В експозиції представлені картини чотирьох київських художників — Петра Бевзи, Марка Гейка, Петра Лебединця та Олексія Литвиненка, створених протягом 1980—1990-х.
Ідея цього проєкту народилась ще двадцять п’ять років тому (!) і мала на меті представити широкому загалу твори митців «нової хвилі», що сповідують «живописну пластику» та шукають нові форми образотворчого мистецтва.
Свого втілення «Синтези XX» чекали чверть віку, тому картини із приватних колекцій, які сьогодні можна побачити на виставці в музеї, стали уже раритетами, а чотири художники — друзі по життю і творчості, знаними митцями, твори яких добре відомі шанувальникам сучасного українського мистецтва як в Україні, так і далеко за її межами.
Нині за плечима кожного автора — Петра Бевзи, Олексія Литвиненка, Петра Лебединця і Марка Гейка — велика кількість персональних виставок та виставкових проєктів, каталогів, заходів, фестивалів. Вони дуже близькі по духу, і водночас, дуже різні. Адже кожен митець має свою інтонацію та свої особливі засоби відкривати глядачеві поезією життя та зачаровувати його.
Проєкт «Синтези XX» має ще одну особливість, адже роботи сучасних митців «оселились» серед творів українського традиційного мистецтва.
— Художники брали участь в нашому проєкті «Людина. Час. Простір». Для музею це був цікавий експеримент, який показав, що сучасне і традиційне українське мистецтво чудово поєднуються і органічно доповнюють одне одного. Митці самі обирали місце в музейній експозиції. Ефект був просто фантастичний!», — розповідає Генеральний директор музею Людмила СТРОКОВА.
ЯК СПОГАД
Після такого вдалого «симбіозу» і виникла ідея виставки «Синтези XX», яка має свою цікаву історію. Пані Людмила зізнається, що, побачивши фотографію чотирьох київських художників — молодих, талановитих і амбітних, яку вони зробили, готуючись до виставки у 1995 році, вона просто закохалась в неї. Дізнавшись, що виставка так і не відбулася з якихось причин, директор запропонувала здійснити цей задум в стінах музею. Так і народився виставковий проєкт, який можна назвати виставкою «однієї фотографії».
МАРКО ГЕЙКО «ОБЛИЧЧЯ»
Вийшов своєрідний спогад про те, як починалось сходження на мистецький олімп блискучої четвірки художників, які у далекі 90-ті роки минулого сторіччя мали сміливість творити «своєю мовою».
ВИКЛИК СИСТЕМІ
«На початку 1990-х окремі митці почали відходити від соцреалізму. Це був виклик тій системі, яка тривала досить довгий час, та демонстрація повної свободи й прагнення до самовиразу, що не вписувався в ідеологічні рамки того часу. Ця плеяда київських художників, які презентують сьогодні свої роботи, були одними з перших, хто почав творити щось інакше щодо до того, що існувало в Радянському Союзі», — акцентує Світлана Стоян, доктор філософських наук.
«Ми ходили разом з моїм учителем Сергієм Борисовичем Кримським по майстернях цих починаючих митців і відкривали для себе новий, невідомий світ мистецтва, — згадує нині науковець Володимир ГОРБАТЕНКО, друг і соратник художників, який був свідком того, як створювались більшість робіт, презентованих на виставці.
«Побачивши картини Олексія Литвиненка, Кримський сказав цікаву фразу: «В мікроскопічних елементах автор постає щораз іншим художником і іншою людиною. І ці мікроскопічні елементи тягнуться до невидимого центру його полотен. А відвідавши майстерню Петра Лебединця, мій учитель був вражений колористикою його робіт і сказав, що в колористиці цього художника є безліч потенційних світів, які він відкриває для себе та інших».
ФЕНОМЕНАЛЬНА ДРУЖБА
Всі четверо митців йшли по життю разом — і у творчості, і в буденних турботах. Ось і зараз, через 25 років художники, соратники і однодумці єдині. І виставкову експозицію будували разом з працівниками музею всім авторським складом, як завжди. Тільки без Марка Гейка, який пішов у кращі світи назавжди у 2009 році, залишивши нам свою творчу спадщину.
ПЕТРО ЛЕБЕДИНЕЦЬ «ЕКЗИСТЕНЗІЯ КОЛЬОРУ»
«Дружба чотирьох митців є нині особливо унікальним явищем, — ділиться думками Світлана Стоян. — Адже XXI століття — це ера індивідуалізму. Якщо, наприклад, у XIX, на початку XX століть такі угрупування митців були звичайним явищем, то зараз ми спостерігаємо автономізацію творчості, коли кожен художник сам по собі і йому важко знайти однодумців», — зауважує вона.
«Для того, щоб зберегти дружбу, потрібно докладати зусиль, це постійна робота», — впевнений Петро Бевза. — «Адже кожен з нас робить помилки. Важливо, щоб інший не спалахнув, реагуючи на них, а потерпів. Адже з часом починаєш розуміти, що є головне, а є другорядне».
НАС БАГАТО
Цікаво було дізнатись, а що змінилось у житті художників з плином часу у чверть віку? На це питання Петро Бевза відповідає одним реченням: «Нас стало багато» і пояснює, що на початку 1990-х були одиниці тих, хто шукав нові шляхи.
«Нас тягнуло один до одного. А згодом утворилась така група, куди входили Марко Гейко. Петро Лебединець, Олексій Литвиненко Анна Криволап, Сергій Животков та інші цікаві художники. Помалу ми розширяли це коло. Робили присвяти творів один одному. Нині це коло значно розширилось. Завдяки Майдану і загалом новому поколінню, якому не потрібно нічого довго пояснювати», — ділиться своїми роздумами художник.
На його думку, незмінними залишились тільки дві речі — любов і гармонія, на основі яких митці продовжують творити красу.
Тож всіх бажаючих відчути «мить історії» і побачити «пагони» нового мистецтва, яке почало проростати на теренах України в кінці минулого сторіччя, запрошуємо до Національного музею українського народного декоративного мистецтва відвідати виставку «Синтези ХХ», яка триватиме до 6 вересня.
