошти, що збиратимуться від прокату фільмів — 5%, і навіть від інтернету — 1%. Це не оригінальна вигадка — так є у Франції і віднедавна в Польщі, де дуже ефективно все це працює. Ідею було сприйнято, внесено в законопроект. І це найбільший позитив, як на мене. У доповненнях до закону прописано, що фондом керуватиме рада з 20 осіб, які призначатимуться на паритетних засадах: десять — від Кабінету Міністрів, десять — від Спілки кінематографістів. Можливо, я помиляюся, але це перший випадок, коли громадська організація згідно закону бере участь у розподілі державних коштів. Це дуже правильна структура: дай владу тільки чиновникам — усе буде розкрадено, якщо ж тільки творчим людям — то вони не крастимуть, але пересваряться, скомпрометують справу власною незібраністю та неконсолідованістю.
Що ж до власне коштів, то вже для першого етапу називалися суми 300—400 мільйонів гривень. Я не такий оптиміст: якби наступного року зібрали хоча б 30—40 мільйонів, це уже було б добре. А далі, як показує досвід інших країн, ця цифра наростає. Ефективність влади, знов-таки... Якщо буде ефективна влада, якщо гроші не розкрадатимуться, як це робиться сьогодні, то тоді все це спрацює. Якщо буде так, як нині, то, ясно, збиратимуться якісь копійки, ідею буде поховано.
Ще важливо, що внесено зміни до законів про оподаткування прибутку підприємств, про податок на додану вартість і навіть до закону про плату за землю: передбачено пільги у платі за земельні ділянки. Тому що нині, наприклад, Національна кіностудія імені Довженка платить шалені податки за землю — вона фактично поставлена на рівень казино. І, нарешті, введено пільги для меценатів — їм стане вигідно вкладати гроші у кіно.
У будь-якому разі мені здається, що це лише перший крок. Оптимальний розвиток ідеї — створення інституцій на кшталт Британського або Шведського кіноінституту. У Британії та Швеції ці інституції визначають практично всю кінематографічну політику. Мова не тільки про фінансування і виробництво фільмів, але й про їхню рекламу та просування, в тому числі за кордоном. Ясно, що йдеться не про комерційний бік, а про культуртрегерський. У нас це зараз робить, на щастя, фундація Халпахчі, але хотілося б бачити більші зусилля. Знов-таки, я дуже помірний оптиміст, розумію, в якій країні я живу, але треба щось робити. Історія підготовки цього закону показала, що ми можемо співпрацювати з чиновниками, з політиками. Ми повинні відстоювати свої корпоративні інтереси й лобіювати їх, як це водиться.
У нашій країні важко робити прогнози, окрім одного: що далеко не всі закони виконуються. Тішуся, що зміни нарешті прийнято, з другого боку, є тривога, що все це замотають знову. Багато що залежатиме і від кінематографістів — як ми контролюватимемо цей процес. Громадськість має стежити за чиновниками. Тоді все буде нормально.
