8 вересня розпочне новий сезон Київський театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, і це буде сорокова зустріч популярного колективу зі своїми глядачами. Які зміни відбулися в театрі у минулому сезоні, чого очікувати в наступному? Які вистави обіцяють стати помітним явищем у культурному житті столиці? У яких нових ролях глядачі побачать своїх улюблених артистів? Про це — в інтерв’ю з художнім керівником і директором театру Едуардом МИТНИЦЬКИМ.
«МОЛОДЬ НАСИЧУЄ НАС НОВИМИ ВІДЧУТТЯМИ»
— Едуарде Марковичу, кияни помітили оновлений зовнішній вигляд вашого театру. Влітку там тривала робота, якщо не акторська, то малярська. Отже, театр починається з вішалки?
— Якщо театр починається з вішалки, то ми зробили нові номерки. Вішалку не оновили, але зробили помітнішою. А якщо серйозно, то держава була надзвичайно уважною до наших потреб. Нам надали необхідні для ремонту кошти. Ми поміняли старі вікна на сучасні склопакети, відремонтували дах, привели до ладу зовнішній вигляд будівлі — утеплили і пофарбували її. Театр набув дуже скромного, але водночас виразного та елегантного вигляду, як і личить культурному центру лівобережжя. Крім того, перенесли комунікації енерго- і теплопостачання, починаємо роботи з гідроізоляції фундаменту... Отже, цього року ми зробили багато як ніколи.
— Такими ж помітними були й мистецькі здобутки театру за минулий сезон. Критика не обминула увагою жодної нової вистави. А як сприйняв їх глядач?
— Треба пам’ятати, що мистецтво — елітарний простір сприйняття життя і не завжди одразу знаходить підтримку у широкого загалу. Тому, коли пріоритети й успіхи театру визначаються кількістю зароблених грошей, я завжди кажу, що на першому місті в театрі й у мистецтві взагалі мають бути художні здобутки. Звичайно, маємо дбати і про фінансовий успіх, але чи варто з цього починати... Проте ваше запитання зрозуміле — зараз такі часи... Минулого сезону ми поставили п’ять нових вистав і заробили майже 10 мільйонів гривень.
— Що із зробленого в минулому сезоні, на вашу думку, заслуговує на особливу увагу?
— Нові вистави представляють індивідуальність наших режисерів і професійний арсенал трупи. Вистави різножанрові та різних естетичних уподобань, бо у кожного своє світобачення та світосприйняття. І мені це дуже імпонує. Я вважаю, дуже важливо, щоб у театрі були вистави різних напрямів — це сприяє духовному та професійному збагаченню і режисерів, і акторів.
Дуже цікавою, не схожою на звичні трактовки відомої п’єси Олександра Островського вийшла «Безприданниця» в постановці уже відомого режисера Тамари Трунової. Цікавий погляд, можливо, суперечливий, але дуже самостійний, який нечасто можна зустріти в підході до класики. Тому виставу ми назвали «версією» відомої драми.
ФОТО ЄВГЕНА ЧЕКАЛІНА
Постановка Олексія Лісовця п’єси сучасного драматурга Михайла Хейфиця «Мотузка» — талановита режисерська робота. У цій виставі йдеться про складну природу людських страхів. В основі яких, до речі, лежить тваринний інстинкт самозбереження.
Молодий режисер Ганна Козирицька — автор вистави за п’єсою драматурга Леонарда Герша «Метелики», яка у нас має назву «Любов... На дотик...». Цікавий режисерський дебют у нашому театрі. Не можу не згадати сценографію Ганни Соболєвої.
Тепло сприйняла публіка і студентську виставу «Дванадцята ніч», яку режисери, керівники курсу Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого Дмитро Богомазов та Андрій Самінін перенесли на сцену театру. Натхненно й азартно працюють актори — студенти третього, а тепер уже четвертого, курсу. До речі, Олександр Бегма дебютував у ній ще й як автор музичного рішення, а оригінальну пластику студенти створювали під керівництвом Олексія Скляренка. Привертає увагу й винахідлива сценографія Петра Богомазова. «Дванадцята ніч» уже має свою гастрольну історію. Виставу запам’ятали на фестивалі Porto Franko в Івано-Франківську. Дотепна і влучна режисерсько-педагогічна робота.
— Словом, Театр на лівому березі продовжує бути творчою лабораторією для молоді...
— Молодь по-новому сприймає наше життя, насичує нас новими відчуттями, враженнями. І якимось чином допомагає нам бачити «світло в кінці тунелю».
— А кого з акторів ви можете відзначити в минулому сезоні?
— Всіх, хто був зайнятий у виставах сезону. А ті, кого не варто згадувати, у нас не працюють. Рівень акторських здобутків і, трапляється, невдач — наша внутрішня аналітика. Але дослухаємося й до критики і, звичайно, до глядача.
— А все ж таки?
