В Україні мешкає близько 47,5 тис. ромів. Ця спільнота є частиною місцевих суспільств, яка легко приймає релігію і мову народу, біля якого мешкає. Цигани є частиною життя місцевого суспільства і водночас весь час відособлені, бо зберігають теж свою мову і плекають культуру, яка є досить замкнена й оточена ореолом романтизму.
Водночас роми віддавна стикаються зі стереопитним мисленням про себе, і часто є безоборонними перед ним. Їхня історія може в дечому подібна до історії єврейської, хіба що на відміну від євреїв цигани так і не утворили власної держави, але цілком комфортно себе почувають у кожному куточку світу. Так само, як і євреї, роми були жертвами нацистів, були переслідуваними і паленими в печах Аушвіцу та інших таборах смерті. Але через брак централізації і спільних інститутів пам’яті, питання їхніх страждань весь час залишається на якомусь бекграунді, не на другому, а якомусь десятому плані.
Однак роми є громадянами нашої країни, і вони теж вносять свій вклад в її життя і розвиток. Ми знаємо, що роми дуже творчі, обдаровані люди. Відома нам їхня участь у музиці, театральному житті, кінематографі. Однак зараз мова піде про одну з найталановитіших ромських поеток – Броніславу Вайс, більш відому як Папуша (з ромської - «Лялька»), авторку збірки віршів «Пісні Папуші».
ДИВАЦЬКЕ ЗАХОПЛЕННЯ
Броніслава Зєліньська народилася в 1908 році в ромській родині в Любліні, який на той час знаходився в складі Російської імперії. Їхній табір пізніше кочував Волинню, Поділлям та Віленським краєм. Це дало підставу українській дослідниці творчості Папуші Маріанні Кіяновській вважати, що українська культура теж мала вплив на формування світосприйняття видатної ромської поетки, що робить її творчіть «феноменом міжкультурної взаємодії». Броніслава ніколи не відвідувала жодного навчального закладу, однак самостійно навчилася писати і читати. Ваажається, що уроки їй давала стара єврейка, а кожне заняття коштувало курку. Пізніше вона твердила, що складала вірші, бо вміла писати, а навчилася писати, щоб записувати вірші. Внаслідок цього завдяки їй ми знаємо погляд на деякі аспекти ромської історії з їхньої точки зору. Прикладом такого оригінального осмислення і представлення історичного факту є вірш «Криваві сльози» про переслідування ромів на Волині з боку нацистів в 1943 -1944 роках, про їхні поневіряння по волинських лісах в намаганні уникнути смерті.
Дівчинка вийшла заміж у віці 15 років за 39-річного арфіста Діоніса Вайса. Більшість родини сприймала її захоплення літературою як дивацтво. Очевидно, це дуже непокоїло саму авторку. Очевидці твердили, що Папуша соромилася свого заняття, вважала його негідним дорослої особи. Однак нічого не могла з цим вдіяти, оскільки образи, слова, натхнення брали над нею верх. У 1949 році під час виступу поетеси під музичний акомпанемент власного чоловіка – то був один із способів їхнього заробітку на життя – її побачив польський літератор і дослідник Єжи Фіцовський, який зауважив талант циганки, і не тільки був відкривачем поетичного дару Броніслави Вайс, а й її видавцем і перекладачем, а пізніше біографом. Він вважав Папушу справжнім феноменом, оскільки до того жоден польський ром не творив поезію цілеспрямовано, самоідентифікуючи себе як поета.
НЕОБАЧНА ПУБЛІКАЦІЯ
Коли Папуша відправила деякі свої твори Фіцовському, він опублікував їх без її згоди, що спричинило значний скандал і мало вплив на подальше життя жінки. Комуністичне видання використало публікацію віршів циганки з ціллю пропаганди осілого способу життя, а також ця публікація викрила недопустимий в патріальному ромському суспільстві факт листування жінки з чужим чоловіком. Ромська громада негативно сприйняла творчу діяльність однієї зі своїх членкинь, що в майбутньому призвело до її відторгнення циганами, що, ймовірно, викликало хворобу, через яку поетеса закінчила життя в психіатричному закладі в 1987 році. Трагізм життя Папуші полягав у тому, що вона не могла не творити, що вона стала рупором свого народу – у віршах висловлювала їхні переживання, думки, захоплення свободою, ностальгію за минулим, однак саме за це вона була покарана вигнанням. Роми осуджували її і через те, що вона ніби видавала їхні секрети, зраджувала чужим специфіку їхнього способу мислення і світосприйняття, викривала загалу так званий «romanipen» - кодекс правил поведінки в ромському суспільстві. Навіть через те, що необхідність перекладу її віршів сприяла появі першого польсько-ромського словника. При тій нагоді Єжи Фіцковський видав своє дослідження ромської культури, їхніх вірувань, способу життя «Цигани в Польщі: історія та звичаї», що посилило тяжке становище Папуші серед ромів.
