Історія маленької Кам’янки, що розташувалася на мальовничих берегах річки Тясмин десь у 60 км від Черкас, багата цікавими подіями і видатними особистостями. На початку XIX сторіччя Кам’янка була одним із культурних центрів Київської губернії. Сюди в гості до друзів Давидових приїжджав молодий Пушкін. У Кам’янці був один із центрів декабристського руху, і в маєтку Давидових-Раєвських збиралися декабристи на таємні зустрічі. 1860 року син Давидова — Лев Васильович одружився з рідною сестрою Петра Ілліча Чайковського — Олександрою Іллівною, і вони оселилися в Кам’янці. У них була щаслива дружна родина, в якій виросли семеро дітей. Уперше побувавши в Кам’янці 1865 р. і опинившись у середовищі кохання, доброти та приязні, Чайковський згодом приїжджав сюди впродовж 28 років. «На багато років родина сестри, а з нею і вся Кам’янка стала для нього променистим пунктом, куди найохочіше він любив ховатися від хвилювань і тяжкостей свого існування», — згадував брат композитора Модест. А сам Петро Ілліч писав: «Усе тут налаштовує на поетичний лад».
У Кам’янці та розташованому неподалік селі Вербівці, де у Давидових був свій будинок, композитор працював над операми «Мазепа», «Євгеній Онєгін», писав симфонічні та вокальні твори, п’єси для фортепіано. Цікаво, що Петро Ілліч вигадав для своїх племінників і поставив дитячий одноактний балет «Озеро лебедів» — попередник майбутнього «Лебединого озера». Композитор дуже любив дітей сестри, вони відповідали Петру Іллічу взаємністю і говорили, що в них «було троє батьків: тато, мама і дядько Петро». Аби допомогти дітям, які роблять перші вправи за роялем, Чайковський написав «Дитячий альбом», присвятивши його своєму небожеві Володі Давидову. Сьогодні ці дивовижні п’єси, створені в Кам’янці, грають маленькі піаністи всієї земної кулі.
Другу симфонію, написану в Кам’янці, ще за життя автора назвали «Українською», бо в ній багато звучить українських мотивів. У фіналі композитор використав народну пісню «Журавель». За спогадами, коли Чайковський програвав на роялі фрагменти симфонії, до нього підійшов буфетник Петро Герасимович, увічливо зазначив, що цю пісню потрібно співати інакше, і тут же заспівав. І коли симфонія виконувалася з величезним успіхом, Чайковський жартівливо писав: «Честь цього успіху я приписую не собі, а справжньому композиторові зазначеного твору Петрові Герасимовичу, який, у той час, як я вигадував, постійно підходив і підспівував мені: «Таки-таки дибле, таки-таки щипле».
1937 року в Зеленому будиночку — флігелі садиби Давидових — відкрився Музей Пушкіна, а 1940-го його було перетворено на Літературно-меморіальний музей Пушкіна та Чайковського. Того ж року почала працювати музична школа ім. П.І.Чайковського — в 2010-му музеєві та школі виповниться 70 років. До речі, нову будівлю школи, в якій проходять конкурсні прослухування і майстер-класи, було побудовано 1990 року завдяки старанням онучатої небоги Чайковського — Ксенії Юріївни Давидової. А 1995-го було створений Кам’янський державний історико-культурний заповідник, який об’єднав музей Пушкіна і Чайковського, Історичний музей, картинну галерею і всі пам’ятки.
Дитячий музичний конкурс пам’яті Чайковського було засновано 2003 року Кам’янським державним заповідником, представництвом в Україні Росзарубіжцентру, Національним комітетом України Міжнародної музичної ради ЮНЕСКО, Національною спілкою композиторів України і проводиться щорік за сприяння посольства Російської Федерації в Україні. Останні роки конкурс підтримує також Міністерство культури і туризму України.
Конкурс незвичайний тим, що в ньому беруть участь діти сільських і районних шкіл, у тому числі шкіл імені Чайковського. Сьогодні в музичних школах малих міст і селищ України нелегка ситуація: інструменти в дуже поганому стані, нот мало, вчителі отримують низьку платню, немає коштів на проведення ремонтних робіт. Навчальний процес триває завдяки ентузіазмові вчителів, які, попри всі труднощі, продовжують залучати дітей до основ мистецтва. Ось що розповіла вчителька музики з райцентру Христинівка Черкаської області Людмила Поліщук:
— Хотілося б, аби матеріальна база покращала, бо інструменти, на яких грають діти, практично непридатні — буквально на межі списання! Ще нам дуже потрібна зала, діти взагалі не знають виступів у залі, у них немає відчуття сцени, ми граємо в непристосованому маленькому приміщенні. Музична школа у нас дуже добра, діти чудові, поступають до Уманського музичного училища, до Київської та Одеської консерваторії... а ось своєї зали немає. Можливо, хто-небудь нам допоможе.
Конкурс у Кам’янці дозволяє підтримати наших чудових, музично обдарованих дітей, які одержують освіту в скрутних умовах глибинки, дати їм шанс показати свої здібності і, звичайно ж, відчути сцену, виступаючи в залі Кам’янської школи. А вчителям дає незамінну можливість професійного спілкування з колегами і навчання на майстер-класах.
