У стінах консерваторії він користується репутацією людини- практика. Мається на увазі не тільки багаторічне керівництво камерним хором «Gloria», під час якого колектив здобув справжнє європейське визнання, а про його феноменальну здатність, перебуваючи на посаді відповідального секретаря Львівської організації спілки композиторів, організовувати, здавалося б, фантастичні мистецьки проекти, нести за них відповідальність і за будь-яку ціну вміти доводити до кінця — переважно щасливого... Серед львівських музикантів про нього давно ходить легенда, що він — перший, хто вранці приходить в будівлю філармонії, останній, хто виходить...
— Рік тому в пресі активно обговорювався скандал навколо Львівської філармонії (зміна директорів, страйки оркестрантів, «мертві душі» в оркестрі та інше). Ця ситуація вже вичерпана?
— Я не звертаю увагу на різні балачки, а просто працюю. Попередні два директори ще плекають якісь плани та надії на повернення у крісло керівника. Зараз наш симфонічний оркестр активно виступає. А «мертвих душ» у колективі вже немає.
— Що концептуальне і практичне вже зробили, і що намагаєтесь зробити на директорській посаді?
— Творчий потенціал філармонії вимагає кропіткої та довготривалої роботи на перспективу. Наприклад, за літню паузу нам вдалося повністю оновити і зробити привабливим на вид коридори і фойє філармонії. Коригується штатний розклад установи: симфонічний оркестр отримав 10 додаткових ставок — за рахунок скорочення зайвих. Структурується і штат адміністративно-господарського персоналу. А до початку концертного сезону ми видали просто розкішну книгу — календар концертів: ілюстровано-анотований! Є чимало цікавих творчих задумок, і я впевнений, що їх буде реалізовано.
— Ваше призначення не всім сподобалося. Навіщо вам було потрібно звалювати на себе директорство Львівської філармонії?
— Мабуть, моє призначення директором філармонії було потрібно на противагу деяким колегам, бо я не вписуюсь, я «абсолютно не в тему». Мене, можна сказати, кинули на прорив. На жаль, рідко маю можливість робити те, що потрібно саме мені, — я слуга обставин...
— Розкажіть про ваші недавні гастролі з хором «Gloria». — Ми виступали в польському містечку Сейни, що розташоване на прикордонні з Білоруссю та Литвою на запрошення Кшиштофа Чижевського з «Фундації Пограниччя». Дали два концерти з програмами музики Арво Пярта та української духовної музики під час зустрічі «Подолання кордонів: Польща—Україна—Німеччина в Новій Європі».
— Якої репертуарної політики, а також стильових моментів виконавства намагаєтесь дотримуватися як диригент?
— Саме життя підказало нам репертуар — це духовна музика. І тут вже немає особливих застережень щодо епох, стилів, тексту, виконавських манер — чи це Бах, Вівальді та Моцарт, чи це — Пярт, Щетинський, Ланюк.... Ми намагаємося передавати музику, її красу, досконалість, гармонію... Чи просто співпереживати кожен раз кожне слово, кожен мотив, кожне дихання...
— З великим ентузіазмом публіка сприйняла виконання хором «Gloria» «Реквієму» Моцарта на фестивалі «Контрасти».
— Ви знаєте, музика цього твору супроводжує мене все життя і завжди залишається актуальною. В кожного своя дорога до такої музики, як і свій «Реквієм». Про виконання цього твору я думав давно, проте усвідомлював всю відповідальність перед «обраною темою»... Такі твори не можуть даватися «кров’ю», а тільки великою любов’ю до вічних ідеалів — до життя, до краси, до простоти, а ще потрібне переживання чи навіть співпереживання за все, що не так в цьому житті. Зараз довкола нас, довкола мене багато «що не так»...
— Цьогорічні «Контрасти» вже проходили вдванадцяте раз. Фестиваль відзначився тим, що на ньому домінували твори Моцарта і Шостаковича, а програми були дуже популярними серед слухачів. Це новий курс філармонії — популяризація класики серед публіки?
— Повірте, важко говорити про рідну «дитину», яку 12 років плекав, а вона виросла не такою, як хотілось би, чи її дорога пішла нібито не туди. На це все є ряд і об’єктивних і суб’єктивних чинників. Але фестиваль, як не дивно, залишається популярним у Львові і має багатьох своїх прихильників, які спеціально приїжджають на наші «Контрасти» з різних регіонів. Можна сказати, фест поступово перетрансформовуеться, не знайшовши палких прихильників і пропагандистів сучасної, зокрема, авангардної музики, він почав шукати щось інше. Тому зараз в афішах «Контрастів» з’являються імена Баха, Моцарта, Гайдна, аж до Шостаковича....
— «Оксамитна куртина II» — мистецький винахід польського музиколога Анджея Хлопецького, шість років тому випробуваний у Кракові й тепер завітав до нас в Україну. На яких моментах оригінальності цього заходу ви б хотіли зосередити увагу?
— Це ніби ковток свіжого повітря. Фестивалем долає кордони і бар’єри, якими ми занадто обтяжені. Так, на відкриття відбувся концерт у Львові Національного симфонічного оркестру Польського Радіо (одного з кращих в Європі). В програмі виконувались твори Скорика (Україна), Нарбутайте (Литва), Канчелі (Грузія), Лютославського (Польща) — це і є «Оксамитна куртина», яку ми хочемо якнайширше розкрити, щоб через музику передати ритми Європи.
ДОВІДКА «Дня»
Сивохіп Володимир Степанович народився 6 січня 1965 року в Дрогобичі Львівської області. В 1992 закінчив Львівську державну консерваторію за спеціальністю «музикознавство», в 1997 — аспірантуру в Інституті мистецтва, фольклору та етнографії при Національній академії наук України. З 1990 працює на посаді відповідального секретаря правління Львівської організації Спілки композиторів України. Пiд час роботи в Спілці організував і провів ряд музичних фестивалів. Серед них: «Музика українського зарубіжжя» (до 100-річчя української еміграції), Фестиваль М. Лисенка у Львові, «Відображення» (до 100-річчя Б. Лятошинського). Є співорґанізатором та директором Міжнародного фестивалю сучасної музики «Контрасти».
Автор публікацій: «Сакральне мистецтво Бойківщини», «З історії українського етномузикознавства: Зиновій Лисько», «З історії музичної культури Галичини», «До питання зародження музикознавства в Галичині». Є постійним редактором видань конференції «Дослідники народної музики Галицько-Володимирських земель». З 1999 р. В. Сивохіп керівник та диригент камерного хору Gloria, який є учасником багатьох міжнародних фестивалів. За досягнення в галузі української музичної культури В. С. Сивохіп нагороджений премією ім. М. Лисенка, має численні відзнаки. З 2006 р. є директором Львівської філармонії.