Не завадив відторгненню ромами своєї талановитої дочки і факт, що її збірка віршів, видана у 1956 році, була перевидана 26 разів і високо оцінена критиками. Ця збірка була перекладена французькою, чеською, італійською, шведською, англійською та іспанською мовами. І те, що в 1962 році вона була прийнята до Спілки польських письменників, і те, що отримала кілька престижних літературних премій. Друга її збірка «Розказані пісні» з’явилася в 1973 році, а третя «Лісу, батьку мій» і четверта «Папуша, велика таємниця» вже посмертні – в 1990 і 1992 роках. Без сумніву значну роль в трагедії Папуші зіграв комуністичний пропагандистичний апарат, який використав образ талановитої ромки для просування своїх власних корисних цілей, зокрема, впровадження «Закону про осілість» 1950 року, що змушував циганів змінити від найдавніших часів прийнятий ними спосіб життя, руйнуючи тим їхню культурну традицію і спосіб світосприйняття.
Однак в інтерв’ю для польського телебачення, записаному в 1978 році, Папуша постає перед глядачами усміхненою, інтелігентною жінкою, яка попри всі негаразди вміє радіти життю. Її мова дуже правильна і мелодійна, сама вона справляє враження людини щирої і незвичайно мудрої. Такої, що вміє радіти дрібницям і бачити прекрасне навколо себе в кожному його прояві.
ПРИКЛАД ДЛЯ НАСЛІДУВАННЯ
Образ Папуші завжди приваблював і продовжує приваблювати увагу громадськості. Перш за все її персоналія важлива для ромських, і не тільки, жінок, які отримали чудовий приклад для наслідування – жінку, яка змогла досягти помітних висот завдяки своєму таланту і вмінню, попри тотальне неприйняття та осуд оточення.
Її біографія звертає увагу на становище жінки в ромському суспільстві, на її правовий статус, на її реальні права та свободу дії. У цьому контексті успіх перетворив життя Папуші на кошмар. Багато ромських жінок остерігаються публічно демонструвати свій талант зі страху повторити долю Папуші. Українська дослідниця творчості циганської поетеси стверджує, що її трагічна біографія стала причиною контремансипації у ромському суспільстві.
Історія Папуші привертає увагу і до самих ромів, їхньої історії, проблем у сучасному світі, до того, як вони інтегруються до навколишніх суспільств. До дій влади, точніше, бездіяльності, як в часи комуністичні, так і теперішні, спрямовані на те, щоб покращити їхню ситуацію, про їхні правові проблеми. Про сприйняття їхньої громади оточуючими. Адже ставлення до ромів є важливою складовою політики по відношенню до національних меншин. А в справі ромів багато питань так і залишають гострими і нерозв’язаними в більшості країн, де вони мешкають.
Про оцінку внеску Папуші в світову культуру говорить те, що іменем поетки названо літературну премію в області літератури циганською мовою, що саму її називають «Матір’ю ромської поезії». Їй присвячені численні літературні і біографічні дослідження, театральні постановки, документальні фільми. В місцевості Гожув Вєлкопольський, де мешкала незвичайна поетеса, їй поставили пам’ятник. У 2013 році з’явився польський художній фільм під назвою «Папуша», який демонстрували на міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах. А поетеса Ліна Костенко внесла образ циганської поетки в український культурний простір своєю поемою «Циганська муза».
Режисери художнього фільму про Папушу Йоанна Кос-Краузе і Кшиштоф Краузе, які провели грунтовні дослідження перед початком роботи, стверджують, що для них Папуша була не просто талановитою, вразливою людиною, захопленою світом і яка соромилась показати це захоплення зі страху бути осудженою оточенням. З їхньої точки зору це образ людини, яка демонструє, яку ціну може заплатити особистість за свою інакшість, за те, що вона посміла вирізнитись. Сама Папуша так говорила з гіркотою про своє життя: «Якби я, дурна, не навчилася б читати і писати, то була б сьогодні щаслива…»
