На честь свята оркестр виконав у Національній опері Другу симфонію Густава Малера з участю капели «Думка» і солісток Ірини Семененко та Анжеліни Швачки. Величне полотно австрійського композитора з перших акордів дарувало відчуття присутності в залі тієї музики, яка визначає сенс людського життя.
Сьогодні неможливо уявити Україну без Національного симфонічного оркестру. Творчий союз понад 100 музикантів називають «еталоном симфонічної культури виконання», а головного диригента й художнього керівника Володимира Сіренка — «продовжувачем класичних музичних традицій». Репертуар колективу, відомого в усьому світі, включає всі симфонії Бетховена, Брамса, Брукнера, Шуберта, Чайковського, Рахманінова, Скрябіна, Прокоф’єва, Шостаковича, Лятошинського, Малера й симфонічні твори від доби бароко до сучасного авангарду.
У зв’язку з 90-річчям уславленого колективу диригенту Володимиру Сіренку й арфістці Наталії Ізмайловій присвоєні звання народних артистів України, а званнями заслужених артистів України нагороджені п’ять музикантів оркестру: Петро Заболотний, Олександр Макаренко, Тарас Осадчий, Віктор Чернігівський і Володимир Колобродов.
ПЕРШИЙ ОРКЕСТР
Творчий портрет Національного симфонічного оркестру (до 1994 р. — Державний симфонічний оркестр України) представлено в ілюстрованому буклеті, спеціально підготовленому до ювілею. Прообразом першого в Києві стаціонарного симфонічного колективу була Київська міська капела при озброєному корпусі з міщан і почесних купців, створена 1627 року. Капела закривалася, відроджувалася, змінювалася, але проіснувала до середини XIX ст. — понад 200 років! Вже 1786 року в оркестрі були труби, валторни, гобої, кларнети, бас і литаври, пізніше з’явилися струнні, флейти, фагот, барабани і трикутник. Оркестр брав участь у міських урочистих церемоніях і святах, а пізніше в театральних виставах, виконуючи музику Моцарта, Глюка, Россіні, Бетховена, Гайдна, інших композиторів.
Ось фрагмент контракту, який підписували музиканти капели на початку XIX століття: «Мы, нижеподписавшиеся, заключили сей добровольной контрактъ съ Киевским градскимъ обществомъ в томъ, що договорилися въ музиканты городской капеліи на нижеследующихъ условіяхъ: 1-е, твердо обязываемся в продолжении службы вести себя честно, удаляться от худыхъ поступковъ, а паче от упражнений въ хмельныхъ напиткахъ, быть всегда въ трезвости и въ повиновении городу;.. 2-е, должны мы сію капелию во всемъ усовершенствовать и привесть въ порядок знаніемъ і ученіемъ разныхъ духовыхъ (и прочих) на инструментах играний в похвальное состояние...»
Століття потому Київ опинився в центрі грозових подій, які блискавично змінюють одна одну: революція, створення Центральної Ради, проголошення УНР, Гетьманщини, Директорії, встановлення радянської влади. Саме в цю неспокійну добу, в березні 1917 року, музикантами Київського оперного театру був заснований «Союз оркестрантів». А пізніше силами його учасників і студентів консерваторії в країні було створено перший симфонічний колектив. 28 листопада 1918 року в газеті «Державний вісник» було опубліковано указ Ради міністрів України про заснування Державного симфонічного оркестру імені Лисенка, підписаний Павлом Скоропадським. Диригентом було призначено Олександра Горілого — відомого композитора, енергійну, закохану в музику людину.
З 1938 року (протягом 25 років) оркестр очолював Натан Рахлін, потім головними диригентами в різні роки були Степан Турчак, Володимир Кожухар, Федір Глущенко, Ігор Блажков, Теодор Кучар.
З оркестром працювали Євген Мравінський, Євген Свєтланов, Костянтин Симеонов, Геннадій Рождественський, а також Артур Рубінштейн, Давид Ойстрах, Святослав Ріхтер, Еміль Гілельс, Монсеррат Кабальє, Гідон Кремер і багато інших видатних диригентів і солісти.
Перше виконання своїх творів довіряли оркестру композитори Борис Лятошинський, Левко Ревуцький, Сергій Прокоф’єв, Дмитро Шостакович, Валентин Сильвестров, Євген Станкович, Мирослав Скорик та ін.
Цей ювілей був насичений значними подіями для колективу. Це — участь в акціях ушанування пам’яті жертв Голодомору, які пройшли в Лондоні, Амстердамі, Празі, Братиславі, Страсбурзі й Києві. Довгоочікувані гастролі по Україні, які відбулися вперше за останні дев’ять років! Виступи на міжнародних фестивалях в Португалії, Іспанії, Франції. Плідною виявилася ідея запросити для проведення філармонічних концертів диригентів, які раніше працювали з оркестром, — Саулюса Сондецкіса, Антона Шароєва, Хобарта Ерла, Володимира Кожухаря, Федора Глущенка, Теодора Кучара, Ігоря Блажкова.
«ВІД ЗВУКУ ДО СТИЛЮ»
Художній керівник і головний диригент Володимир Сіренко очолює оркестр із 1999 року. Критики зазначають, що йому властиві особлива манера прочитання музичного твору на всіх рівнях — «від звуку до стилю», тонке розуміння авторського задуму, точне трактування найдрібнішого нюансу, а слухачі чекають кожного нового виступу улюбленого диригента, який допомагає їм відчути саму душу музики.