— Ну, якщо ви наполягаєте... Успіх вистави «Мотузка» багато чим зобов’язаний яскравому акторові Сергію Кияшку. Цікаві роботи були у Михайла Кукуюка, Сергія Петька, Костянтина Костишина, Михайла Доценка, Лесі Самаєвої, Акмала Гурєзова, Олександра Піскунова, Юрія Радіонова, Анастасії Логвін, Андрія Соболєва. Наша нова актриса Катерина Савєнкова привернула увагу і режисерів, і глядачів. Високий рівень майстерності демонструють Анатолій Ященко, Світлана Орліченко, Леся Жураковська.
Я міг би продовжити цей список. Загалом минулий театральний рік був багатим на цікаві акторські роботи. Завдяки тому, що працювати доводиться в різножанрових та різностильових виставах, наші актори дуже гнучкі. Недаремно в усіх кіносеріалах ви обов’язково побачите наших акторів.
— Про ваше негативне ставлення до серіалів актори складають легенди...
— Я вже неодноразово говорив, що актори заряджаються в театрі творчим імпульсом, перш за все, професійно, а розряджаються в телесеріалах. Іноді я ці телевізійні роботи дивлюся, але дуже швидко вимикаю телевізор. Але трапляються приємні винятки. Наприклад, фільм «Пес» із переконливим акторським дуетом російського актора Микити Панфілова та актора нашого театру Андрія Самініна.
ЩО У ТВОРЧОМУ ПОРТФЕЛІ?
— Яких приємних сюрпризів очікувати глядачам у новому сезоні?
— Новій сезон ми відкриваємо останньою прем’єрою минулого року «Не залишай мене» у режисурі Ігоря Грінберга. Це вистава психологічного театру з цікавими акторськими роботами Ірини Мак, Сергія Петька, Костянтина Костишина, Петра Миронова.
А першою прем’єрою нового сезону стане вистава за п’єсою «Людина, яка платить» Іва Жаміака. Це робота Дмитра Богомазова. У виставі задіяні актори театру, а серед запрошених, сподіваюся, будуть народна артистка України Олена Хохлаткіна із Національного театру імені Івана Франка та молода актриса Олена Лавренюк. Вистава вийшла з антрепризи під назвою «Ідеальна сімейка». Тепер, завдячуючи меценатові Сергію Лавренюку, переносимо її на сцену нашого театру. Але це буде істотно відредагована вистава.
Також у новому сезоні глядачі побачать ще одну прем’єру Дмитра Богомазова — інсценування роману «Життя попереду» Еміля Ажара в українському перекладі Марини Марченко.
Починаємо роботу над дуже цікавою п’єсою нового для нас американського драматурга Дона Нігро «Іфігенія», яка на сцені нашого театру йтиме під назвою «Дім на краю душі». Ставитиме цю психологічну драму режисер Тамара Трунова, яка має своє, дуже своєрідне бачення і театру, і світу. Вистава — цікава відповідь, на що здатна людина задля власного порятунку: сучасна сім’я в павутинні невідступного, поглинаючого повсякденного життєвого драматизму — певний екскурс у вічну класику — грецьку трагедію...
Олексій Лісовець запропонував п’єсу румунського автора Йона Сапдару «Розлучник». Це сучасна п’єса, в якій дружньо співіснують фарс із трагікомедією, остання — з психологічною драмою. Драматург досить елегантно експонує наше життя, не ховаючи іронічної посмішки. Зазвичай Лісовець обирає п’єси, в яких стикаються начебто несумісні стиль, жанр, епоха. Через катарсис сміху і спалахів гіркого прозріння стає зрозуміло, що це саме про нас. Про наші буденні прояви, які іноді нагадують психіатричну клініку... Світ хворіє. Психічні аномалії провокуються інстинктом самозбереження. Вияви, спалахи цього інстинкту полярні — від гротеску до трагікомедії. А спровоковані інстинктами людські прояви та різні вчинки здійснюються залежно від культурного багатства особистості, від психічного і політичного діагнозу суспільства. Тяжіння до таких складних поєднань — специфічна режисерська риса Олексія Лісовця.
Також у новому сезоні Ігор Грінберг покаже п’єсу Еріка-Еммануеля Шмітта «Розпусник». До речі, вона вже йде в репертуарі одного з київських театрів. П’єса — філософська гра з оточенням. Герой часів французького Просвітництва, Дені Дідро, як досвідчений циркач, маніпулює людською неосвіченістю, глупством, кепкує з людської, майже дитячої довірливості, наївності, що є властивими людині. Начебто смішно, а поміркуєш — не дуже... У п’єсі присутня екстравагантність розумового процесу філософа, його гумору — на тлі драматичного відчуття життя. Ця вистава має відбутися ближче до кінця сезону. Для найменших глядачів Ганна Козирицька поставить казку сучасної української письменниці Галини Малик «Аля в країні Недоладії».
А ще в новому сезоні чекаємо на появу у нас видатної актриси України Ади Роговцевої в новій роботі, яка присвячена її ювілею.
— А ви особисто щось плануєте ставити?
— Так, шукаю п’єсу! Після тієї кількості робіт, які є в моєму послужному списку, важко знайти матеріал, що вибудує «Дім у моїй душі».