На форумі виступали юні скрипалі і піаністи з Черкаської, Вінницької, Кіровоградської, Донецької, Київської, Харківської, Тернопільської областей. Цього року не всі, хто бажає, змогли приїхати через фінансових складнощі та перенесення призначеної дати у зв’язку з карантином (наприклад, діти з музичних шкіл Жмеринки і Дебальцева приїхали завдяки спонсорам). І шкода, що з тих же причин не відвідали конкурс його давні друзі — музиканти з Воткінська і Клина. Батьківщина Чайковського Воткінськ і Кам’янка 2007 року стали містами-побратимами.
У цілому маленькі музиканти показали добрий рівень підготовки, особливо порадувала членів журі молодша група піаністів. Серед її учасників виявилися лауреати трьох перших, двох других і трьох третіх премій. А взагалі, всі діти, які сьогодні займаються музикою, вже переможці. З висловів членів журі: «Багато дітей заслуговують на увагу, в них є рівень обдарування, який потрібно підтримувати. Чутно, що людина мислить, чутно, чим вона живе».
Коли Чайковський збирався до Кам’янки і його запитували, куди він їде, завжди відповідав: «Додому». Сьогодні всі, хто приїжджає на цей музичний конкурс, говорять про нього, як про «диво Кам’янки», потрапляючи в атмосферу довіри, дружелюбності та теплого дому. А створює її колектив Кам’янського заповідника, яким керує Галина Таран, і вчителі музичної школи на чолі з директором Оленою Сумською.
Коли діти приїжджають, їх потрібно прийняти, поселити, нагодувати. Починаючи з I конкурсу, цими питаннями займається науковий працівник заповідника Алла Єфремцева, вона ж веде і прослухування, і святковий концерт. Алла розповіла, що першим придумав проводити в Кам’янці дитячий музичний конкурс Валерій Волков — почесний громадянин Кам’янки, заслужений працівник культури України. Композитор, хормейстер, художник, 36 років він був директором музичної школи, а сьогодні є музичним консультантом заповідника і незмінним членом журі.
Одна з красивих традицій конкурсу — літературно-музичний вечір при свічках у Історичному музеї. Композицію «Декабристи і їхня доба» вела автор — Лариса Бондаренко, заступник директора заповідника з наукової роботи. Натхненно грав струнний камерний ансамбль, у складі якого працівниці заповідника. Таміла Чупак, директор музею Пушкіна і Чайковського, виконувала партію роялю, співав Валерій Волков. Дуже сподобалися виступи учениці 11 класу Ганни Кульбачної з романсом на вірші Марини Цвєтаєвої «Вы, чьи широкие шинели напоминали паруса» і Ольги Назаренко, яка виконала «Не слышно шума городского».
А ще серед тих, хто стояв біля витоків Кам’янського форуму і до цього дня активно сприяє його проведенню, Леся Олійник, член оргкомітету і голова журі, секретар правління Національної спілки композиторів України, і Людмила Чижова, директор культурних і просвітницьких програм Російського центру науки і культури, яку в Кам’янці називають ангелом-охоронцем конкурсу. І звичайно ж, міський голова Олександр Шамрай, стараннями якого конкурс живе й сьогодні.
Величезний інтерес викликав майстер-клас Наталі Гриднєвої, члена журі, доцента НМАУ ім. Чайковського, педагога Київської середньої спеціальної музичної школи ім. Лисенка. На сцені вона провела урок музики з двома юними піаністами, після чого вчителі буквально засипали її запитаннями. Потім учень Гриднєвої, десятирічний Женя Моторенко, лауреат Конкурсу пам’яті Володимира Горовиця, виконав п’єси Чайковського і Шопена. А коли Женя спустився в залу, до нього підійшли дівчатка і подарували слоїк варення — ось як їм сподобався виступ київського гостя!
Нагороджували переможців у Музеї Пушкіна і Чайковського: лауреати отримали дипломи і грошові винагороди, а всім дітям вручили дарунки — ноти, ілюстровані альбоми про композиторів і книги, видані до 360-річчя Кам’янки. Діти грали на старовинному роялі, за яким працював сам Петро Ілліч Чайковський, і це була ще одна винагорода переможцям — право пограти на такому інструменті (рояль було відреставровано 2007 року за кошт колишнього амбасадора РФ в Україні Віктора Черномирдіна, про що повідомляє табличка на інструменті). Грали Максим Пономаренко (Кам’янка) і Софія Яковишена (Жмеринка, Вінницька обл.), Світлана Мазур, Женя Попова і Оля Рапцун (Дебальцеве, Донецька обл.), Софія Дуженко (Городище, Черкаська обл.), Юля Метельська (Кременець, Тернопільська обл.) та інші юні лауреати. Скрипалька Олена Демченко (Олександрівка, Кіровоградська обл.) виконувала «Жовтень. Осінню пісню». Весь концерт виявився подією з тих, які відбуваються нечасто і надовго запам’ятовуються: кімната Чайковського, його портрет, його рояль , діти і музика.
Серед улюблених композиторів школярі називають Чайковського, Моцарта, Вівальді, Баха, Лисенка, Рахманінова, Черні. Окрім занять музикою, вони займаються танцями, люблять співати, малювати, хлопчики — грати у футбол. Наприклад, 10-річний Андрійко Гераськін (Шпола, Черкаська обл.) признався, що мріє «стати композитором або вчителем музики в школі». Мабуть, ці слова відображають головну мету Дитячого конкурсу пам’яті Чайковського — сприяти тому, аби більше наших дітей мали можливість займатися музикою.