— Диригуванням я почав займатися на другому курсі Полтавського музучилища, — розказує «Дню» В. Сіренко. — Моїм першим педагогом була Валентина Володимирівна Жорнова. В Київській консерваторії продовжив навчання в Анатолія Андрійовича Семешка. Оперно-симфонічному диригуванню вчився у професора Алліна Григоровича Власенка. Він мій найголовніший вчитель на все життя, і зараз підтримує, допомагає у важку хвилину.
В студентські роки часто відвідував репетиції й концерти Держоркестру. Тому, коли 1989 р., після консерваторії, І. Блажков взяв мене асистентом, весь оркестр вже знав, що я той самий допитливий студент, який завжди приходить на концерти й репетиції. Я диригував на вечірніх концертах і виступах у Маріїнському парку, було багато записів сучасної української музики в Будинку звукозапису, а кожну неділю — філармонічні дитячі концерти. Самостійно диригував шість програм. Таким був старт. Через два сезони пішов на Держтелерадіо, там пропрацював вісім років і повернувся в оркестр вже як головний диригент.
— Є відоме визначення «диригент — перший серед рівних». Що для вас означає бути диригентом?
— Мій принцип — повага до кожного музиканта, прагну, щоб у нас були нормальні професійні стосунки. Можна сказати, що я весь час учуся в оркестру. Є дуже мудрі досвідчені оркестранти, які завжди підкажуть важливі речі, тому що хтось із них — професор консерваторії, хтось — музикант світового рівня. Є люди, які дуже люблять працювати саме в оркестрі, для них музикування — те, що приносить задоволення і щастя. Гроші, які ми отримуємо, не можна назвати великими, ми працюємо тому, що не можемо інакше, це наше життя, наша доля.
Ми намагаємося включати в репертуар те, що не дуже часто виконується. Так, 24 грудня в філармонії прозвучить «Гармонія світу» Хиндеміта. Потім Кирило Карабіц диригуватиме «Шехеразаду» Равеля і «Блазня» Прокоф’єва. Будемо виконувати «Пісню солов’я» і «Поцілунок феї» Стравінського, а в проект Наталії Кравченко включена «Рапсодія» Брамса. І, звичайно, значною подією стане виконання всіх «Страстей» Баха за участю капели «Думка» та ансамблю імені Б. Лятошинського. Навесні чекаємо приїзду до Києва Геннадія Рождественського й Вікторії Постнікової з симфонічною програмою.
— На ювілейному концерті виконувалася Друга симфонія Малера. Чим пояснюється вибір цього твору?
— Це урочистий концерт, а не звичайний симфонічний, тому вибрали цей масштабний твір, в музиці якого закладено колосальну ідею сходження людського духу від трагізму — до Світла Небесного, до Воскресіння. Я дуже люблю Малера, його музична стилістика підходить до стилю музикування нашого оркестру, можна сказати, що це наша музика. А ще ми хотіли виступити саме з капелою «Думка», і багатий хоровий матеріал Другої симфонії дозволив це зробити.
— Розкажіть про недавні гастролі Україною?
— Ми побували в шести містах: Запоріжжі, Полтаві, Житомирі, Рівному, Львові й Одесі. Відчували відповідальність, грали з натхненням, з піднесенням, хотіли показати все, на що здатні, — і побачили, що потрібні. Якщо до Львова ми приїжджаємо на фестиваль «Контрасти», то в Запоріжжі оркестр був востаннє 1963 року, в Житомир Рахлін привозив оркестр 1946 р., Блажков — 1987 р., а ми зараз були втретє, хоча місто — поруч із Києвом. Ми зустрілися з людьми, що знудьгувалися за справжньою серйозною музикою. Багато хто вперше був на концерті симфонічного оркестру. Особливими були оплески й овації. Люди були приголомшені, деякі навіть плакали...
БУДИНОК ДЛЯ ОРКЕСТРУ
Генеральний директор оркестру, професійний музикант, експерт з оркестрової діяльності, Олександр Горностай працює з Національним симфонічним 15 років, поєднуючи адміністративну діяльність із продюсерською, вирішуючи дуже широке коло питань — від пошуку спонсорів до організації концертів, гастролей і звукозаписів. Його діяльність у сфері звукозапису неодноразово відзначалася вищими нагородами в світових рейтингах, тільки зі своїм колективом він записав 86 дисків. А кілька днів тому диск із записом концертів відомого американського скрипаля Ельмара Олівейри з Національним оркестром був оголошений номінантом на 51-му конкурсі Grammy-2008.
Олександр Горностай, менеджер нового покоління, чий стиль діяльності гармонійно поєднує в собі самовідданий ентузіазм і професіоналізм високого класу: «Я щасливий, що працюю з цим колективом, і бачу для нього в майбутньому великі перспективи. Моя мета — оркестр світового рівня, не тільки за якістю виконання, але й за його пропагандою. Упевнений, що наш оркестр увійде в сузір’я всесвітньо відомих колективів, він цього гідний.
Ми всі сподіваємося, що скоро у нас з’явиться свій постійний зал — йдеться про «Мистецький Арсенал». Буквально днями Міжнародне журі підбило підсумки конкурсу проектів, і коли комплекс «Мистецький Арсенал» з концертно-фестивальним залом буде побудовано, наш колектив зможе знайти там постійну прописку, стане Резидент-оркестром».
