Це київське видавництво спеціалізується на мемуарно-архівній та історичній літературі. В доробку «Темпори» — унікальні книжки про маловідомі або незнані взагалі факти, події та персоналії з нашої історії. Деякі з них — перевидання праць, що вперше були опубліковані на початку ХХ століття. Інші виходили самвидавом у 60 ті роки; роботи над віднайденими рукописами або самостійні дослідження сучасних прогресивних авторів. Так, серед новинок: «Спогади командарма» М. Омельяновича-Павленка, «Спомини запорожця» Н. Авраменка, «Офіцерський корпус Армiї УНР» Я. Тинченка, «Старцівство: мандрівні співці-музиканти в Україні...» В. Кушпета, «Мої спомини про недавнє минуле» Д. Дорошенка, «Нариси Криму» Є. Маркова. Крім того, видавництво записує і випускає власну аудіопродукцію та організовує джазові концерти «Jazz коло». Одним словом, «Темпору» по праву можна назвати одним із атлантів утвердження української культури в Україні. Про книжкові новинки видавництва — наша розмова з директором Юлією ОЛІЙНИК.
— Опублікувати «Спогади командарма» — давня мрія. Вона визріла у роботі над іншими проектами, присвяченими періоду визвольних змагань 1917—1920 років. Михайло Омельянович-Павленко — яскрава постать, командарм Української армії... Досі його повністю прокоментовані спогади ніколи не виходили, хіба що розрізнено у журналах міжвоєнної еміграції або окремою книжкою вже у часи нашої незалежності, проте без останньої частини, яка на той момент була ще невідома.
Книжка «Старцівство: мандрівні співці-музиканти в Україні (XIX — поч. ХХ ст.)» Володимира Кушпета викликала хвилю критики, оскільки замахнулася на освячений, проте штучний образ кобзарства. Автор, до речі, сам музикант, який виконує думи та балади, що дійшли до нас, працюючи з архівними матеріалами, написав про старцівство як про певне соціально-культурне явище. Як на мене, він змалював старцівство глибше і цікавіше, ніж будь-хто, наголосивши, що воно презентує дуже глибинний пласт української культури.
Щодо «Нарисів Криму» Євгена Маркова, то це видання, до певної міри, унікальне. У своєму листуванні Євген Чикаленко і Петро Стебницький згадують про те, як російський вчитель гімназії Євген Марков, приїхавши в Крим, описав його, і про те, як ця книжка виходила в Росії. Ми вирішили, що такий погляд на Україну, зокрема — Крим, росіянина у другій половині ХIХ століття буде надзвичайно цікавим для сучасників, оскільки позбавлений ідеології, російського пафосного патріотизму... Натомість у ньому відчувається надзвичайна приязнь до України. Ми зробили український переклад, видавали на основі третього видання із старими листівками, намагалися дещо стилізувати під оригінальний подорожній альбом-нотатки.
Спогади Дмитра Дорошенка доволі відомі історикам, але, на жаль, невідомі пересічному читачеві, для якого вони саме і призначені. Це — інтелігентна мемуарна література, на відміну від «Споминів запорожця» Никифора Авраменка, які написані у рідкісному для української літератури жанрі «документального свідоцтва» і вражають своєю відвертістю та безпосередністю. Події в Україні початку ХХ століття постають крізь особистісне сприйняття простої людини, чия молодість припала на роки визвольних змагань.
І, врешті-решт, довідник «Офіцерський корпус Армії УНР» — перше системне дослідження біографій українських генералів, старшин та командирів доби визвольних змагань. У ньому зроблено акцент на тому, що сучасникам потрібно усвідомлювати: визвольні змагання — це був не хаос чи громадянська війна, а боротьба за нашу незалежність, яку виборювала наша регулярна армія.
— Розкажіть про новинки, які з’являться на початку цього року?
— У «Темпорі» вийде друком книжка про гетьмана Івана Мазепу. Це буде калейдоскоп статей, написаних провідними істориками, документів, зрештою, ілюстрацій, що стануть спробою дати вичерпну (наскільки можливо) відповідь на те, чому Іван Мазепа є нашим національним героєм.
— Юліє, як на вашу думку, нині запит на історичну літературу збільшується?
— Гадаю, запит на історичну літературу ще довго відчуватиметься в нашому суспільстві, тому що запитань з української історії більше, аніж відповідей.
— Де можна придбати ваші книжки ?
— Їх можна придбати безпосередньо у видавництві або в книжкових магазинах. Я покладаю великі надії на нову книгарню, що відкрилася наприкінці грудня у Києві за адресою: вулиця Лисенка, 3. Це — простора, симпатична і сучасна книгарня з інтернетом, де представлено усе жанрове розмаїття українських книжок. Сподіваюся, що з появою такого сильного гравця на нашому символічному книжковому ринку, можливо, щось зміниться і почнеться оздоровлення ситуації в книговиданні та книготоргівлі.
У нашому каталозі ми намагалися показати своє ставлення до стану книговидання в Україні. «Темпора» сповідує девіз: «Про минуле заради майбутнього». Тепер до нього додався ще один: «Видавництво — не фабрика книг. Це відповідальність за те, що ми читаємо». Останній — заклик по-новому подивитися на роль видавництва і місце книжки у суспільстві. Що таке книговидання у нашій країні? Здебільшого це, образно кажучи, будь-яка примха за ваші гроші. Той, у кого є кошти, домовляється, і на певних умовах друкується та чи інша книжка. Тоді як у Європі кожне видавництво має власну видавничу політику і дотримується чітких принципів, а, відповідно, не розглядатиме будь- яку пропозицію. Вони передусім дбають про своє реноме, тому їм довіряють.
